Обіцянка
Якими будуть ваші останні слова? А якщо поруч причина твоєї смерті? Той хто спершу подарував усе, а потім забрав ще більше. Зокрема й життя
Я люблю тебе?
А якщо ні...
~
24.05
Вечір. Ліхтарі тьмяно освітлюють парк, який приймає останніх на сьогодні відвідувачів. Тиша. Лише синхронний стукіт двох сердець. Волосся, яке розсипалося по плечах хлопця, ледь відчутний подих на шиї.
-Скоро літо.
-97 днів без тебе...
-І як ми їх переживемо ?
-Незнаю. Я не можу без тебе. Не можу, не хочу й не буду. Я не буду жити без тебе.
-Це що обіцянка?
-Можеш вважати що так.
І дівчина знову заплющивши очі, лягла на плече. Він повільно провів пальцем по її пошрамованій руці.
-Не можна з собою так.
Вона мовчала. Слухала його серце, запам'ятовувала його запах, кожен міліметр шкіри, кожен вигин плечей.
Задзвенів телефон. Глянувши на екран він вимкнув його і пригорнув її ближче. Тиша зближує людей.
~
27.08
У нього є інша.
~
28.08
Під ногами синя безодня. Вона безстрашно сидить на краю огорожі, яка розділяє її і річку. Глибоку і темну річку. Обіцянка зве її.
Тремтячі пальці набирають віднедавна вже не рідний номер.
-Ало?
-Я люблю тебе. Я обіцяла.
І телефон летить вниз. Тепер її черга. Останній політ. Остання мить. Остання обіцянка. У неї не виростуть крила. Усіх нас чекає безодня. Безкрайня блакитна безодня. Межа за якою не буде нічого. Та межа завжди зве. Манить душу, манить тіло. Чекає на кожного...
~
Але все буде добре. Тому що це лише сон.
Поки що...
Я люблю тебе?
А якщо ні...
~
24.05
Вечір. Ліхтарі тьмяно освітлюють парк, який приймає останніх на сьогодні відвідувачів. Тиша. Лише синхронний стукіт двох сердець. Волосся, яке розсипалося по плечах хлопця, ледь відчутний подих на шиї.
-Скоро літо.
-97 днів без тебе...
-І як ми їх переживемо ?
-Незнаю. Я не можу без тебе. Не можу, не хочу й не буду. Я не буду жити без тебе.
-Це що обіцянка?
-Можеш вважати що так.
І дівчина знову заплющивши очі, лягла на плече. Він повільно провів пальцем по її пошрамованій руці.
-Не можна з собою так.
Вона мовчала. Слухала його серце, запам'ятовувала його запах, кожен міліметр шкіри, кожен вигин плечей.
Задзвенів телефон. Глянувши на екран він вимкнув його і пригорнув її ближче. Тиша зближує людей.
~
27.08
У нього є інша.
~
28.08
Під ногами синя безодня. Вона безстрашно сидить на краю огорожі, яка розділяє її і річку. Глибоку і темну річку. Обіцянка зве її.
Тремтячі пальці набирають віднедавна вже не рідний номер.
-Ало?
-Я люблю тебе. Я обіцяла.
І телефон летить вниз. Тепер її черга. Останній політ. Остання мить. Остання обіцянка. У неї не виростуть крила. Усіх нас чекає безодня. Безкрайня блакитна безодня. Межа за якою не буде нічого. Та межа завжди зве. Манить душу, манить тіло. Чекає на кожного...
~
Але все буде добре. Тому що це лише сон.
Поки що...
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Обіцянка
Клас
Відповісти
2021-01-31 11:12:52
Подобається