Полудневе сонце опромінює квітучий садок. Обережними кроками ступаю я між деревами. Ухиляюсь від білих віток слив. Мої голі п’яти пестить тепла зелена трава. Зажмурені очі пливуть ніжним поглядом по цьому зеленому раю.
Раптом мій погляд зупинився на рослині заввишки не більше п’яти сантиметрів. Будучи зовсім маленькою, захопила вона мене своєю красою. Чомусь в думці моїй ця крихітна, але яскрава квітка нагадала мені спів пташки: тільки уважно прислухавшись можна почути ту мелодію, таку виразну і незабутню. 
Мов заворожена, обережно, на пальчиках, боячись злякати це диво, підходжу я ближче. Мої уста усміхнулись, а в очах заграла невимовна радість.
Я знаю цю рослину. Я б ніколи і нізащо не переплутала б її з якоюсь іншою.
  З поміж усіх інших квітів весни, тільки вона радує моє серце найбільше, для мене тільки вона – крихітне сонце, що впало на зелену траву біля моєї хатини.
  Оскільки сама квітка маленька, то і листя її також маленьке, голе, у прикореневій розетці, притиснуте до ґрунту, чергове, перисто-надрізане, стругоподібне, з широко трикутними, вниз спрямованими, частками.  Квітконос соковитий, циліндричної форми, порожнистий, несе поодиноке суцвіття - кошик язичкових яскраво-жовтих квіток. Всі частини рослини містять густий білий молочний сік.
  Це кульбаба. Та сама кульбаба, вінок з якої так люблять плести і носити на голівці молоді дівчата.
Та й як тільки не називають цю айстрову: купава, пустодуй, солдатики, летючки, бабакуля, падиволос, плішивець, дикий молочай, молочник, баранки, бабки, вовчий зуб, подойнички, чижик, малайниця, маївка, пухлянки, пушки. . . 
Раптом, злетівши з цвіту яблуні, на квітку присів джміль. Я напружила зір і, здається побачила як дивно рухаються його верхні та нижні губи, і як у нього виблискують прозорі перетинчасті крила. У складних очах, і, навіть, у  простих очках читалася така ж радість і любов.  Я, хоч і видасться це по-дитячому, повірила, що і джміль захоплений вродою кульбаби, що і його маленький дух переповнює, як тільки він дивиться на цю квітку. Тому він і прилетів до неї – щоб запилити її, щоб її врода і далі чарувала.
Але жодній кульбабі не оминути одного – сім'янки розправлять зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і полетять за вітром у різні сторони.
  На мить мені стало сумно : ця жовта головка колись, як і голова людини, посивіє.
  А може кульбаба навпаки хоче, аби швидше її насінини полетіли в світ великий, осіли в кожному дворі, потішали кожну людину, і кожного джмелика? Може бачить вона в цьому своє призначення?
Кульбаба, як всім відомо, лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна, технічна і косметична рослина. Люди використовують її корені, квітки, листки. Саме кульбаба, уже дозрівши, стає виконувачем дитячих мрій і бажань.
Я повернула голову і натрапила поглядом на ще одну рослину, без якої неможливо уявити весни, а особливо без її виняткового аромату.
Ранній бузок. Квітки блідо-рожеві, фіолетові, з чотирма пелюстками, ростуть у великих суцвіттях по 80—110 квіток. Запах затуманює розум, як і сам вигляд цієї рослини, що не раз представляє собою декоративний чагарник.
Гілки бузку настільки щільно вкриті квітками, що будь їх забарвлення темніше, назвав би виноградними гронами. Листки розташовані попарно, прості і серцеподібні, супротивні, з сітчастим жилкуванням. Квітки двостатеві, з трубчастим віночком, зібрані у волоть. Плід — коробочка.
Я легенько положила кетяг бузкових квітів собі на долоню, і, сама того не очікуючи, поглядом віднайшла блідо-фіолетову квітку із шістьма пелюстками, що є великою рідкістю.
Чи зірвала я її, аби загадати бажання?
Ні. Як можна? Як можна зірвати, сплюндрувати цю красу? Здається, всього на всього дрібненька квіточка, тай в неї є душа, хоч її існування не підтверджують вчені-біологи.  Зірвеш одну, потім ще одну, і ще, а потім…
Не буде більше красою цей бузок, лише голі вітки, де-не-де прикрашенні одинокими зеленими листками.
Мої роздуми перервало раптове шерхотіння поряд зі мною: з густої і високої туї, до якої тулився бузок, вилетів маленький горобчик. Його переполохане тіло швидко промаяло перед моїми очима і зникло у далечині, вповитій зеленими і білими вітками садка. У вухах і досі чується плескотіння маленьких крилець.
Я присіла на коліна, правицею провела по зеленому килимку трави. Його та рукав моєї шовкової сукні колива вітер. Запах бузку лоскоче ніздрі. До мене підійшов друг і присів навпочіпки. Я знову кинула погляд на садок, на кульбаби, квітучі дерева, бузок, на травинки. Поглянула на будинок, прикрашений різнокольоровими тюльпанами і гіацинтами, що ростуть на квітниках. Я щиро усміхнулася і промовила в голос єдині слова, які могли б описати мій стан. Та навряд вони висловили все моє захоплення, все моє зачарування, яким я була охоплена.
- Який же він цікавий, цей світ рослин ! . .