Татко
Моя ріднесенька людина, ти мій найкращий чоловіче. Твоя любов така безмежна, твоя душа така крилата. Моя гора ти і опора, мій янгол мій ти чарівник . Любов моя, моя відрада і мій найкращий путівник. Твії слова для мене мудрість , а твоя посмішка вогонь, бо ж ти ріднесенький мій тато, ти принц для мене і король. Я вдячна за слова любові, я вдячна за обійм тепло, я вдячна за любов до мами , й до мене, таке гарячеє тепло. Оберігаєш ти від лиха, ти вчиш ніколи не здаватись. Нехай там грози, та з тобою, я завжди буду мирно спати. Ти захисник для мого дому, ти мій учитель та наставник, навчив мене як усміхатись, навчив мене як закохатись. Твоя любов найкращі ліки, то ж і даруй її частіше, бо ж по життю щоб все долати, любові таткової хватить.
2019-04-22 20:16:55
2
0
Інші поети
Kira Snow
@FallingSnow119
Visha
@cuckoo_brunette
Tigerclawandtigertail
@tigerclawandtigertail
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5208
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12923