Дарія Гончар
@honcharilla
***
На сторінках запиленої книги
Ти знайдеш час, якого досі не було...
Життя неначе та невтомна дзиґа,
Що крутить нами на добро і зло.
І чаром лиш одного слова
Прибудеш ти у світ чудес.
Де навіть та маленька Лола
Пізнала світ раніше, ніж АЕС.
На сторінках запиленої книги,
Де душу рве невтомний біль,
Де всі герої — маги,
Знання — твоя єдина ціль.
***
Ми сиділи з нею в кафе,
І я думав нема в мене шансів.
Бо серце наше вже не нове,
Бо ніхто не кохає коханців.
Та колись я наважусь любити,
Можливо хоча би себе.
Головне — у цей час не губити
Свою молодість, і тебе.
Запах кави прокрався в легені,
Й огорнув він усього мене.
А що далі було в цій легенді?
Ми сиділи з нею в кафе...
***
Теорія розбитих вікон
Вкотре не працює.
Ти не одна із моїх ікон,
І душа моя вже не танцює.
Але могли би ми з тобою
Щастя збудувати,
Якби ти не була такою,
Яку не прочитати.
***
Стоїть Тарас журливо на порозі
І дивиться на світло в далечінь.
Ось сонце усміхнулось йому в очі
Та не всміхається назустріч сонцю він.
А сонцю байдуже — всміхається та й годі,
Промінням лиш Тараса обійма.
А він стоїть безжурно на порозі,
І думає: «Не вічна ця зима!
Настане літо, літечко яскраве,
І буде гарно й весело усім!»
І вже під снігом ворушаться трави,
І перший вірш лягає на папір.