Дарина Шевченко - 4/30 Мета всього життя

2021-04-22 19:44:57

4/30 Мета всього життя

Думки вголос, Різне

Нік ніколи не вирізнявся з натовпу. Його було важко запам’ятати серед хвиль посередньої сірої маси, яку щоранку ремигали вагони метро, послідовними порціями випльовуючи на потрібних станціях. Його складно було назвати у чорнильному потоці списків, що починаються з префіксу «най-». Його неможливо було виокремити, як неможливо сіль від цукру, коли твоя неуважна бабця раптово їх змішує. Єдиний епітет, який спадав на думку, коли випадало його описувати – «ніякий». Та й то не епітет, а звичайний середньорозрядний прикметник. Він мовчки спостерігав за життям, я протікало повз, просочувалось крізь пальці, як вода крізь рамку несправного душу. Аналізував. Припускав, робив ставки, промахувався. В дитинстві батьки його наполегливо підштовхували в різноманітних напрямках, але ці напрямки приводили в один і той самий глухий кут. Він стояв під залізобетонною стіною їх впертості і самовпевненості. Чекаючи розстрілу докорами, кожного разу, коли сімейний трибунал вимагав розстрілу докорами у якості покарання. Надто гарний, аби «відірвати і викинути» та надто поганий аби погладити по їжакуватому русявому волоссю і сказати, який він молодчинка, вихваляючись його успіхами перед ровесниками, тепер також батьками. Дійсно, самі ж вони не досягли нічого наднеймовірного – час поступитися місцем на арені своїм нащадкам. Тепер їх час гризтися у цій щурятні. Нік не хотів так. Йому було байдуже на всі патетичні гасла, які людство коли-небудь проголошувало. Його не хвилювало мистецтво, йому було байдуже на почуття. Він спостерігав і збирав інформацію. Бо у нього була мета. Роки аналізу плавно перенизались в десятиліття. Інформація була впорядкована. Висновок невтішний. Нік любовно обвів по краю круглясту сіру кнопку. Цей колір чимось нагадував йому дим цигарок, якими він заради експерименту ось уже три року труїв свій організм. Він добросовісно займався спортом, багато читав, робив правильні кроки і отримував заслужені винагороди. Так, він ніколи не виділявся на монохромно-пістрявому фоні індивідуумів, що його оточували. Але його здібність до мислення була невідчужувана . І ось, роки довгих роздумів привели його сюди. До проекту повного обнулення. І якщо хтось з них, тих, що ходять, дихають, плачуть, сміються, дихають тут, за кілька метрів від нього і на відстані тисячі кілометрів переживуть те, що він замислив, це форматування, цей глобальний проєкт евтаназії, вони зможуть створити щось нове. Чисте. Незаплямоване стереотипами, осудом, жорстокістю та іншим мотлохом, яким людство звикло захаращувати простір довкола. Або ж ні. Так чи інакше, це вже не його клопіт. У нього була мета – звести все довкруж до повного нуля, і він її досягне. За мить. А далі, любі, своїм розумом.