Видалити публікацію?
Юлія
2025-10-02 20:54:18
Особисте, Різне
(18+) Не можу перестати писати і викладати ці незграбні розповіді, поки це все, що в мене є і все, на що мене вистачає 🙄 Осінь, осінь, осінь. Дощі, помаранчеве листя, помаранчеві вечори і довгі ночі. Пронизуючий холод. І важкі свинцеві кроки мало не щоранку, важкий погляд, обтяжений мозок, який рахує, рахує, але не знаходить достатньо сил, щоб боротись. Рита застрягла в боргах, застрягла в своїй голові, хоча і приваблювала тих, хто не знав її близько. Каштанове волосся, яке ледь завивалось по всій довжині, такі ж каштанові очі і постійно білосніжна шкіра. Такі безликі дні змінювались інколи на кольорові вечори вечірок, які їй не по кишені і що більше вони були не по кишені, то більше вона витрачала, щоб забути про це. - Який це келих вина, десятий? - запитала абсолютно рандомного знайомого, - та хто їх рахує, ахаха! Нарешті світ ставав простим і привітним. Нарешті світ ставав вартим уваги і ставала вартою уваги юна красуня, яка сумувала майже біля виходу. - Мадам, готова посперечатись, Вам це все занадто банально і нудно. - Так, я хотіла би вже піти, - вона була зовсім юна і боязко відвертала очі. - То давайте вдамо, що йдемо разом і вийдемо, - Рита схопила її за руку і мало не силою витягнула поза межі клубу. Навколо було темно і тихо, дівчина шепотіла щось про те, що час справді йти додому, але Рита притисла її до стіни своїм тілом і бурмотіла на вухо все, що спадало на думку. - Як тебе звуть, сонце? - Амалія - Таке ж гарне ім’я як і ти. Мені так самотньо, Амаліє. Дозволь трохи поговорити з тобою і підеш, добре? Ще трішки, - ніби наркоман Рита затягнулась вдихаючи запах її парфумів. Це був обман, це був самообман. Її ніжна шкіра, її близькість, її тепло, це все, що було тут і зараз, це все, що взагалі було коли-небудь в Рити, - мені теж не подобається це все знаєш, але тут з тобою…. - Можна мені піти? - дівчина зробила м’яку спробу все ж звільнитись і потрапила в пастку. Її руки зафіксували і притисли до стіни. “Ще трішки…посидь ще трішки”, губи блукали її шиєю обличчям і в голові Рити було тільки одне “вона все ж не йде, вона теж хоче залишитись”, “Ти просто не знаєш, Амаліє,” - вже вголос. І дівчина більше не пручалась. Жива іграшка для Рити. Ти була чудовою Амаліє, коли дозволила погратись з твоїми персами, коли дозволила проникнути тобі під білизну, коли стримувала себе, щоб не привернути увагу, коли стала тільки ще мокрішою після того як кінчила. Тоді Рита взагалі забула, де вона знаходиться, опустилась на коліна і залізла під твою сукню. Щойно хтось почав голосно говорити біля виходу з клубу, Амалія відштовхнула Риту і відійшла подалі: “Я викличу таксі, не йди за мною і забудь про моє існування” Рита тільки облизала свої ж губи і розсміялась: “Яка вона жорстока”. - Хто жорстокий, Рито і що ти тут робиш? - її подруга вийшла покурити, ось хто злякав оленя. - Ще скажи, що ти мене шукала. Доля жорстока, люба, - Рита поплескала її по плечі, хотіла було піти ще випити, але в голові закрутилося, - Ніна, я додому, дякую, що запросила. Не чекаючи відповіді дівчина пішла до свого будинку, це всього три-чотири квартала. Вона повільно зникала в мерехтливих вогнях міста, і світло від сьогодншнього вечора, щтучне світло гасло швидше за вуличні ліхтарі.
3