Команда нам потрапила приблизно рівна під силу, через що нам довелося дуже нелегко. Як тільки ми починали лідирувати, наші суперники одразу порівнювали рахунок. Так тривало до кінця гри. Але сталося дуже рідкісне явище, ми зіграли у нічию!

Але з тієї гри минуло вже дуже багато часу. Я вже й забув, що колись я брав участь у такому великому турнірі. І ось учора я дізнаюся, що нашу команду взяли на другий турнір! Ми швидко купили квитки на літак до Сочі. У повітряному океані ми пробули чотири з половиною години. У літаку я познайомився із нашими суперниками. У їхній команді були здорові качки-амбали. Даа... Дуже сильно вони налаштовані.

Ми прилетіли за три години до турніру. Я вирішив пройтися містом, але спочатку закинув речі в готель. Оскільки я був учасником турніру, то номер був безкоштовний. Не минуло й півгодини, як я вже гуляв вулицями прекрасного міста Сочі. Дорогою я натрапив на одне гарне місце під назвою «Gold Cafe». Судячи з відгуків у Google Maps, це містечко дуже гідне.

Вирішив я все-таки зайти та перекусити. Я дуже здивувався, ціни в цьому закладі були м'якими. І вибір страв був дуже широким. Я вирішив замовити собі салат під історичною назвою «Цезар». Через п'ятнадцять хвилин я вже розплатився і вийшов з приміщення. Я дуже ситно перекусив. Потім вирішив погуляти далі.

Гуляючи бруківкою, я побачив парк розваг і мені дуже захотілося туди, згадати дитинство. Ціна квитка за вхід становила 75 рублів. Я заплатив і пішов шукати найкласніші атракціони з тих, що були у цьому парку. Я спробував багато різних штук. Але найбільше мені запам'ятався стрибок із парашутом із висоти ста метрів. Це було настільки захоплююче! Мозок тільки й річ, що випускав адреналін у кров так часто, як восьмикласниця випрошує у багатого тата новий IPhone.

Але ось час поклав руку мені на плече, тим самим нагадавши про сьогоднішню гру. Настав час повертатися до готелю. Зайшовши в номер, я запакував усі свої речі і висунувся у бік виходу з готелю. На виході на нас уже чекав наш автобус. Доїхали ми швидко.

Коли ми зайшли до спортзалу, нас одразу зустрів наш тренер. До гри залишалося близько 30 хвилин. Ми тренувалися у спеціальному маленькому залі. І ось настав той самий знаменний момент. Ми виходимо на майданчик. Першу половину гри ми перемагали своїх суперників, але після заміни у ворожій команді ми почали відставати. Рахунок поступово вирівнювався, а потім зовсім перевалюючи на користь суперника. Ми вже втратили надію, але раптом щось ніби вселилося в нас. Ми знайшли дикий азарт, і бажання перемогти. Противники не чекали такого перебігу подій, через що розгубилися і почали програвати. І в останні хвилини нам вдається перевалити рахунок на нашу користь. Ура! Ми змогли їх здолати! Ми отримали кубок 2015 року!

Після гри, ми з хлопцями вирішили сходити в те саме кафе, яке я їм і порадив. Ми сміялися, згадували якісь момети з турніру, та й взагалі добре проводили час. Але час залишати це місто, і цих людей. Мені так не хотілося їхати з цього чудового міста. Так він гарний.