Дарина Шевченко - 3/30. Слон в кімнаті

2021-04-09 20:14:18

3/30. Слон в кімнаті

Різне

Марк за звичкою взяв ранкову газету біля вхідних дверей, і майже не розтуляючи очей поплівся на кухню за ранковою дозою кофеїну. Але дійти йому не судилося - у вітальні перед ним постала неподоланна перепона, природу якої він не міг зрозуміти, бо його середніх розмірів урбаністичний мозок досі перебував у сплячому режимі. – Маріко, люба, що це за трясця? – чоловік притисся колючою щокою до прохолодної поверхні перепони, блаженно видихнувши. У відповідь на це резонне і закономірне запитання з їх подружньої спальні йому прилетіло холодне і різке: – Я йду від тебе. Ця фраза, цей лінгвістичний ляпас створив неприємний контраст з життєдайною прохолодою бар'єру, на який Марк все більше і більше спирався. – Так-так, мила, але все рівно – що це за трясця? Миле, веснянкувате обличчя Маріки виринуло з туману ранкових набряків. Тільки його вираз був далекий від ніжності. Дужка рожевих вуст була рішуче налаштована робити боляче. – Я. Йду. Від. Тебе. Крапки зрикошетили від сонної свідомості, як підбори його дружини – тепер, схоже, колишньої – від ламінату, покладеного два місяці тому. Гучно хряцнули вхідні двері за бездоганно прямою спиною і йому здалось, що в районі лопаток майнуло щось схоже на крила. Повернувши, нарешті, строго вертикальне положення, яке є відмінною рисою людини прямоходячої й відвоювавши поле свідомості, яке є відмінною рисою людини розумної, у Морфея, він зміг, нарешті, ідентифікувати перепону. Це був слон. Звичайнісінький собі африканський слон. Може, трохи мініатюрніший за середньостатистичного, але однозначно більший за тих, яких показують на телебаченні. Марк притулився спиною до нещасної тваринки, яка опинилась у незручних і незвичних умовах, і його мозок почав напружено працювати. Чому вона пішла? Синапси послужливо почали підкидати потрібні спогади. Як він порівнював її зі своєю мамою. Радив схуднути. Сміявся з її неуважності. А вона ж якраз закривала важливий квартальний звіт. Вимагав виконання "подружнього обов'язку", коли вона була відверто не в гуморі або втомлена, а після кількох відмов просто почав вчащати до робітниць комерційного сексу. І ще один спогад. І ще. І ще... І в якусь мить, він відчув, як опора ззаду зникла, і його повело назад. Чоловік, якось по дитячому, як зовсім не личить дорослим солідним чоловікам, сів на м'який килим. А його ж обирала Маріка. Слон сидів на дивані. Зовсім по-людиноподібному сидів. Склавши передні ноги (в слонів же ноги?) на невеличкому животику. Вологі вугільні допитливі очі вивчали його з наївною прискіпливістю. Марк підвівся і сів поруч зі слоном, який завбачливо посунувся. Кліпнув. Один раз, другий, третій. Його когнітивні здібності вкрай виснажились і їх вже не вистачало на те, аби визназначити, що було більш диким: те , що його лишила дружина, чи те, що він сидів на одній софі зі слоном. Стомившись від вирішення цього екзистенційного питання, він вирішив відкласти його до часів вищої інтелектуальної ефективності та психологічної гнучкості - себто до ефимерного фольклорного "завтра". Натомість він поглянув на слона, і замислився над більш нагальною проблемою: чи п'ють слони каву?