Тема.2
ТЕМА 2
VIII—IX ст. - період утворення
держави у східних слов’ян.
860р. - «Аскольдове
хрещення Русі».
882-912рр. - правління князя
Олега.
907, 912рр. - походи князя
Олега на Візантію.
912-945рр. - правління князя
Ігоря.
914, 944рр. - походи князя
Ігоря у Закавказзя та до
Каспію.
941, 944рр. - походи князя
Ігоря на Візантію.
945-964рр. - правління
княгині Ольги.
964-972рр. - правління князя
Святослава.
980-1015рр. — правління
Володимира Великого.
988р. - запровадження
християнства як державної
релігії Русі.
1019-1054рр. - князювання в
Києві Ярослава Мудрого.
1036р. - остаточний розгром
печенігів князем Ярославом
Володимировичем.
1072р. - укладено «Правду
Ярославичів».
1097р. - з’їзд князів у Любечі.
1113-1125рр. - правління
князя Володимира Мономаха
Алімпій - Давньоруський живописець, ювелір та лікар,
чернець Києво-Печерського монастиря.
Нестор (бл. 1055 р. - бл. 1113 р.) - давньоруський
літописець, автор і упорядник літопису «Повість
минулих літ», написав також «Житіє Бориса і Гліба» та
«Житіє Феодосія Печерського».
Іларіон (р. н. невід. - імовірно, бл. 1088) -
церковний і політичний діяч, філософ, перший
київський митрополит.Автор «Слова про закон і
благодать» (бл. 1037).
Племінний союз - об’єднання декількох племен;
перехідний етап на шляху до виникнення держави.
Князь - правитель держави на Русі. Раніше – керівник
війська, племені, роду
Полюддя («ходіння по людях») - збирання данини,
що його проводив кожної осені чи зими великий
київський князь чи його намісник.
Язичництво - прадавня політеїстична релігія східних
слов’ян.
Християнство - світова релігія, яка виникла в І ст. і
основується на вченні Ісуса Христа.
Вотчина (отчина)- право приватної власності на
землю, яка передавалась по спадковості, від батька до
сина.
Бояри - феодали, правляча еліта на Русі.
Закупи - селяни, що потрапили в залежність від пана
за борги (купу).
Ізгої - вигнані з общини селяни, що не мали права
через це користуватися общинною землею.
Смерди - вільні селяни-общинники на Русі.
Билини (старини) - народні речитативно-мелодійні
епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-
патріотичного характеру.
Літопис - історичний твір, у якому розповідь про події у Києві.
1113р.- прийняття Статуту
Володимира Мономаха.
1125-1132рр. - князювання
Мстислава Великого.
1152-1187рр. - князювання
Ярослава Осмомисла у
Галицькому князівстві.
1185р. - половецький похід
новгород-сіверського князя
Ігоря, оспіваний у «Слові о
полку Ігоревім».
1187р. - перша згадка в
літописі назви «Україна».
подається за роками.
Фреска - техніка настінного малярства на мокрому
тиньку з піску і вапна.
Мозаїка — це малюнок або картина, що складається з
різнокольорових шматочків одного чи різних видів
матеріалу.
Книжкова мініатюра - мініатюрні малюнки на
рукописних книгах Русі.
Шлюбна дипломатія - встановлення дипломатичних
зв’язків засобом укладання шлюбів між. правлячими
родинами.
Роздробленість - розпад київської русі на окремі
удільні князівства, зміцнення їхньої самостійності.
Віче - народні збори для вирішення нагальних питань.
Розселення східнослов’янських племінних союзів
- З VII ст. у джерелах зустрічаємо назву «слов’яни», які УІІІ-ІХ ст. розселилися по
території Східної Європи;
- сформувалося понад 10 великих племінних об’єднань східних слов’ян, які
заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Найбільшими слов’янськими
племенами, які згадував Нестор- Літописець у «Повісті минулих літ», були:
поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині,
сіверяни - на р. Десна,
в’ятичі - на р. Ока,
на заході від полян — дреговичі та деревляни,
по течії р. Західний Буг — волиняни.
на північному заході сусідами східних слов’ян були варяги (племена балтів і
норманів),
на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими східні
слов’яни вели війни за контроль над річками, що слугували торговими шляхами
до Візантії та країн Сходу.
Утворення Київської Русі
- Існує декілька теорій утворення Київської Русі: норманська (вчені Г. Байер, Г. Міллер): вирішальну роль у формуванні держави
у східних слов’ян, які були не спроможні до самостійного державотворення,
відіграли варяги;
автохтонна (природно-історичного розвитку): поява держави у східних слов’ян
стала закономірністю їхнього соціально-економічного та суспільно-політичного
розвитку (вчені В. Антонович, М. Грушевський).
- У УІІ—VIII ст. у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення,
що пов’язано з внутрішніми (соціально-економічними та суспільно-політичними) та
зовнішніми причинами:
підвищення продуктивності праці,
поява додаткового продукту привели до зменшення необхідності спільного
обробітку землі, яка стала переходити у власність родо-племінної знаті (князів та
старійшин),
окняжіння земель, що обумовило соціальний поділ на землевласників і залежне
населення;
розвиток ремесла поглиблює суспільний розподіл праці, розширює обмін
всередині та між громадами, активізує торгівлю й сприяє появі постійних
поселень (городищ),
зростанню зовнішніх торгових зв’язків з Великою Моравією, Хозарією,
Візантією.
Влада князя з виборної стає спадковою.
Наростання агресії кочових народів також обумовило процес
консолідації східних слов’ян та появи перших протодержав (Дулібський
союз, VII ст.).
- Наприкінці VIII ст. на етнічних землях України сформувалось 7 військово-політичних
союзів - протодержав (княжінь): дулібів (волинян, бужан), древлян, хорватів, полян,
уличів, тиверців, сіверян.
- Причинами перетворення Києва на центр східнослов’янської держави були:
вигідне географічне положення на правому високому березі широкого і
глибокого Дніпра, що робило його важкодоступним для нападів кочівників, та
на перехресті важливих міжнародних торгівельних шляхів («із варяг у греки»,
«із немец у булгари», Залозний, Соляний);
найбільш економічно розвинутий центр військового княжіння.
Внутрішньо - та зовнішньополітична діяльність
- Першим князем - володарем Києва, згідно з писемними джерелами, був князь Кий.
Літопис «Повість минулих літ» подає згадки ще про двох князів династії Києвичів: про
князя Діра (лишилося мало свідчень) та про князя Аскольда, який здійснював
далекоглядну політику:
зробив першу спробу утвердження християнства як офіційної релігії Русі
(860);
У 882 р. внаслідок змови волхвів (невдоволених хрещенням Аскольда) і
захоплення Києва військом варязького воєводи Олега (регента при
малолітньому новгородському князеві Ігорю, синові Рюрика) князь Аскольд
загинув.
- 3 882 р. у Київській Русі утверджується нова правляча династія Рюриковичів.
- Володарювання князя Олега у Києві відзначене:
відновленням язичницького культу, жорстокою розправою з
населенням Новгорода, що повстало проти приєднання до Києва (місто було
обкладене даниною, встановлено строки її сплати);
успішними походами проти хозар та Візантії (907, 911),
укладанням вигідного торгового договору
- Князь Ігор Рюрикович
протягом 913-914 рр. вів війни з древлянами,
у 915 і 920 рр. - виступив проти печенігів, воював з уличами, прагнучи укріпити
позиції Русі на торгових шляхах,
здійснював походи у Закавказзя (у 912-913 рр. напад на Абесгун та Сарі, а в 945
р. - захоплено місто Берд).
у 941 р., 944 р. - походи проти Візантії.
Неупорядкованість розмірів данини стала причиною повстання древлян та
загибелі князя Ігоря (945).
- Княгиня Ольга
Ставши повновладною правителькою, княгиня Ольга помстилася древлянам за
смерть свого чоловіка - князя Ігоря: розправилася з послами древлян, спалила
м. Іскоростень і знищила частину його жителів (946).
Княгиня Ольга відмовилася від воєн, зміцнюючи власну державу мирними
засобами:
здійснила об’їзд майже всіх своїх володінь (по річках Десні, Мсті, була
у Новгороді, Пскові), закладала нові села, міста, призначала урядників; навела лад у збиранні та розмірах данини, встановивши норми податків -
устави, уроки, дані, оброки, визначила місця збору данини - погости
(947).
Сприяла поширенню християнства (на місцях культових відправ встановлювала
хрести;
Зміцнювала міжнародне становище Русі:
957 р. - дипломатична місія до столиці Візантії,
959 р. - союз з імператором Священної Римської імперії Оттоном І.
- Князь Святослав Ігорович (Завойовник)
усе своє життя провів у військових походах, метою яких було зміцнення
Київської Русі, забезпечення вільної торгівлі з країнами Сходу, країнами
Подунав’я, ліквідація зовнішньої загрози на кордонах держави:
підкорив в’ятичів (964), завершивши об’єднання східнослов’янських
племен навколо Києва;
приєднав Тьмутаракань та Прикубання, розгромивши ясів та касогів;
здійснив вдалі походи проти волзьких булгар;
розгромив Хозарський каганат (знищив фортецю Саркел (Білу Вежу)) і
оволодів важливим шляхом по р. Волга (965);
походи на Балкани (967—968 р. - розгромив болгар під Доростолом і
зайняв 80 міст; 970—971 рр. - зазнав поразки під Аркадіополем,
взятий в облогу в Доростолі),
прагнув посилити позиції язичництва (нищив християнські храми,
переслідував християн) та зміцнити свою владу на місцях (на київський
престол призначив свого сина Ярополка, у Древлянську землю - Олега, у
Новгород - Володимира (969)).
Загинув у битві з печенігами 972 р.
Князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Запровадження
християнства як державної релігії
- Володимир Святославович (980).
приєднав міста Червенської Русі (Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що
належали «ляхам»), землі ятвягів (жили між Німаном та Західним Бугом (980-
984));
провів реформи: адміністративну (ліквідував племенні княжіння, поділив країну на 8
округів та на волості, на чолі яких поставив своїх 12 синів або довірених
осіб);
військову (за службу надавав у власність землю),
оборонну (будівництво фортець навколо Києва, опорні пункти в
боротьбі з печенігами - Змієві вали);
судову (розмежував княже й церковне судочинство), правову
(приймається «Устав Земляний»),
фінансову (карбування златників та срібників, на яких зображено тризуб);
релігійну: 980 р. - запроваджено «Володимирове шестибожіє»,
988 р. утверджує християнство за візантійським обрядом
Зовнішня політика князя Володимира відзначена:
успішним походом проти волзьких булгар (985), вдалою боротьбою з
печенігами (поєдинок Кирила Кожум’яки з печенігом),
допомогою візантійському імператору Василю та одруженням з
візантійською принцесою Анною (облога Корсуня й хрещення князя);
започаткуванням шлюбної дипломатії.
За часи правління Володимира Святославича Руська імперія стала однією з
наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні
відносини.
- Історичне значення запровадження християнства:
зміцнило центральну владу князя; сприяло утвердженню єдиного світогляду та
єдиної ідеології;
підносило міжнародний авторитет Київської Русі;
активізувало політичні, економічні, військові, культурні зв’язки з країнами
християнського світу;
сприяло бурхливому розвитку торгівлі;
поширювало кам’яне будівництво, малярство, писемність та освіту,
книгописання;
гуманізувало мораль і культуру; навчало милосердя, пошани та любові до
ближнього.
По смерті князя Володимира тривала боротьба між його синами завершилася
перемогою Ярослава (1019 р. - битва на р. Альта) та угодою з Мстиславом (1026), за
якою Русь поділено на правління між братами по р. Дніпро (Правобережжя з Києвом -
Ярославу, Лівобережжя з Черніговом та Тмутараканню - Мстиславу);
їхніми спільними зусиллями приєднано Червенську Русь (Перемишль, Червень,
Белз).
- З 1036 р. Ярослав став єдиновладним володарем Русі, зміцнював єдність та
централізацію управління державою:
продовжував будівництво захисних споруд на кордонах Київської Русі проти
кочових орд, фортець-залог навколо Києва.
упорядкував правові норми («Найдавніша правда», або «Правда Ярослава»
(1016), «Покон вірний» (1024-1026));
сприяв посиленню самостійності церкви (обрання вперше митрополитом
русича Іларіона (1051), церковному будівництву (Софія Київська, церкви Св.
Ірини, Св. Георгія));
розвитку літописання (завершено літописний Київський звід), освіти (засновує
школи), книгописання (засновано скрипторії);
став фундатором однієї з найбільших книгозбірень («бібліотека Ярослава
Мудрого»).
Міжнародне становище поліпшував: укладанням династичних шлюбів
(називали «тестем Європи»);
Приєднав фінські племена чудь, ведь, іжора;
вів успішну боротьбу з печенігами (на честь остаточного розгрому збудував
Софію Київську (1037)).
Напружені відносини з Візантією вилилися у війну (1043-1046);
Ярослав уклав вигідний шлюб сина Всеволода з візантійською принцесою
Анастасією (від цього шлюбу народився видатний державець Володимир
Мономах).
«Руська Правда» охороняла приватну власність та її власника, закріпивши
нерівноправність осіб різних соціальних верств;
З метою припиненню міжусобиць князь Ярослав запроваджує принцип
послідовної передачі верховної влади (київського престолу) по-старшинству:
від старшого брата до молодшого;
розподіляє Русь між синами на окремі володіння - уділи.
Правління Ярославичів
- Після смерті Ярослава Мудрого престолонаслідування велико-княжого столу
відбувалося по старшинству:
Київ разом з багатою Київською землею переходив до старшого сина Ізяслава;
Чернігівська земля - Святославу,
Переяславська - Всеволоду.
- Виконуючи батьків заповіт, брати уклали союз про спільне правління Руссю -
склався тріумвірат, проіснував 15 років і розпався за таких обставин:
повстання киян, обурених поразкою князів у битві з половцями на р. Альта
(1068)
таємна втеча Ізяслава з Києва та повернення до влади при підтримці польського
короля Болеслава II Сміливого (1069).
На Вишгородській нараді було затверджено «Правду Ярославичів» (1072), яка
запобігала сутичкам між різними верствами населення, захищала права
можновладців (життя яких уже захищалося подвійними вірами (штрафами),
посилила особисту відповідальність за порушення законів).
Конфлікт 1073 р. і вигнання князями Святославом і Всеволодом князя
Ізяслава з Києва.
- Наступні десятиліття відзначені наростанням міжкнязівських усобиць.
Покласти їм край мав перший об’єднавчий з’їзд князів у Любечі (листопад
1097 р.), учасники якого ухвалили організувати спільний похід проти половців
та припинити усобиці, скасували порядок престолонаслідування,
запроваджений Ярославом Мудрим, та запровадили принцип: «Хай кожний
тримає отчину свою» (кожний князь повинен володіти тими землями, які
успадкував від батька, а розв’язувати спільні справи мали княжі з’їзди).
Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві
- Князя Володимира Мономаха запрошено до Києва на правління в умовах народного
повстання 1113 р., спричиненого смертю князя Святополка Ізяславича, що
підтримував лихварів.
- Володимир Мономах підкорив своїй владі удільних князів, затвердив «Статут
Володимира Мономаха» (доповнення «Руської правди»);
обмежив дії лихварів (встановлено максимальний відсоток для лихварів);
надав привілеї купцям, поліпшив становище міської бідноти
написав знамените «Повчання дітям» (1096);
проводив успішні походи проти половців (83 походи).
- Політику по збереженню єдності Русі продовжував князь Мстислав
Володимирович: рішуче придушував міжусобиці князів; підтримував розвиток міст та
ремесел, торгівлі; сприяв церковному будівництву (церква Богородиці Пирогощі у
Києві); підтримував союзницькі відносини з Візантією, шукав порозуміння з Польщею й
Угорщиною.
Політична роздробленість (друга третина XII — середина ХIIІ ст.)
- це закономірний етап подальшого розвитку феодальної держави, що був
обумовлений такими причинами:
великими розмірами території держави, відсутністю сталого порядку
престолонаслідування, зростанням великого землеволодіння, його вотчинної
форми;
зміцненням власності на землю місцевих князів та бояр, інтереси яких
перестають збігатися з інтересами великокнязівської влади, наростанням
місцевого сепаратизму;
розвитком ремесел, торгівлі та міст, які поступово з економічних центрів земель
перетворювались у політико-адміністративні центри уділів, що вступали у
суперництво з Києвом за першість;
подальшим етнічним розвитком різноплемінного населення, що потребував
оформлення власної державності.
- Наймогутнішими на території сучасної України були Київське, Чернігово-Сіверське,
Переяславське, Волинське і Галицьке князівства.
Київське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих (існувало 80
міст; населення Києва - 50 тис. чол.)
загальнодинастична спадщина,
володіння Києвом визначало першість серед князів, тому тривала
постійна боротьба між князями за стольний град (протягом 1146-1246
рр. 24 князі 47 разів займали київський стіл);
церковний та релігійний центр (резиденція митрополита);
центр міжнародної торгівлі.
Найбільшого погрому зазнає 1169 р., коли місто захопив володимиро-
суздальський князь Андрій Боголюбський (вивіз чудотворну ікону
Вишгородської Божої Матері).
Остаточно розпадається на окремі уділи після загибелі князя
Мстислава Романовича у битві з монголами на р. Калка (1223)
Після спустошення ордами хана Батия Київ перестав існувати як
політичний центр держави.
Переяславське князівство потерпало від постійних нападів кочових племен,
що негативно впливало на його економічний розвиток (25 міст), і тому воно
постійно потребувало воєнної, продовольчої та фінансової допомоги спочатку
від київських, а згодом від володимиро-суздальських князів.
До кінця XIII ст. не мало власної династії: у ньому правили або
претенденти на київський стіл, або князі, які отримували його як
компенсацію за відмову від київського престолу.
Найбільшого піднесення досягає за 20-річного князювання Володимира
Глібовича, з іменем якого в літописі пов’язана перша згадка назви
«Україна» 1187 р,: «За ним же Україна багато потужила» (писав
літописець про смерть князя).
Чернігове-Сіверське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих
після Київського (46 міст);
політичне життя визначалося боротьбою представників двох династій
(Давидовичів та Ольговичів), які неодноразово залучали до неї половців
(укладали династичні шлюби з ними);
чернігівські Давидовичі - орієнтувались на Київ, новгород-сіверські
Ольговичі - прагнули відокремлення від Києва.
Чернігів - важливий центр ремесла, торгівлі, релігійного життя.
Остаточно розпадається на окремі уділи в середині XIII ст.
Однією з відомих подій у житті князівства другої половини XII ст. був
невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти
половців у 1185 р. (присвячено видатний твір давньоруської літератури
«Слово о полку Ігоревім»).
Галицьке князівство в окремий уділ оформлюється наприкінці XI ст., коли
підкарпатські землі об’єднав князь Володимирко та переніс столицю князівства з
Перемишля до Галича на р. Дністер.
Найбільшої могутності досягло за князя Ярослава Осмомисла
Волинське князівство до середини XII ст. - спадковий домен київських князів,
потім Мономаховичів.
Найбільшої могутності досягає за князя Романа Мстиславовича: znoohistory
КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА
Софійський собор у Києві. Перша
половина ХІ ст.
Спасо-Преображенский собор в
Чернігові. 1036. Сучасний вигляд.
Успенський собор Києво-Печерської
лаври. 1073 – 1078. Сучасний вигляд. Михайлівський Золотоверхий собор
Михайлівського монастиря в Києві.
1108 – 1113. Сучасний вигляд.
П'ятницька
церква в
Чернігові.
Кінець ХІІ –
початок ХІІІ
ст.
Вишгородська
ікона
Богородиці.
Свенська ікона Богородиці з Антонієм і
Феодосієм Печерськими
Мозаїки Богоматері Оранти та Христа
Вседержителя із Софійського собору в
Києві. Перша половина ХІст.
Євангеліст Лука. Мініатюра з
Остромирового Євангелія. 1056 – 1057. Родина князя Святослава Ярославовича.
Мініатюра з «Ізборника» 1073р.
VIII—IX ст. - період утворення
держави у східних слов’ян.
860р. - «Аскольдове
хрещення Русі».
882-912рр. - правління князя
Олега.
907, 912рр. - походи князя
Олега на Візантію.
912-945рр. - правління князя
Ігоря.
914, 944рр. - походи князя
Ігоря у Закавказзя та до
Каспію.
941, 944рр. - походи князя
Ігоря на Візантію.
945-964рр. - правління
княгині Ольги.
964-972рр. - правління князя
Святослава.
980-1015рр. — правління
Володимира Великого.
988р. - запровадження
християнства як державної
релігії Русі.
1019-1054рр. - князювання в
Києві Ярослава Мудрого.
1036р. - остаточний розгром
печенігів князем Ярославом
Володимировичем.
1072р. - укладено «Правду
Ярославичів».
1097р. - з’їзд князів у Любечі.
1113-1125рр. - правління
князя Володимира Мономаха
Алімпій - Давньоруський живописець, ювелір та лікар,
чернець Києво-Печерського монастиря.
Нестор (бл. 1055 р. - бл. 1113 р.) - давньоруський
літописець, автор і упорядник літопису «Повість
минулих літ», написав також «Житіє Бориса і Гліба» та
«Житіє Феодосія Печерського».
Іларіон (р. н. невід. - імовірно, бл. 1088) -
церковний і політичний діяч, філософ, перший
київський митрополит.Автор «Слова про закон і
благодать» (бл. 1037).
Племінний союз - об’єднання декількох племен;
перехідний етап на шляху до виникнення держави.
Князь - правитель держави на Русі. Раніше – керівник
війська, племені, роду
Полюддя («ходіння по людях») - збирання данини,
що його проводив кожної осені чи зими великий
київський князь чи його намісник.
Язичництво - прадавня політеїстична релігія східних
слов’ян.
Християнство - світова релігія, яка виникла в І ст. і
основується на вченні Ісуса Христа.
Вотчина (отчина)- право приватної власності на
землю, яка передавалась по спадковості, від батька до
сина.
Бояри - феодали, правляча еліта на Русі.
Закупи - селяни, що потрапили в залежність від пана
за борги (купу).
Ізгої - вигнані з общини селяни, що не мали права
через це користуватися общинною землею.
Смерди - вільні селяни-общинники на Русі.
Билини (старини) - народні речитативно-мелодійні
епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-
патріотичного характеру.
Літопис - історичний твір, у якому розповідь про події у Києві.
1113р.- прийняття Статуту
Володимира Мономаха.
1125-1132рр. - князювання
Мстислава Великого.
1152-1187рр. - князювання
Ярослава Осмомисла у
Галицькому князівстві.
1185р. - половецький похід
новгород-сіверського князя
Ігоря, оспіваний у «Слові о
полку Ігоревім».
1187р. - перша згадка в
літописі назви «Україна».
подається за роками.
Фреска - техніка настінного малярства на мокрому
тиньку з піску і вапна.
Мозаїка — це малюнок або картина, що складається з
різнокольорових шматочків одного чи різних видів
матеріалу.
Книжкова мініатюра - мініатюрні малюнки на
рукописних книгах Русі.
Шлюбна дипломатія - встановлення дипломатичних
зв’язків засобом укладання шлюбів між. правлячими
родинами.
Роздробленість - розпад київської русі на окремі
удільні князівства, зміцнення їхньої самостійності.
Віче - народні збори для вирішення нагальних питань.
Розселення східнослов’янських племінних союзів
- З VII ст. у джерелах зустрічаємо назву «слов’яни», які УІІІ-ІХ ст. розселилися по
території Східної Європи;
- сформувалося понад 10 великих племінних об’єднань східних слов’ян, які
заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Найбільшими слов’янськими
племенами, які згадував Нестор- Літописець у «Повісті минулих літ», були:
поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині,
сіверяни - на р. Десна,
в’ятичі - на р. Ока,
на заході від полян — дреговичі та деревляни,
по течії р. Західний Буг — волиняни.
на північному заході сусідами східних слов’ян були варяги (племена балтів і
норманів),
на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими східні
слов’яни вели війни за контроль над річками, що слугували торговими шляхами
до Візантії та країн Сходу.
Утворення Київської Русі
- Існує декілька теорій утворення Київської Русі: норманська (вчені Г. Байер, Г. Міллер): вирішальну роль у формуванні держави
у східних слов’ян, які були не спроможні до самостійного державотворення,
відіграли варяги;
автохтонна (природно-історичного розвитку): поява держави у східних слов’ян
стала закономірністю їхнього соціально-економічного та суспільно-політичного
розвитку (вчені В. Антонович, М. Грушевський).
- У УІІ—VIII ст. у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення,
що пов’язано з внутрішніми (соціально-економічними та суспільно-політичними) та
зовнішніми причинами:
підвищення продуктивності праці,
поява додаткового продукту привели до зменшення необхідності спільного
обробітку землі, яка стала переходити у власність родо-племінної знаті (князів та
старійшин),
окняжіння земель, що обумовило соціальний поділ на землевласників і залежне
населення;
розвиток ремесла поглиблює суспільний розподіл праці, розширює обмін
всередині та між громадами, активізує торгівлю й сприяє появі постійних
поселень (городищ),
зростанню зовнішніх торгових зв’язків з Великою Моравією, Хозарією,
Візантією.
Влада князя з виборної стає спадковою.
Наростання агресії кочових народів також обумовило процес
консолідації східних слов’ян та появи перших протодержав (Дулібський
союз, VII ст.).
- Наприкінці VIII ст. на етнічних землях України сформувалось 7 військово-політичних
союзів - протодержав (княжінь): дулібів (волинян, бужан), древлян, хорватів, полян,
уличів, тиверців, сіверян.
- Причинами перетворення Києва на центр східнослов’янської держави були:
вигідне географічне положення на правому високому березі широкого і
глибокого Дніпра, що робило його важкодоступним для нападів кочівників, та
на перехресті важливих міжнародних торгівельних шляхів («із варяг у греки»,
«із немец у булгари», Залозний, Соляний);
найбільш економічно розвинутий центр військового княжіння.
Внутрішньо - та зовнішньополітична діяльність
- Першим князем - володарем Києва, згідно з писемними джерелами, був князь Кий.
Літопис «Повість минулих літ» подає згадки ще про двох князів династії Києвичів: про
князя Діра (лишилося мало свідчень) та про князя Аскольда, який здійснював
далекоглядну політику:
зробив першу спробу утвердження християнства як офіційної релігії Русі
(860);
У 882 р. внаслідок змови волхвів (невдоволених хрещенням Аскольда) і
захоплення Києва військом варязького воєводи Олега (регента при
малолітньому новгородському князеві Ігорю, синові Рюрика) князь Аскольд
загинув.
- 3 882 р. у Київській Русі утверджується нова правляча династія Рюриковичів.
- Володарювання князя Олега у Києві відзначене:
відновленням язичницького культу, жорстокою розправою з
населенням Новгорода, що повстало проти приєднання до Києва (місто було
обкладене даниною, встановлено строки її сплати);
успішними походами проти хозар та Візантії (907, 911),
укладанням вигідного торгового договору
- Князь Ігор Рюрикович
протягом 913-914 рр. вів війни з древлянами,
у 915 і 920 рр. - виступив проти печенігів, воював з уличами, прагнучи укріпити
позиції Русі на торгових шляхах,
здійснював походи у Закавказзя (у 912-913 рр. напад на Абесгун та Сарі, а в 945
р. - захоплено місто Берд).
у 941 р., 944 р. - походи проти Візантії.
Неупорядкованість розмірів данини стала причиною повстання древлян та
загибелі князя Ігоря (945).
- Княгиня Ольга
Ставши повновладною правителькою, княгиня Ольга помстилася древлянам за
смерть свого чоловіка - князя Ігоря: розправилася з послами древлян, спалила
м. Іскоростень і знищила частину його жителів (946).
Княгиня Ольга відмовилася від воєн, зміцнюючи власну державу мирними
засобами:
здійснила об’їзд майже всіх своїх володінь (по річках Десні, Мсті, була
у Новгороді, Пскові), закладала нові села, міста, призначала урядників; навела лад у збиранні та розмірах данини, встановивши норми податків -
устави, уроки, дані, оброки, визначила місця збору данини - погости
(947).
Сприяла поширенню християнства (на місцях культових відправ встановлювала
хрести;
Зміцнювала міжнародне становище Русі:
957 р. - дипломатична місія до столиці Візантії,
959 р. - союз з імператором Священної Римської імперії Оттоном І.
- Князь Святослав Ігорович (Завойовник)
усе своє життя провів у військових походах, метою яких було зміцнення
Київської Русі, забезпечення вільної торгівлі з країнами Сходу, країнами
Подунав’я, ліквідація зовнішньої загрози на кордонах держави:
підкорив в’ятичів (964), завершивши об’єднання східнослов’янських
племен навколо Києва;
приєднав Тьмутаракань та Прикубання, розгромивши ясів та касогів;
здійснив вдалі походи проти волзьких булгар;
розгромив Хозарський каганат (знищив фортецю Саркел (Білу Вежу)) і
оволодів важливим шляхом по р. Волга (965);
походи на Балкани (967—968 р. - розгромив болгар під Доростолом і
зайняв 80 міст; 970—971 рр. - зазнав поразки під Аркадіополем,
взятий в облогу в Доростолі),
прагнув посилити позиції язичництва (нищив християнські храми,
переслідував християн) та зміцнити свою владу на місцях (на київський
престол призначив свого сина Ярополка, у Древлянську землю - Олега, у
Новгород - Володимира (969)).
Загинув у битві з печенігами 972 р.
Князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Запровадження
християнства як державної релігії
- Володимир Святославович (980).
приєднав міста Червенської Русі (Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що
належали «ляхам»), землі ятвягів (жили між Німаном та Західним Бугом (980-
984));
провів реформи: адміністративну (ліквідував племенні княжіння, поділив країну на 8
округів та на волості, на чолі яких поставив своїх 12 синів або довірених
осіб);
військову (за службу надавав у власність землю),
оборонну (будівництво фортець навколо Києва, опорні пункти в
боротьбі з печенігами - Змієві вали);
судову (розмежував княже й церковне судочинство), правову
(приймається «Устав Земляний»),
фінансову (карбування златників та срібників, на яких зображено тризуб);
релігійну: 980 р. - запроваджено «Володимирове шестибожіє»,
988 р. утверджує християнство за візантійським обрядом
Зовнішня політика князя Володимира відзначена:
успішним походом проти волзьких булгар (985), вдалою боротьбою з
печенігами (поєдинок Кирила Кожум’яки з печенігом),
допомогою візантійському імператору Василю та одруженням з
візантійською принцесою Анною (облога Корсуня й хрещення князя);
започаткуванням шлюбної дипломатії.
За часи правління Володимира Святославича Руська імперія стала однією з
наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні
відносини.
- Історичне значення запровадження християнства:
зміцнило центральну владу князя; сприяло утвердженню єдиного світогляду та
єдиної ідеології;
підносило міжнародний авторитет Київської Русі;
активізувало політичні, економічні, військові, культурні зв’язки з країнами
християнського світу;
сприяло бурхливому розвитку торгівлі;
поширювало кам’яне будівництво, малярство, писемність та освіту,
книгописання;
гуманізувало мораль і культуру; навчало милосердя, пошани та любові до
ближнього.
По смерті князя Володимира тривала боротьба між його синами завершилася
перемогою Ярослава (1019 р. - битва на р. Альта) та угодою з Мстиславом (1026), за
якою Русь поділено на правління між братами по р. Дніпро (Правобережжя з Києвом -
Ярославу, Лівобережжя з Черніговом та Тмутараканню - Мстиславу);
їхніми спільними зусиллями приєднано Червенську Русь (Перемишль, Червень,
Белз).
- З 1036 р. Ярослав став єдиновладним володарем Русі, зміцнював єдність та
централізацію управління державою:
продовжував будівництво захисних споруд на кордонах Київської Русі проти
кочових орд, фортець-залог навколо Києва.
упорядкував правові норми («Найдавніша правда», або «Правда Ярослава»
(1016), «Покон вірний» (1024-1026));
сприяв посиленню самостійності церкви (обрання вперше митрополитом
русича Іларіона (1051), церковному будівництву (Софія Київська, церкви Св.
Ірини, Св. Георгія));
розвитку літописання (завершено літописний Київський звід), освіти (засновує
школи), книгописання (засновано скрипторії);
став фундатором однієї з найбільших книгозбірень («бібліотека Ярослава
Мудрого»).
Міжнародне становище поліпшував: укладанням династичних шлюбів
(називали «тестем Європи»);
Приєднав фінські племена чудь, ведь, іжора;
вів успішну боротьбу з печенігами (на честь остаточного розгрому збудував
Софію Київську (1037)).
Напружені відносини з Візантією вилилися у війну (1043-1046);
Ярослав уклав вигідний шлюб сина Всеволода з візантійською принцесою
Анастасією (від цього шлюбу народився видатний державець Володимир
Мономах).
«Руська Правда» охороняла приватну власність та її власника, закріпивши
нерівноправність осіб різних соціальних верств;
З метою припиненню міжусобиць князь Ярослав запроваджує принцип
послідовної передачі верховної влади (київського престолу) по-старшинству:
від старшого брата до молодшого;
розподіляє Русь між синами на окремі володіння - уділи.
Правління Ярославичів
- Після смерті Ярослава Мудрого престолонаслідування велико-княжого столу
відбувалося по старшинству:
Київ разом з багатою Київською землею переходив до старшого сина Ізяслава;
Чернігівська земля - Святославу,
Переяславська - Всеволоду.
- Виконуючи батьків заповіт, брати уклали союз про спільне правління Руссю -
склався тріумвірат, проіснував 15 років і розпався за таких обставин:
повстання киян, обурених поразкою князів у битві з половцями на р. Альта
(1068)
таємна втеча Ізяслава з Києва та повернення до влади при підтримці польського
короля Болеслава II Сміливого (1069).
На Вишгородській нараді було затверджено «Правду Ярославичів» (1072), яка
запобігала сутичкам між різними верствами населення, захищала права
можновладців (життя яких уже захищалося подвійними вірами (штрафами),
посилила особисту відповідальність за порушення законів).
Конфлікт 1073 р. і вигнання князями Святославом і Всеволодом князя
Ізяслава з Києва.
- Наступні десятиліття відзначені наростанням міжкнязівських усобиць.
Покласти їм край мав перший об’єднавчий з’їзд князів у Любечі (листопад
1097 р.), учасники якого ухвалили організувати спільний похід проти половців
та припинити усобиці, скасували порядок престолонаслідування,
запроваджений Ярославом Мудрим, та запровадили принцип: «Хай кожний
тримає отчину свою» (кожний князь повинен володіти тими землями, які
успадкував від батька, а розв’язувати спільні справи мали княжі з’їзди).
Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві
- Князя Володимира Мономаха запрошено до Києва на правління в умовах народного
повстання 1113 р., спричиненого смертю князя Святополка Ізяславича, що
підтримував лихварів.
- Володимир Мономах підкорив своїй владі удільних князів, затвердив «Статут
Володимира Мономаха» (доповнення «Руської правди»);
обмежив дії лихварів (встановлено максимальний відсоток для лихварів);
надав привілеї купцям, поліпшив становище міської бідноти
написав знамените «Повчання дітям» (1096);
проводив успішні походи проти половців (83 походи).
- Політику по збереженню єдності Русі продовжував князь Мстислав
Володимирович: рішуче придушував міжусобиці князів; підтримував розвиток міст та
ремесел, торгівлі; сприяв церковному будівництву (церква Богородиці Пирогощі у
Києві); підтримував союзницькі відносини з Візантією, шукав порозуміння з Польщею й
Угорщиною.
Політична роздробленість (друга третина XII — середина ХIIІ ст.)
- це закономірний етап подальшого розвитку феодальної держави, що був
обумовлений такими причинами:
великими розмірами території держави, відсутністю сталого порядку
престолонаслідування, зростанням великого землеволодіння, його вотчинної
форми;
зміцненням власності на землю місцевих князів та бояр, інтереси яких
перестають збігатися з інтересами великокнязівської влади, наростанням
місцевого сепаратизму;
розвитком ремесел, торгівлі та міст, які поступово з економічних центрів земель
перетворювались у політико-адміністративні центри уділів, що вступали у
суперництво з Києвом за першість;
подальшим етнічним розвитком різноплемінного населення, що потребував
оформлення власної державності.
- Наймогутнішими на території сучасної України були Київське, Чернігово-Сіверське,
Переяславське, Волинське і Галицьке князівства.
Київське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих (існувало 80
міст; населення Києва - 50 тис. чол.)
загальнодинастична спадщина,
володіння Києвом визначало першість серед князів, тому тривала
постійна боротьба між князями за стольний град (протягом 1146-1246
рр. 24 князі 47 разів займали київський стіл);
церковний та релігійний центр (резиденція митрополита);
центр міжнародної торгівлі.
Найбільшого погрому зазнає 1169 р., коли місто захопив володимиро-
суздальський князь Андрій Боголюбський (вивіз чудотворну ікону
Вишгородської Божої Матері).
Остаточно розпадається на окремі уділи після загибелі князя
Мстислава Романовича у битві з монголами на р. Калка (1223)
Після спустошення ордами хана Батия Київ перестав існувати як
політичний центр держави.
Переяславське князівство потерпало від постійних нападів кочових племен,
що негативно впливало на його економічний розвиток (25 міст), і тому воно
постійно потребувало воєнної, продовольчої та фінансової допомоги спочатку
від київських, а згодом від володимиро-суздальських князів.
До кінця XIII ст. не мало власної династії: у ньому правили або
претенденти на київський стіл, або князі, які отримували його як
компенсацію за відмову від київського престолу.
Найбільшого піднесення досягає за 20-річного князювання Володимира
Глібовича, з іменем якого в літописі пов’язана перша згадка назви
«Україна» 1187 р,: «За ним же Україна багато потужила» (писав
літописець про смерть князя).
Чернігове-Сіверське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих
після Київського (46 міст);
політичне життя визначалося боротьбою представників двох династій
(Давидовичів та Ольговичів), які неодноразово залучали до неї половців
(укладали династичні шлюби з ними);
чернігівські Давидовичі - орієнтувались на Київ, новгород-сіверські
Ольговичі - прагнули відокремлення від Києва.
Чернігів - важливий центр ремесла, торгівлі, релігійного життя.
Остаточно розпадається на окремі уділи в середині XIII ст.
Однією з відомих подій у житті князівства другої половини XII ст. був
невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти
половців у 1185 р. (присвячено видатний твір давньоруської літератури
«Слово о полку Ігоревім»).
Галицьке князівство в окремий уділ оформлюється наприкінці XI ст., коли
підкарпатські землі об’єднав князь Володимирко та переніс столицю князівства з
Перемишля до Галича на р. Дністер.
Найбільшої могутності досягло за князя Ярослава Осмомисла
Волинське князівство до середини XII ст. - спадковий домен київських князів,
потім Мономаховичів.
Найбільшої могутності досягає за князя Романа Мстиславовича: znoohistory
КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА
Софійський собор у Києві. Перша
половина ХІ ст.
Спасо-Преображенский собор в
Чернігові. 1036. Сучасний вигляд.
Успенський собор Києво-Печерської
лаври. 1073 – 1078. Сучасний вигляд. Михайлівський Золотоверхий собор
Михайлівського монастиря в Києві.
1108 – 1113. Сучасний вигляд.
П'ятницька
церква в
Чернігові.
Кінець ХІІ –
початок ХІІІ
ст.
Вишгородська
ікона
Богородиці.
Свенська ікона Богородиці з Антонієм і
Феодосієм Печерськими
Мозаїки Богоматері Оранти та Христа
Вседержителя із Софійського собору в
Києві. Перша половина ХІст.
Євангеліст Лука. Мініатюра з
Остромирового Євангелія. 1056 – 1057. Родина князя Святослава Ярославовича.
Мініатюра з «Ізборника» 1073р.
Коментарі