Катя Булыга

2019-05-01 08:43:55

Моя новела

Думки вголос, Різне, Особисте

"Келих ночі" Келих нічного мороку розсипався над стомленим буденністю містом. Виспівуючи романси, ніч звільнила людський розум від табу. Всеохоплююча темрява: в'язка, тягуча, немов сипучі піски. Вона, тьмяними обрисами, захоплювала все і вся у свій полон. Сама не знаючи, скільки просиділа в темряві, одягаючи на себе шати музики, ця суміш очищала її зсередини, там, де не могла сягнути вода. Потім дивилася у вікно, рахуючи по-особливому мерехтливі зірки. Вона впускала сяйво тих зірок, які вже давно померли, але ще тисячі й тисячі літ їх блиск падає в лодоні живих, нагадуючи, що все немарно. Навіть смерть. Вона любить спати при розшторених вікнах. Їй подобається роздивлятися верхівки дерев, які місячної ночі ніби торкаються верхівками неба й бавляться там із хмарками та зірками. Здалеку світив місяць-брехун. Ніби й світить, але запозиченим світлом. Світло його не гріє. Ніби й такий близький, однак не дістанеш. Багато обіцяє, нічого не робить. Занадто просто про складне. Десь далеко шумить дощ: "Дощ падає і співає, співає і падає. Гонихмарник грає на флоярі." Маленький котик-сонько пухнастими лапками ніжно дмухає на вії, і вони змикаються, мов пелюстки квітки увечері. І ось уже дрімота на своєму човнику відносить її в далеч неозору й незорану та перейдену й пережиту. Дрімучі ліси, глибокі озера, твань та баговиння, вкриті барвистим квітковим килимом підступні болота, чисті живиці, грайливі й потужні ляскавиці. Настав ранок. Пелена чарівного серпанку, яка витає над буйним квітнем, поступово переплавляється в більш спокійний і врівноважений ритм травневої мелодики. Нічна темрява змінилася довковказом променів сонця. Келих ночі випитий до дна