Дарина Шевченко
2021-03-28 13:12:31
Н. Гейман, Т. Праттчет "Добрі передвісники"
Цитати
– Слухай, а в тебе ж був полум’яний меч?
– Ну… – винуватий вираз промайнув обличчям янгола, а потім повернувся і загніздився на ньому.
– Був, еге ж? – допитувався Кров-Лий. – Полум’янів, як зараза.
На кожного божевільного вченого, якому пощастило спіймати блискавицю саме тоді, коли його Велике Діяння лежало на прозекторському столі, припадають десятки бідолах, які нудилися під безхмарним зоряним небом, поки черговий Ігор нараховував собі понаднормові.
– Так, до справи… – винувато промурмотів Кроулі з виглядом парафіянина, що прийшов на месу вперше за довгий час і забув, у яких місцях підспівувати.
Люди взагалі нечасто бувають лихими. вони просто іноді захоплюються новими ідеями: як от взути кирзові чоботи і розстрілювати людей, чи натягти біле простирадло і лінчувати людей, чи от перевдягтися у виварені джинси і грати на гітарі до людей. Дайте-но людям нову ідею, заради якої можна перевдягтися – і ви заволодієте серцям та думками.
Щоб краще зрозуміти діла людські, варто усвідомити: більшість великих перемог та страшних трагедій стаються не через те, що люди за натурою своєю є хорошими чи поганими, а лише через те, що є вони за своєю натурою людьми.
Качки парку Сент-Джеймс вже так звикли до того, що їх годують секретні агенти, що виробили щось на кшталт реакції Павлова. Посадіть качку запарку Сент-Джеймс в лабораторну клітку і покажіть їй фото двох чоловіків – зазвичай, одного у пальто з хутряним комірцем, а іншого у чомусь темному із шарфом – і вона одразу з надією задере дзьоба. Найрозсудливіші з качок особливо цінували чорний хліб від російського аташе з питань культури, тоді як справжні гурмани полювали на цільнозернові булки, намащені “Мармітом” від голови МІ9.
Азирафаїл аж засяяв від радості:
– А знаєш, я і не подумав. Хрещені батьки. Провалитися б мені у Пекло!
– Там не так і паршиво. Головне – звикнути, – запевнив демон.
– Ну, ти просто поглянь. Мені ж тепер цю пляму нізащо не вивести.
– Так зчудуй її нафіг, – кинув Кроулі, видивляючись у кущах нових стажерів.
– Я чомусь думав, що ваші не схвалюють пістолети, – здивувався Кроулі. А тоді прийняв пістолет з пухкої ручки янгола і заглянув у кремезний ствол.
– Ми прийняли нову концепцію. Тепер вважається, що пістолети надають ваги моральним аргументам. У правильних руках, звісно.
– Та ну? – Кроулі зробив хитромудрий пас над пістолетом. – Ну, тоді гаразд. Ходімо.
– Гаразд-гаразд! – з багатостраждальним виглядом здався демон. – Нікого там не вб’ють. Вони всі чудом уникнуть смерті. Інакше які тут веселощі?
Азирафаїл видихнув.
– А знаєш, Кроулі, – радісно почав він. – Я завжди був переконаний, що десь глибоко всередині ти справжній…
– Ну звісно! – перебив його Кроулі. – Ти ще на весь світ Божий розпатякай.
– Не явиться він. Точно не нам. Це як камуфляж. Він може і сам про це не здогадуватися, проте сили захищатимуть його від всіляких окультних суб’єктів.
– Окультних суб’єктів?
– Тебе і мене, – пояснив Кроулі.
– Але ж я не окультний, – заперечив Азирафаїл. – Янголи взагалі не окультні. Ми божественні.
– Пофіг, – Кроулі був геть не налаштований на суперечку.
–А я знаю? Думаєш в мене в таких справах повно досвіду? Армагеддон трапляється лише раз. Тестових забігів і репетицій не буває.
Я назву тобі наших, якщо ти назвеш ваших.
– Гаразд, але ти перший.
– Е ні, ти.
– Але ж ти демон.
– Так, але демон свого слова. запевняю тебе.
Азирафаїл назвав п’ятьох політичних лідерів. Кроулі – шістьох. Троє виявились в обох списках.
– Бачиш? – сказав Кроулі. – А я завжди казав: вони хитродупі засранці. Не можна вірити людям.
– Ясно – уїдливо кинув Кроулі. – Тобто ніяких дешевих масових вбивств. Лише індивідуальний підхід до клієнта, лише крафтові кулі, лише наймайстерніші кілери.
Кроулі обожнював ранній ранок у місті. На вулицях були лише люди, що мали поважну причину тут знаходитися і справжню роботу (на відміну від тих негодящих мільйонів, що з’явилися після восьмої ранку), тож навкруги було більш-менш тихо.
Азирафаїл, звісно, був янголом, але сам він поклонявся книжкам.
– Нісенітниці! – заперечив піаніст. – Ніякий він не стратегічно важливий. Тут просто запаси вина великі!
А от присутні якось разом зрозуміли, що зовсім не хотіли б познайомитись з нею ближче. Вона була красива, але її красою (як і красою лісової пожежі) краще насолоджуватися здаля.
– Та ні. Підпалити справжнім вогнем? Він радше скаже їхнім батькам, а вже батьки хай вирішують, підпалювати чи ні, – відповіла Пеппер.
Вони з осудом похитали головою: як занепало почуття обов’язку в сучасній церкві.
Котиська, вирішив Пес, були лютішими за найзаклятіші душі. Він вирішив, що за наступної зустрічі спробує нову тактику: енергійно стрибатиме навколо хутряного клубка і щосили гавкатиме. Звучало дико, але хто знає.
Він не сказав “Дивина”. Він не сказав би “Дивина”, якби повз нього на велосипедах проїхало стадо овець зі скрипками. Жоден відповідальний інженер такими словами не розкидається.
Більшість людей після першої зустрічі з Азирафаїлом робили три висновки: він англієць, він дуже розумний і він веселковіший за подвійну веселку. Два з цих здогадів хибні: Небеса знаходяться не в Англії, що б там не стверджували поети, а янголи не мають статевих ознак (хіба що вирішують докласти певних зусиль).
Запала нова мовчанка, після якої речник знову заговорив, але вже тихим і втомленим голосом людин, що твердо вирішила звільнитися з такої роботи і поїхати кудись до села, вирощувати курочок.
Інколи лишається тільки й сподіватися, що Бог гарненько продумав свій незбагненний задум.
Нормальна сезонна погода - це вже не нормально, сержанте.
… Небесна Канцелярія і Пекельна Бухгалтерія…
Винахід газових запальничок старий зустрів з такими ж розкритими обіймами, як звичайні солдати – винахід магазинної гвинтівки.
Одного квітневого вечора галасливий натовп, геть розгніваний неподобствами, що їх чинила відьма – зокрема говорила розумні речі і лікувала людей, – ринув до її будинку.
Ростеш тут, читаєш про ковбоїв, і піратів, і космонавтів, а щойно починаєш вірити, ніби світ сповнений усіх цих чудесних пригод, тобі повідомляють, що насправді світ повен мертвих китів, зрубаних лісів і атомних відходів, які будуть тут мільйони років. Ну його нафіг, ставати дорослим у такому світі.
Загалом вона (думка) була про те, що колись уже існували реальні ковбої і гангстери і це круто. І що завжди можна буде грати в уявних ковбоїв і гангстерів. І це теж круто. От тільки справжні уявні ковбої і гангстери, які будуть одночасно живі і неживі, і яких неможна буде просто покласти назад у коробку, коли вони тобі набриднуть, – це вже звучало далеко не так круто. Адже вся суть прибульців, ковбоїв, гангстерів і піратів була в тому, що можна перестати ними бути і піти додому.
З іншого боку, були такі. як Ліґур чи Гастур – їм настільки подобалося чинити зло, що їх можна було переплутати з людьми.
Кроулі промовчав. План А спрацював. План Б не вдався. Все залежно від плану В, але той мав один недолік: Кроулі запланував лише Б.
… От уявіть мене, пане, без уніформи, за кого б ви мене прийняли? Тільки чесно?
– За ідіота, – відповів Кроулі і забіг усередину магазину.
– Азирафаїле! Заради Бо… заради Са… заради кого-небудь, Азирафаїле!
Уже четверо комівояжерів намагалися влаштувати з нею перегони, і тепер п’ятдесятиметровий відрізок автостради прикрашали уламки “Фордів Сієрра” на бар’єрах-роздільниках і опорах мостів.
Якби цей голос був каменем, то на ньому ще з прадавніх часів були б висічені ім’я і дві дати.
Світ наче перетворився на країну третього світу, що нарешті розжилася бомбою…
Злива полилася з новими силами. Невелика форель, що чудом пережила падіння, хоробро попливла в бік Бірмінгема.
… янгол, який демонів завжди позбавлявся дуже прозорим натяком, мовляв, у нього, Азирафаїла, купа роботи, і подивись-но котра година, я не підозрював, що вже так пізно! Кроулі завжди розумів натяки.
“Бентлі” мусив розвалитися ще багато миль тому.
Саме через зусилля, яке втримувало його цілісність, Кроулі мусив зчепити щелепу. А через біопросторову віддачу його очі світилися червоним. А на додачу ще треба було пам’ятати, що дихати в цій машині не можна.
Востаннє Кроулі так почувався у чотирнадцятому столітті.
– Ну і чому ми маємо бути по різні боки? – образився Венслідейл.
– Бо треба! – відповіла Пеппер. – Усі хоч чомусь будуть по різні боки.
Усі були змерзлі, мокрі, спантеличені і дратівливі, за винятком одного поліціянта, який був змерзлим, мокрим, спантеличеним, дратівливим і задовбаним.
– По-моєму, ти надто перезбуджений, – тихо сказала Анатема, підбираючи останні карти з підлоги машини.
– Перезбуджений?! Дідько! Я просто дуже спокійно хвилююся, що хтось мене може пристрелити!
Його знання сільського фольклору було не те щоб глибоким, проте він десь чув, що якщо корови лягли – це на дощ. Якщо стоять – це теж нічого. Але коли ці корови по черзі виконували повільні і поважні сальто, Тайлер задумався, яку ж погоду це віщує.
Ніхто не звернув на Вершників уваги. Цілком можливо, що їх ніхто і не побачив, адже людські мізки просто не зуміли їх побачити. Сама конструкція мізків не передбачає можливість помітити Війну, Голод, Забруднення і Смерть, якщо ті не хочуть. щоб їх помічали. І саме тому люди привчилися їх так майстерно не помічати, навіть якщо ті панують по всьому світі.
Ньют не курив, бо не хотів щоб нікотин оскверняв храм його тіла, точніше, малу архітектурну форму з хрестом і бляшчаними стінами його тіла.
Люди так і не навчилися, що заишат имечі аби-де небезпечно; зате як змогли, постаралися підвищити ймовірність випадкового використання меча такої нищівної сили. І ця думка дуже втішала. Добре було знати, що людство розрізнєя цілковите руйнування власної планети ненароком і з умислу.
– Кидай зброю, – сказала Анатема в нього за спиною, – інакше я дуже пошкодую про те, що станеться далі.
Чиста правда, думала вона дивлячись на зблідлого охоронця. Якщо він зрозуміє, що в неї в руках гілочка і не кине зброю, вона дуже-дуже шкодуватиме, що її застрелять.
До воріт наближався позашляховик – цілком імовірно, напханий людьми, що готові ставити незручні запитання і застосовувати вогнепальну зброю, але не дуже переймаються порядком, в якому це робити.
Позаду нього стовбичили двоє однаково виснажених солдатів, які ніяк не могли второпати, що робити з чотирма низенькими і виразно білими неповнолітніми, один з яких, до того ж був злегка жіночої статі.
Кажуть, що від цивілізації до варварства проміжок у двадцять чотири години і два прийоми їжі.
І лише Сметь не змінився. Деякі речі не змінюються.
– Ти подивися, прошепотів Кроулі до Азирафаїла, – він хоче сказати, що ми маємо знищити світ, щоб його врятувати.
Будете посилати таких, як вони, – він показав пальцем на Кроулі та Азирафаїла, – щоб вони баламутили людей. А людиною і так бути несолодко, і без того, щоб тебе баламутили.
По-моєму, це маячня, створювати людей людьми, а потім засмучуватися, що вони діють як люди.
Я не можу зрозуміти, чому так важливо, що щось десь записано. Тим паче записано про людей. Що записано, завжди можна викреслити.
– Ходімо!
– Але ж зараз буде побоїще!
– Якщо він пошкодив мою книгу, тоді точно буде!
Віднині все що відбуватиметься в його житті, буде для неї несподіванкою – геть як у всіх інших людей. Бідося.
Погана порада. Дуже погана порада. Якщо ти сядеш і почнеш мислити розумно, то приходять всілякі цікаві думки. Наприклад: нащо робити людей допитливими, потім вішати на видноті якийсь фрукт, забороняти його, а потім ще ставити поряд неонову табличку “ЦЕ ВОНО”?
