Видалити публікацію?
MargF
2024-02-03 14:24:35
Уривок з книги
Різне
 Почувся глухий свист, монстр з середини засяяв та його розвіяло на попіл. Було так яскраво, що довелося замружитися, щоб не спалило сітківку.  Коли світло згасло, то я змогла відкрити очі й побачила купку попелу з якого виходив чорний дим, смердячою сіркою. –  Йой, невже вийшло? – не вірила я очам, боявшись завчасно радіти. –  Молодець, новенька! – раділа за мене Килина через навушник, – Дай від мене тій пришелепуватій підсрачник і питай нащо вона висунулась з укриття. –  Ой, точно! – я наче згадала про наречену, озирнулася.  А вона стоїть все ще в ажурній фаті через яку ледь видно обличчя, лише червоні вуста. А ще того…вона була мене вище на дві голови, я їй була по груди, які кокетливо визирали з ліфу плаття.  Я звела очі до перенісся дивлячись на це «багатство». Ех, не те що моя двієчка, яка сумно здохнула.  Та про що це я? Я мотнула головою, намагаючись витрусити дурні думки з голови. Відчуваю як щоки червоніють, а сама відчуваю незручність. Довелося зробити пару кроків назад. –  Вибачте, але чого ви наразили себе на таку небезпеку? Поряд з моїми друзями вам було безпечно. Вони полюють на те що хотіло вас вбити, – намагалася я все пояснити дівчині.  Вона мовчазливо закинула голову на бік, я хоч не бачу та відчуваю її погляд на собі.  Як раптом, ця дивачка хапає мене за плечі та тягне до себе. Я цього не чекала тож втупилася як раз поміж її «скарбів». Йо-ой! Та чого якась фігня трапляється саме зі мною?  І тільки я хотіла відкрити рот, щоб обуритися і намагалася вибратися з її «обіймів», як відчула що позаду мене щось з’явилось, бо повіяло холодом, і почало знов смердіти сіркою.  Наречена викинула різко вперед руку з дивного виду зброєю та зробила постріл, мені довелося дуже завернути назад шию, щоб початими що там коїться хоч боковим зором, бо хватка цієї панянки наче сталева!  Я не можу вибратися. Те що я змогла роздивитись зі свого ракурсу так те, що здається, вистріл від шиб частину від монстра, пів голови здається...невпевнена…Стоп, так я ж вбила того монстра? А це що? Невже я не впоралася? Невже десь помилилася? –  Якого…я ж вбила цю погань?! – обурилася я. – Ту ти вбила, а це була інша…а от ще! – нарешті наречена заговорила тихим голосом.  І дійсно тепер з одного боку, і з іншого до нас линули дві тіні. –  Йой! – вирвалося в мене.  Та ось мене підкинули, як кошеня на плече та перекинули. –  Ти що робиш? – обурилася я.  А наречена чкурнула в сторону моїх товаришів. Вона мене обережненько скинула на Килину…буквально! Я впала на Килину і ми опинилися на полу. –  Ти що робиш дурна ти голова? – обурився Богдан. Та поки ми з Килиною валялися на полу як хлібні крихти, і де як розплуталися та піднялися, та навіжена чкурнула геть.  Вона добігла до стіни, а позаду неї вже вилізли з тіні ще два монстри схожі на того що я знищила. А ця дивачка в білому якось застрибнула на стіну, відштовхнулася та зробив перекид в повітрі над головами монстрів зробила постріли, кулі сяяли та потрапили точно в потилиці монстрів, які почали вибухати світлом з середини.  Наречена приземлилася на ноги, як кішка, позаду монстрів, що розсипалися прахом.  Ми з Килиною мовчки за цим наглядаємо, не домовляючись ми обмінялися здивованими поглядами.
4
207