Є люди бездоганні, наче золочені запонки. Ті, що зберігають у коробочці, як кільця. Вони настільки ідеальні, що пил згоряє в атмосфері їхнього особистого простору, не встигнувши приземлитися на випрасуваний костюм або модну сукню.

Вони успішні, красиві, привабливі, добре виходять на світлинах. На сторінках соцмереж завжди посміхаються, завжди подорожують і викладають фото з морів. Вони можуть бути гордовитими та простими, добродушними та холодними, наче айсберг. У когось із них зоряна хвороба, а інші з подивом виявляють, що багато хто вважає гордовитими, хоча це зовсім не так.

Є люди, схожі на старий светр із шафи. Той самий, що з витягнутими рукавами та розтягнутим коміром, ворсинками та катишками, які не знали пілера. Вони прості та життєві, як історії, що розповідала вам бабуся. Можуть розповісти безліч цікавих моментів із дитинства-юності-молодості.

У них немає віку та якоїсь певної професії. Вони і дров наколоти та пельменів наготувати домашніх можуть. Так, тих самих, що вирубуються з листа старою радянською гранчастою склянкою. Іноді п'ють, іноді далі компоту з груші-дички не заходять. Але завжди з ними не нудно. І діти у них такі самі. Веселі та кумедні шибеники. . Добродушні такі та прості. А що в них усередині, не знає ніхто.

Є люди, як зубний біль. Вони скрізь вас переслідують. На лавці біля будинку, на роботі, у черзі до поліклініки. У них у житті все завжди погано. За замовчуванням. І навіть не в них самих, а загалом. Насамперед їм є справа. Що там у Сирії? Що там у хохлів? Як же там «гейропа», чи якийсь ще супостат поживає? Будь-яка біда світового масштабу. Будь-який прищик на попі смертельний. І немає просвіту у їхньому житті. Вони вірять телевізору, вірять у передвиборчі обіцянки політиків, яких потім чотири роки ненавидять але не скидаюит. Вірять у змови. Таємно вірять у прибульців, але ходять на Великдень до церкви. Читають «жовті» новини про Пугачову, Корольову з Тарзаном та «неймовірні знахідки британських вчених». Прочитавши, переглянувши та прослухавши за день терабайти сміття, вони виливають ці інформаційні помиї на голови ні в чому не винних оточуючих. У них геть усі навколо лиходії. І Байден особисто наклав у під'їзді, зуб дають.

Є люди, як пушинки кульбаби. Легкі, невагомі. Вони усміхнені, добродушні, чуйні. До них можна зайти за сіллю. Вони притримають двері та спустять ліфт, якщо ти не встиг. І все це просто так. Вони можуть бути віруючими чи атеїстами. Домосідами чи любителями турпоходів. Веганами чи любителями шашликів. Так, зазвичай, вони беруть із собою пакети для сміття, щоб природу не загажувати (як попередні товариші, у яких у всьому винні всі окрім них саміх). І в інстаграм постять крапельки роси на павутинці, гарні заходи сонця, а не чергову каву, як я :)

Є люди, чия дупа – магніт для неприємностей. Вони знаходять їх краще, ніж металошукач монети на пляжі. Швидко, якісно, ​​недорого, вляпаються у будь-які проблеми. Іноді, надовго та всерйоз. Іноді з потраплянням до лікарні, в'язниці або двадцятирічного невдалого шлюбу. Талант у людей такий. Вляпуватись.

Є різні люди. Розумні та дурні. Хитрі та наївні. Але всі вони – МИ. І треба якось упокоритися з тим, що сусід завжди буде «іншим», не таким, як ти. Він не змінюватиме себе під твої лекала. Просто тому, що це йому не потрібне. Скільки людей у ​​світі? Вже наче вісім мільярдів. Ми пісок на пляжі вічності. І кожна піщинка є унікальною. Це не є предметом для гордості. Лише простий факт.

Цінуйте один одного. Будьте трішки терпимішими. Це важливіше за будь-які забобони і переконання.