Та бридка розвалюючась діра в якій вони сиділи, колишній будинок міг зрештою видати їх, усе вказувало на те, що сховок ненадійний. Будинок був старий з прогнилим дірявим покривом, кожен необережний крок по цій трухлявій підлозі віддавав пронизливим скрипом, дерев’яні стіни місцями просвічувались. Цей дім годився б тепер тільки на житло для щурів, але як сказав Ларр – це буде ідеальне прикриття, до того ж це був чи не єдиний занедбаний будинок в цьому районі міста. Час від часу вони крадькома звертали свої погляди на вулицю щоб переконатись чи не видно їх цілі. Однак вулиця була порожня як учора, позавчора чи п’ять хвилин тому. Це завдання починало дратувати їх обох, минулі кілька днів виявились марною тратою часу, Хельган багатий торгівець, якого вони так уважно виглядали, так і не з’явився на цьому шляху, було сподівання, що сьогодні все ж їм посміхнеться вдача.

— Як ти плануєш з ним впоратись? – запитав молодий білобрисий хлопець у свого старшого колеги.

— Ми вже це обговорювали.

— Ну, чому ти такий впертий Крейґ? Повернись до реального плану який я тобі пропонував з самого початку, відмовся від цієї дурні.

— Замовкни.

— Слухай я знаю, що Ларр дозволив тобі вбити торгівця будь-яким способом на твій вибір, але…

— Саме це я збираюсь зробити.

— Я тут теж не просто так.

— Підстраховка, – презирливо мовив Крейґ, — але справа в тому, що мені не потрібна підстраховка.

— Ти невиправний. Арбалет, я казав бери арбалет, один постріл і все закінчено…

— Як тоді упевнишся, що ціль мертва!?

— Просто треба цілитись в голову, – іронічно підмітив Каргот.

— Такий розумний? Чому тоді Ларр не відправив тебе замість мене?

— Тебе не шкода.

— Он як? Тоді не заважай, можеш навіть не виходити з цієї халупи поки я все буду робити сам.

— Бачу приховані атаки і непомітність це не про тебе. Ні арбалети, ні луки, ні навіть ножі напевно.

— У мене є ножі.

— Але ти ними не користуєшся, правильно?

— За потреби.

— А тактика ти про неї взагалі чув? – не вгавав молодий найманець, він не припиняв діяти Крейґу на нерви своїми запитаннями й іронічними уколами.

— А як ти думаєш я так довго прожив?

— Це дивно.

— Чого ти до мене причепився? До чого ця розмова? – розлютився Крейґ.

— Скажи ти справді, дістанеш свого чорного меча вийдеш на вулицю і підеш прямо на них?

— Так, я вже це казав.

— Слухай, якщо це жарт то він затягнувся днів на два.

— Я не жартував тоді, не жартую і зараз. Я так працюю.

— Крейґ ти знаєш що це дурість йти на них на повен зріст з мечем в руках, прямо в лоб? Та хто взагалі так робить?!

— Впевнений в собі воїн.

— Безрозсудний і мертвий воїн!.. Гаразд, давай просто, просто візьмемось за справу серйозно – ми як не як спільники і щоб бути живими і здоровими маємо працювати разом. Тоді я пропоную…

— Каргот ти, справді думаєш, що знаєш краще як мені працювати. Невже ти думаєш, що кращий за мене? Почекай тільки я розправлюсь з торгівцем можу взятись і за тебе. Тоді дізнаємся хто з нас кращий.

— Гаразд, гаразд заспокойся, просто вислухай що я пропоную…

— Сиди тихо і не виказуй нас, так точно буде простіше.

Здавалось Каргот хотів ще щось сказати, але зрештою мабуть змирився з тим, що ця розмова ні до чого хорошого не призведе, впертість Крейґа була непохитною і тому доводилось тільки чекати й сподіватись на краще.

Каргот все ж замовк і дав змогу Крейґу спокійно обдумати ситуацію. А ситуацію була наступна – вони вже третій день сидять тут без діла, що правда якби вони одразу зробили як він пропонував то просто б прийшли до торгівця додому і за лічені години справа була б зроблена. Але ж ні, Ларру заманулось відправити їх сюди в цю халупу й вичікувати не знати чого, та ще й не самого, а з шмаркачем Карготом, який начебто має проконтролювати і допомогти йому досвідченому найманцю. Для нього це було просто нечувано, більше того ганебно. Однак це було не найгірше, реальною проблемою могло стати те, що тепер цей малий побачить його методи роботи. Крейґу не подобалось коли хтось бачить як він працює, це могло призвести до різних небажаних наслідків, передовсім для репутації найманця, іноді це могло становити реальну загрозу для життя. З кожною хвилиною ця ситуація дратувала його все більше, він був людиною дії, а чекання впродовж кількох днів просто доводило його до сказу. Крейґ любив працювати один, відповідати лише за себе не хвилюватись за інших і за те, що вони подумають зіткнувшись із його люттю. До того ж, мабуть Ларр засмутиться якщо його підручного випадково вб’ють тому і ще й за цим малим варто було дивитися. Радувало хоча б одне, цього разу принаймні не доведеться відрізати чогось жертві як доказ, Каргот усе сам побачить і засвідчить перед наймачем. Лише ця думка і заспокоювала.

Можливо, це просто нетерплячість і роздратування від втрачених днів у засідці та перебування із не найприємнішою компанію, але він відчував, що саме сьогодні торгівець обов’язково їм попадеться. Це передчуття як ніколи було сильне й у якійсь мірі навіть нав’язливе, що не залишало жодних сумнівів у своїй надійності.

Час минав, а нічого не змінювалось зрідка можна було помітити перехожих на цій вулиці, однак не того хто був їм так потрібен.

— Схоже сьогодні знов не з’явиться, – зі смутком констатував Каргот.

— Ні, думаю, що якраз навпаки – сьогодні таки буде.

— Звідки така впевненість?

— Професійне чуття.

— Справді, я от нічого не відчуваю?

— Не доріс ще, – буркнув Крейґ.

— Я між іншим теж не новачок в цій справі, але все-таки думаю, що його не буде.

— Побачимо, в будь-якому разі краще щоб я був правий.

— Ну, то як… готовий посперечатись? – запропонував Каргот з не надто сильним ентузіазмом, мабуть хотів якось підтримати розмову за цієї смертельної нудьги.

Крейґ ніколи особливо не любив ставки чи будь-які азартні ігри, і не тому, що часто програвав чи боявся щось втратити, ні якраз навпаки тут удача частенько була на його боці. Однак цього разу погодився мабуть тому, що хотів, якщо вже фізичні методи впливу небажані за даної ситуації, хоч б в такий спосіб поставити молодого найманця на місце.

— Можна спробувати.

— Тоді 10 крон на те, що його не буде?

— Гаразд, але він прийде.

— Слухай, Крейґ може поставиш свого меча на кін раз такий впевнений в перемозі? – веселим тоном мовив Каргот, знову підколював свого старшого колегу.

— А ти нахабний. Може поставиш на кін своє життя якщо такий впевнений? – Крейґ поволі втрачав самоконтроль, цей Каргот наче навмисне діяв йому на нерви.

— Ну це вже занадто, навіть для тебе я лише пожартував, а ти…

— Тоді стули пельку і чекай торгівця! – спроба скоротати час розмовою провалилась і Каргот знову замовк, схожим чином проходили і попередні дні в цьому будинку.

Вони продовжили вичікувати в тиші, сутеніло а «дорогого гостя» все не було, Крейґ уже починав шкодувати, що зараз так по дурному може втратити 10 крон, сума для нього звичайно не велика, але програвати однаково не хотілось, та ще й цьому хлопчині. Невже чуття підвело його? Та ні, воно було сильним і ніяк не минало, помилки бути не могло. Тільки встиг про це подумати як на вулицю увійшло п’ятеро чоловіків, посередині той у синій накидці, був саме тим кого вони так довго чекали, четверо інших супровід.

— Що, аж четверо? – здивовано прошепотів Каргот. — Їх мало бути тільки двоє. Що будем робити Крейґ?

Крейґ промовчав обдумуючи ситуацію: « Ну, що ж біс з ним хай собі дивляться, а я зроблю те що повинен». Він стиснув руків’я меча і рушив до виходу, напарник спробував зупинити його.

— Стій, їх надто багато. Не роби дурниць, – Каргот не хотів даремно ризикувати. — Їх мало бути тільки двоє, нам треба ще раз все обдумати. Треба більше людей, придумати новий план, треб…

— Нічого тут думати, вони зараз підуть. – Крейґ знову обернувся і продовжив рух до виходу.

— Зажди, це самогубство. Ти що не розумієш нам не перемогти…

— З дороги!

— Та стій! Якщо підеш ми провалим завдання.

Каргот спробував зупинити свого напарника і тому схопив його за плече й силою повернув до себе. На цей раз обличчя Крейґа було спотворене люттю, а очі, які ще зовсім недавно були нормальними тепер стали чорними вуглинками таким, що білки ледь виднілись. Його лице вмить зблідло, втративши будь-які ознаки здорового вигляду, на скронях повиступали зеленуваті жили. Хоч Каргот ніколи раніше не бачив маруасів, однак напевно саме ця думка зараз крутилась в нього в голові: «Маруас це клятий маруас!»

— Забери свої руки щеня! Я краще знаю, як мені працювати. Не заважай і будеш цілий, а краще уважно спостерігай щоб доповісти своєму господарю. Якщо торгівець буде тікати побіжиш за ним. Зрозумів?!

— Зрозумів!? – Крейґ брутально схопив Каргота за комір щоб привести його до тями і добитись бажаної відповіді.

— Зрозумів. – безживно, наче не з власної волі, повторив молодий найманець, схоже Карготу було складно зібратись з думками коли ця потвора схопила його і щось вимагала, він мав справді переляканий вигляд і згаслий погляд.

« О це правильно, нарешті від слів до дій! Вперед, вперед мій хлопчику пролий цю кров, окропи нею свій меч, вмийся нею сам та насолоджуйся криками жертв своїх, дивись як вони корчаться в агонії та страху і як благають про пощаду. Дай но-мені трохи розважитись», – голос в середині промовляв до Крейґа збуджено та нетерпляче в очікуванні скорої бійні.

Розпалившись промовою Звіра, Крейґ більше не витрачав час на пустопорожні розмови і рвонув на вулицю, на зустріч своїй жертві та вже за якихось кілька секунд він зовсім забув; про застиглого на місці Каргота, про нещодавню суперечку, про Ларра. Наче світло маяка посеред мороку безодні сяяла єдина думка у свідомості – цей сивий, полохливий чоловік у синій накидці має померти, а разом із ним усі хто стануть на шляху.

Охоронці були напоготові і хоч яким був би спритним Крейґ, усе ж більшість застати зненацька не вдалось, лише один з них затримався всього на якусь секунду і тільки й встиг дістати з-за поясу свою сокирку як тут же розстався з життям. В цей же час, кремезний воїн в лускатій броні та видовженим шоломом із захистом на носі, намагався відвести торгівця подалі від місця битви, а іншим двом віддав наказ позбутись від нападника. Крейґ не став чекати і таким чином дозволяти цим двом повільно обходити себе з сторін, і тому із бойовим ревом як йому здавалось чи то із мало не тваринним гарчанням як було насправді кинувся на них. Буквально на мить ці звуки вивели їх з рівноваги. Охоронець ледь встиг прикрити голову дерев’яним щитом який тут же тріснув ніби зустрівся з таранним ударом кавалериста, удар був настільки потужним, що мало не збив з ніг чоловіка в білому гамбезоні. За цим слідував ще один який окрасив в червоний обладунок солдата і залишив його стікати кров’ю на бруківці.

Миготіння. Ледь чутний свист, брязкіт зброї. Ще мить і Крейґ сам міг розпрощатись з життям якби не його відмінна реакція. Хоча зрештою ж і сам поставив себе у це незручне становище, потрібно мислити раціональніше, але вибору не було не можна дати себе оточити, зрештою цей ризик виявився необхідним. Мислити раціональніше ось, що потрібно зараз, але зробити це не так просто як хотілося б коли лють засліплює очі, коли хтось в середині постійно квапить і вказує, що робити. Крейґ відскочив назад щоб перегрупуватись і зайняти вигіднішу для себе позицію, тепер погляду від суперника більше не відводив, потрібно сконцентруватись, не можна легковажно ставитись до суперників. Він не бачив, але відчував, що той в лускатому обладунку змінив свої плани і тепер наближається до нього, потрібно було швидше розібратись із цим охоронцем, щоб не стало двоє на одного.

Але лускатий зупинився і не наважився відходити далеко від торгівця, щойно побачив Каргота в дверях старого будинку навпроти, вочевидь побоювався того чи немає там ще більше нападників. Зрештою, обоє не поспішали нападати один на одного Лускатий остерігаючись підступу інший не маючи певності в своїх силах. Лускатий прийняв рішення, забезпечити виживання торгівця, а відтак покинути свого товариша.

— Крейґ вони тікають!

— То зроби щось!

Ледь встиг відповісти Крейґ, як охоронець тут же спробував використати цей момент для себе, раз за разом нанісши два розмашисті удари мечем, один з права на ліво якого вдалось уникнути ступивши крок назад і трохи відхилившись, інший з ліва на право був заблокований чорним клинком, в туж секунду Крейґ контратакував колючим ударом в гурди і ось уже третій охоронець упав смертельно поранений.

— Ха-ха-ха як передбачувано! – вигукнув Крейґ захоплений власною силою.

Тепер троє супротивників як бруд лежали біля його ніг. Вени пульсували, тіло здавалось таким легким, таким швидким, а захват від власної могутності п’янив та змушував не зупинятися і шукати собі все нових і нових ворогів. Крейґ був змушений нагадати собі чому він тут і що справа ще незакінчена. Шкодував, що тільки-но встиг розігрітись як ворогів уже не стало, втім ще ні залишився один, останній.

Найманець шукав очима Каргота той саме переслідував їх ціль та останнього охоронця, нараз той басовитим голос звернувсь до торгівця, а тоді різко зупинився щоб дати відсіч переслідувачу. В цей час Крейґ рвонув до них.

— Пане Хельган, залишайтесь позаду мене! – голос лускатого спантеличив Каргота, але він не відступив, хоч і самотужки нападати не наважувався.

Каргот стояв навпроти охоронця у досить незвичній стійці з широко розставленими ногами та злегка нагнувшись уперед вистави перед собою фальшіон в очікувані нападу ворога або приходу союзника.

Не зволікаючи лускатий впевнено рушив прямо на нього з опущеним щитом, а щойно наблизився підняв свій круглий щит ховаючись за ним вистав меч в перед, Каргот задкував намагаючись уникати небезпечного для себе бою, виявилось, що на ділі він не такий впевнений боєць яким був на словах. Нараз лускатий швидко скоротив дистанцію і кинувся на супротивника з різким колючим ударом, на щастя для Каргота зумів відхилити лезо своєю зброєю, але одразу ж поштовх щитом вибив його з рівноваги і мало не повалив на землю, відкинувши на добрий метр.

— Чернь! – проревів воїн.

Мабуть тут Карготу б і прийшов кінець якби Крейґ спізнився хоча б на секунду та не встиг вчасно втрутитись, заступивши собою прохід до напарника.

— Залишились тільки ми з тобою! – казав Крейґ з усмішкою на мертвотно блідому обличчі, його очі все ще були чорними, а зуби здавалось дещо загострились і виглядали тепер хижими, це була не усмішка це був оскал.

Судячи з того як лускатий швидко та впевнено розібрався з Карготом, схоже був досвідчений вояка який пройшов не одну битву, його дорога і надійна з вигляду екіпіровка говорила сама за себе. Однак увесь цей досвід та впевненість все ж на мить зрадили його перед зубами і очима жаху. Крейґ це помітив, скоріше відчув цей момент слабкості, острах в серці воїна, що стояв навпроти. Найманець звичайно, міг би скористатись моментом, і напасти, але не став цього робити, можливо з його боку це був би надто підлий крок або ж він хотів насолодитись справжньою битвою, а цей воїн виглядав гідним кандидатом щоб дати достойний бій.

— Виродок, зараз виб’ю з тебе все лайно! – заявив лускатий прийшовши до тями.

— Ха-ха-ха! – тільки й посміявся Крейґ, подумавши як самовпевнено після того як побачив смерть своїх товаришів. Це й усе, що відповів, але й цього було цілком достатньо щоб охолодити неспокоєм серце навіть такого досвідченого воїна як цей.

Суперники кружляли вуличкою один навколо одного на пристойній відстані не переходячи безпосередньо до бою, краєм ока Крейґ помітив як Каргот поступово наближався до торгівця і від цього лускатий очевидно не міг бути присутній у битві на повну, хвилюючись та відволікаючись на сторонні речі.

— Каргот! – гаркнув Крейґ. — Не чіпай торгівця!

Від цього потужного і владного голосу Каргот закам’янів в нерішучості та нерозумінні мовляв: « А як же їх завдання, а як же торгівець?», – але порушити наказ не зміг навіть якби хотів.

Ніби пояснюючи цю ситуацію Крейґ звернувся до лускатого й водночас гучно настільки щоб всі інші теж могли почути:

— Якщо вб’єш мене торгівець буде жити, а якщо я тебе - то пана Хельгана ніщо в цьому світі не врятує. Каргот ти згоден!?

— Т-т-т-а-к, так я його не зачеплю клянусь! – відповів Каргот якимось неприродним порожнім голосом, він виглядав нажаханим чимось невідомим, ніби в його єство проникли і просто змусили сказати ці слова проти його власної волі.

— Добре, що ми дійшли згоди, – підсумував Крейґ

Лускатий прихилив голову на знак поваги до такого вчинку найманця, тепер усе залежало тільки від цих двох бійців від їх навичок, сили і досвіду, впертості та удачі. Життя усіх присутніх тут було поставлене на кін у цьому двобої, а як головний приз душа торгівця який вже зараз помирав від страху та хвилювання. Усі перешкоди та сторонні чинники були усунуті, тепер проведенню чесної дуелі ніщо не могло завадити.

Цього разу Крейґ не намагався стрімко накинутись на супротивника, він відчував, що цей лускатий значно кращий за своїх товаришів, тому квапити події намагаючись добиватись перемогти завдяки спритності, агресії та натиску у цьому випадку було б необачно, оскільки воїн навпроти нього уже бачив ці трюки та манеру ведення бою і напевно був би готовий до такого кроку. Вони все ще продовжували кружляти один навколо одного не вдаючись до атак, схоже обоє остерігались і поважали силу один одного.

Першим не витримав Крейґ хоч як би не намагався тримати лють під контролем, все ж це була справа не з простих, голос в голові постійно твердив одне і теж:

«Уперед Крейґ, нападай! Чого чекаєш?! Дивись він боїться тебе, треба тільки натиснути і він твій. Ну, чого чекаєш нападай?! Пролий вже нарешті цю кляту кров! Нападай… нападай…»

Важко було і далі утримувати концентрацію та обережність тому довелось діяти і він напав, удар в щит контратака парирування, воїн в лускатому обладунку не знітився і вже скоро сам почав тиснув не даючи найманцю багато простору для маневрів. Бій йшов на рівних і тривав уже з хвилину враховуючи той час що вони витрати на кружляння, два-три удари і суперники ненадовго відступали щоб через кілька секунд знову зійтися в новому обміні атаками. Час від часу охоронець намагався робити обманні маневри імітуючи той чи інші удар, а тоді різко зближувався щоб завдати удару щитом, але це не працювало і Керйґу вдавалось вислизнути від цих атак.

Лускатий не втрачав позицій і вигадував все нові і нові способи що б створити проблеми супернику. Якось він здійснив дві обманки поспіль удар мечем щитом, а тоді знову колючий удар направлений в голову. Крейґ встиг відхилити голову в бік відбувшись лише порізом щоки, що одразу змусило його до негайної відповіді, ударом з низу полоснув по обладунку, з десяток лусочок розлетілись по землі, але все-таки обладунок впорався із своїм завдання і власника не було серйозно поранено.

Бій набув надзвичайно щільного характеру суперники обмінювались важкими ударами та зрідка влучали, втім броня все ще трималась хоч була вже дуже потріпана. Дерев’яний щит воїна в лускатому обладунку був порубаний й ледь тримався купи. Після чергового зіткнення обоє важко дихали, бій став не абияким випробуванням для їх сил. Крейґ вкотре відскочив назад, вповільнивши темп бою. Він думав, що це хороший бій, хороший воїн, а він поважав по справжньому вмілих воїнів, він хотів навіть запропонувати тому піти поки є можливість, але жодного слова із себе окрім незрозумілого шипіння вичавити так і не зміг. Крейґ розпалився, світ почав розчинятися й тьмяніти, ставав безбарвним, єдиним що було тепер важливо це він і його суперник. Кров бурлила в жилах і тепер цю силу утримати було не можливо. Він більше не міг тримати себе в здоровому глузді, більше нічого не стримувало його жагу. Інстинкт вбивці заволодів свідомістю, різкий ривок уперед із небаченою до того швидкістю короткий обмін ударами й все закінчилось.

Кров сочилась з шиї воїна, він лежав у конвульсіях намагаючись прикрити рану, але марно. Крейґ стояв над ним і усміхався, захоплено наче в трансі спостерігав як кров розтікається по бруківці як чоловік борсався і хрипів. Крейґ відчував як пульсують його вени як кров кипіла від захвату і шуміло у вухах, думки сплутались і втратили хоч якийсь сенс. Він намагався прибрати цю божевільну посмішку з обличчя, але вдіяти нічого не міг, стиснув зуби, але оскал нікуди не зник йому не було радісно, але як заворожений продовжував споглядати поки життя остаточно не покинуло цього гідного воїна.

Крейґу все не вдавалось прийти до тями, певний час не міг згадати, що взагалі тут відбувається і хто ці двоє, що так перелякано на нього дивляться. Один молодий тримав старшого сивого низькорослого чоловічка. Однак навіщо? Щойно найманець звернув на них свій погляд як старий негайно заметушився, намагався вирватись із хватки й заголосив.

— Благаю, пане не вбивайте мене! Я все зроблю! Усе що хочете, гроші… раби… рабині все, що завгодно! Благаю, тільки відпустіть! – не вгавав чоловік плазуючи навколішки заливаючись сльозами.

Поволі до Крейґа нарешті почало приходити розуміння того чого хоче від нього ця люди і хто це взагалі такі.

— Хельган ми домовлялись…

— О Боги! Ні-ні благаю! Благаю змилуйтесь! – торгівець втрачав надію на порятунок, але не припиняв белькотати про пощаду.

— Твій захисник мертвий – я живий, ти знаєш, що це означає, – сказав Крейґ із роздратуванням. — Каргот зроби нарешті щось корисне, виконай завдання!

— Що ви за люди! Боги покарають вас будьте прокляті!.. – лементував чоловік у відчаї.

Крейґ обернувся спиною до них і відійшов на кілька кроків, мав зробити усе можливе щоб цілком прийти до тями, а для цього потрібно було перш за все заспокоїтись. Не хотів вбивати безборонного торгівця як і не мав бажання бачити як це робить Каргот, це б точно не заспокоїло, хоч Звір стверджував протилежне і просив, ні вимагав хоча б глянути на смерть торгівця. Однак Крейґ не став його слухати.

Торгівець вже несвідомо сприймав свою долю, але його покірні слова про рабинь та прохання пощади більше не мали сенсу. Каргот здійснив останній удар, і тіло торгівця опустилось безживно на землю. Все було скінчено.

Крейґ нарешті відчув, що ця дурнувата гримаса зникла з його обличчя, це значило, що і очі скоро прийдуть в норму. На чобіт щось капнуло, лише тепер він помітив як на підборіді краплями збігалась кров від рани на щоці, в запалі бою зовсім не помічав поранення. Крейґ витер рукою підборіддя й замислено розмазував кров між великим і вказівними пальцями:

« Все-таки, він дістав мене. Це було непогано, дуже навіть непогано, – мимоволі він знову глянув на тіло вбитого ним воїна – Але досить на сьогодні смертей. Можливо було б краще якби це був я…», – промайнула думка, всього на якусь секунду, зрештою змусив себе відкинути ці непотрібні зараз сентименти.

— Закінчив? – обернувшись запитав у Каргота який саме оббирав тіло торгівця.

— Так, – він дістав мішечок з грошима і нервово запитав. — Чи ти хотів його обібрати?

— Ні. Не забуть про мої десть крон.

Каргот поспішив виділити гроші для колеги-найманця, втім сам не підійшов що б віддати, після побаченого мабуть вирішив не наближатись. Крейґ сам забрав свій виграш.

— Обставим це як пограбування.

— Якось не дуже схоже, – висловив сумнів Крейґ, на що Каргот парирував.

— Зайві гроші не бувають.

— І то правда.

— Знаєш Крейґ, а ти врятував мені життя, буду вдячний до гробу…

— Пусте. Хто його знає як би відреагував Ларр на твою смерть, може мені б не заплатили, – з ледь помітною усмішкою мовив Крейґ. — Ходімо вже, тут краще не затримуватись.

З тими словами вони покинули місце битви, залишивши за собою лише сліди крові і спогади про свої дії. Крейґ одразу відмітив про себе, що Каргот занервовано і спантеличено йшов з потупленим поглядом й був на диво мовчазним, замисленим. Загалом був сам на себе не схожий, несфокусований погляд видавав тривогу, час від часу він позирав на Крейґа і то так ніби хотів задати питання ба навіть не одне, однак так і не наважувався це зробити.

— От бачиш усе вдалось, а ти боявся.

— Угу…

— Усе приходить з досвідом, головне правильно оцінити свої сили.

— Точно.

— Але ти Каргот все-таки був корисний, відволік того воїна на кілька секунд, інакше мені довелося б розбиратись з іншими ще швидше.

— Схоже на те. – Каргот відказував лише короткими не складними реченнями.

— Ну, ось інша справа – таким ти мені подобаєшся більше. – через якийсь час сказав Крейґ веселим тоном.

На це Каргот не знайшов що відповісти, натомість таки набрався мужності запитати.

— Хто ти?

— Найманець.

— Але хто ти такий і що було з твоїми очима, як тобі вдалося…

— Всього лиш найманець і тільки… Тобі краще про це багато не думати…. Знаєш, іноді від зайвих думок голова може стати надто важкою…

На мить в Каргота все похололо в середині.

— Я зрозумів, не буду лізти не в свої справи.

— Правильно, добре що ми порозумілись.

Через певний час Крейґ додав, поплескавши молодого найманця по плечі.

— Мені навіть було весело працювати разом, – Каргот здригнувся усім тілом й тільки ніяково посміхнувся не в силах щось відповісти.