Віталій Босий

2023-10-14 14:06:15

End of Uranus

Особисте

Останні дні схожі на те, що я так і не можу прокинутись. Ось ти спускаєш одну ногу з ліжка, потім іншу, підтягуєш тулуб вдягаєш піжаму, підіймаєш тіло. Підлога під тобою схожа на перину. Босоніж йдеш в ванну кімнату. Дивишся в зеркало, посміхаєшся, береш зубну щітку, пасту. Текстуроване вікно, за ним світить сонце. Випльовуєш пасту. Дивишся в зеркало і скалиш зуби. Напрочуд легко вдягаєш куртку, шапку, виходиш надвір, і не відчуваєш холоду. Далека планета з'являється в небі, на неї світить сонце. Відкриваєш пачку сірників. З першого разу запалюєш цигарку. Стоїш, вбираєш дим і посміхаєшся. Мимо двору йде дівчисько, вітається і махає рукою. Над її головою з'являється хмарка з емотіконом. Знайоме лице, та й хай. Задзвонив телефон. - Послухай, диск на 80 гіг, але не пустий. Наче й небагато, але щось є. Не будеш шкодувати, якщо протру всі кластери нулями? Переміщаєшся думками в інженерну. Посміхаєшся, затягуєш дим: - Що там залишилось по папкам? - Зара, слухай. Чуєш мене? - Чую кожне слово. - Значить що: системні файли, приховані. Видалені файли в корзину... А, ну да, значить це моє. Далі йде папка з скріншотами мессенджерів - 35 гігабайт, папка "Моя вірші та проза" - 55 гігабайт, але там лише одинакові відео з різних ракурсів, де ти сидиш перед дзеркалом без одягу, тримаєш в руках свій... Насупивши брови, стискаєш в руках телефон, дивишся на нього і говориш: -Міша, що за недолугі жарти?! Німа пауза. Невже знову сон? Прокидаєшся в авто без даху - дивишся на позначки поміж дерев, кілометраж. Думаєш прочитав правильно, та ні - здалось. Пропустив розвилку ще 3-4 роки тому. На сусідньому сидінні чувак у масці мавпи кладе руку на твоє плече і говорить розчарованим тоном: "Ти не мав сідати в це авто взагалі. Будь що з того, що ти спробуєш зробити далі не принесе нічого хорошого. Все що ти зробив до цього - вже ні для кого не має ніякої цінності". Дивишся в дзеркало і говориш: "Краще б у мене не було почуттів". Летиш на всіх парах і в останній момент давиш на гальма. Попереду розвилки, незвично багато, але всі все-одно стікають в одну сторону - бетонну стіну. Гальмуєш, виходиш з авто, хоч й пізно - стіна зсувається з місця і наближається в твою сторону з великою швидкістю, яка збільшується в геометричній прогресії. Удар - і твій мозок перетворився в желе з безліччю проводів та штекерів, якими ти все-одно не вмієш користуватись. Ти перетворився в шматок лайна на підошві. Відкриваєш очі. Спускаєш одну ногу з ліжка, потім іншу, підтягуєш тулуб, вдягаєш піжаму, підіймаєш тіло. Підлога холодна, як лід, але тобі все-одно, йдеш в ванну кімнату. З ненавистю дивишся в зеркало, береш зубну щітку, пасту. Текстуроване вікно, за ним цілковита темрява. Випльовуєш пасту разом з кров'ю. Чувак в мавп'ячій масці хитає головою і цикає. В голові спливає вогник спогадів, де ти знаходиш контакт з інопланетянином. Ви обидва цілковито щиро і точно киваєте головою. Не помічаєш, як нашіптуєш улюблені розмови і наспівуєш улюблену музику. Твоє відображення в дзеркалі скалиться, як скажений пес, стискає зуби і говорить тобі: "Закрий свого поганого рота". Дзеркало тріщить і розламується на уламки. Вдягаєш куртку, виходиш надвір. Далека планета цикає на тебе з чорного неба. Дістаєш пачку цигарок, запалюєш одну - мимо. Вітряним пострілом вогонь вмирає, так і не затанцювавши. Береш ще одну, вітер пролітає в двір, набирає обертів розганяється і хвостом збиває ще один вогонь. Береш запальничку, запалюєш цигарку. Прохолодно. Мимо двору йде дівчисько, посміхається, але до тих пір поки ти не кажеш "Вибач, та я не буду з тобою більше вітатись". Через момент настрій в її обличчі змінюється вона хапає найбільший камінь, що трапився під рукою і двома кроками підбігає до тебе і з розмаху кидає його в тебе. Падаєш зі ступеньок, так недолуго й комічно наскільки це можливо. Ще один удар і твої думки перетворюються з чітких образів на клякси фарби. Ще один удар, дивишся на біржовий ринок - ти коштуєш менше одного рубля. Задзвонив телефон. Береш слухавку: -тримаєш в руках свій пеніс. Цигарка майже приймає абсолютну вертикаль в твоїх губах. Судорожно дивишся в телефон і прислухаєшся. - Слухай, там є люди? Мені хтось плескає в долоні? - Так - ти сам, не знаю, як у тебе це виходить. Нікому ти нахуй не здався, щоб тобі в долоні плескали. - Міша, скинь мені ту папку зі скріншотами на мережевий диск, все інше стирай і не думай. - А, ну да, скинув, починаю затирати диск. Чуєш, як інженер в телефоні натиснув і відпустив клавішу миші. Прокидаєшся у ліжку. Спускаєш одну ногу з ліжка, потім іншу, підтягуєш тулуб, підіймаєш тіло. Підлога холодна, як лід - вдягаєш капці і йдеш в ванну кімнату. З жалем дивишся у дзеркало, цикаєш і посміхаєшся, береш зубну щітку, пасту. Текстуроване вікно, за ним не розгледиш жодного відомого тобі образу. Випльовуєш пасту разом з кров'ю. Дивишся в дзеркало і скалиш зуби. Тягнеш через коридор по підлозі чувака у інженерній робі та у масці мавпи. На бейджі надпис "Уран". Сірників немає, цигарок також - береш запальничку, підпалюєш хлопця. Далекої планети нема, втім, сонця також нема. Дзвонить телефон: -Йо. Диск чистий, як скельце. -Дякую, сподіваюсь без подальших ітерацій. -Не зрозумів тебе, що ти..? Кладеш слухавку, підпалюєш сірник від Урана, він кричить, ти посміхаєшся. Казав, що холодний, як лід, а горить так, наче облитий пальним. Береш в руки диск з усіма скріншотами і з усієї сили кидаєш об стіну. Диск прогинається під ударом і падає на землю. Перед тобою проноситься вся дорога в авто в таймлапсі, де кожна позначка на дорозі говорить тобі "До зіткнення 180 кілометрів", "Ти йолоп", "До зіткнення 179 кілометрів", інопланетна мова, ти голий перед дзеркалом і удар об стіну залишається останнім кадром, як вицвіла картинка, через яку ти дивишся, немов через фільтр. Ти це заслужив цілком і повністю. Тьмяна лампа над тобою ледве гуде і мигає. Обпираєшся на раковину, дивишся в дзеркало. Відображення несхвально хитає головою і говорить: краще б у тебе були хоч якісь почуття.