Віталій Босий
2023-10-14 14:05:37
Вечір, Гаваї і пустий сервак
Думки вголос
Сьогоднішній день пройшов беззаперечно жваво. Я навіть не міг згадати, коли хоча б раз міг відійти від комп'ютера. Весь час треба було слідкувати за числами то там, то тут, тримати в голові декілька замовлень і переключатись між ними в залежності від пріоритетів. Зазвичай в такі дні час летить швидко, щойно був ранок, ось уже 5:30 вечора, робота майже закінчена, але за 10 хвилин перед закриттям офісу приходить клієнт, весь "на голках", мовляв "вибило світло десь у районі, вся робота коту під хвіст, разом з базами даних зникли фотоархіви за всі роки і декілька важливих документів. Такі замовлення зазвичай просять зробити максимально швидко і, відповідно не за малі гроші.
Тому я вирішив залишитись на ніч щоб спробувати трохи заробити, тим часом, колеги обговорювали сьогоднішній матч збірної з кимось з іноземних гостів. Однозначно я заздрив їм, хоча й ніколи не любив футбол, все ж змалку час від часу дивився з татом декілька матчів. Дуже обережна гра, багато пасів і весь час відступ, доки не знайдеться потрібний момент для контрнаступу. Справа в тому, що ніколи не знаєш, що буде через хвилину. Ось м'яч біля воріт, та майже через мить може бути запекла боротьба на протилежному боці поля. Все ж мені більше подобалось дивитись не телевізор, а спостерігати, як тато схвильовано пильнує кожен рух, що відбувається по ту сторону екрану. Потім свисток, я ж кажу, не помітиш, та й камери всього не схоплять. Хтось промазав по м'ячу і підкатом точно в щиколотку. Матч зупиняється на деяку мить, щоб суддя міг дістати свисток і винести вирок. Пам'ятаю, що в один з таких вечорів я так й не досидів до кінця матчу, батько заснув прямо в кріслі з пультом в руках, а я ввімкнув старий комп'ютер, і гру, де тобі треба було рятувати планету від прибульців. На одному з рівнів була якась чудернацька музика з бонго, том-томом і синтезатором, наче на пляжі дискотека в самому розпалі. Загорілі дівчата з маракасами, серфери і шезлонги обабіч берегу малювались в уяві. Та замість цього там були незграбні прибульці на якомусь піратському кораблі на фоні заходу сонця, які, здавалось не розуміли сенсу окупації околиць гавайських пляжів. Я спробував зайти в режим мультиплеєра, та гра була настільки стара, що втратила будь-яких інтерес у гравців. Я бачив на екрані 5-10 пустих серверів, створених самими розробниками з картами, які час від часу змінювались по таймауту. Коли я зайшов на один з них я просто блукав пустими коридорами, дахами низькополігональних текстур, квадратних моделей і ще тоді ледве народжених шейдерів на скляних і металічних об'єктах. Я задумуюсь про минулих дизайнерів та розробників у нічних офісах, гаражах, де вони зараз. Чи згадують з якою старанністю будували ці рівні, очікуючи, як хтось буде досліджувати всі їх темні кути та кімнати? На текстури цих рівнів падає післяобіднє сонце і ці старанно викарбувані поверхні та стіни виглядають абсолютно так само, як і 20-25 років тому. Без жодних втручань та патчів все набуло лиску і вкрай простої невимушеної краси недовершеності. Сиди і думай, яке захоплення було в голові цих людей, коли гра вперше вийшла в прокат.
Сьогодні я мав піти на вечірній чілл десь у центр старого міста, тому кинув в рюкзак легку рубашку з пальмами і поставив в холодильник пляшку спиртного. Щоправда тепер мені це не знадобиться, тому щоб не відпускати атмосферу вечору п'ятниці, я вдягнув рубашку прямо в інженерній і приступив за роботу.
Я отримав 6 дисків, доволі нових на вид, без жодних проблем при діагностиці. Всі диски формували один масив Raid 5-го рівня, 6-го рівня, 5-го рівня. Різниці майже немає, алгоритм майже однаковий, тільки в 6-му рівні два з дисків використовуються, як надлишкові і не містять ніяких даних, лише обчислення алгоритму базованого на інформації перших чотирьох дисків. Задача полягала у визначенні розміру страйпу щоб можна було зібрати масив в одне сховище і зтягнути дані собі на комп. На це пішов якийсь час, тому я запустив пошук по байтам початку розділу і, щоб вбити час став роскручуватись на кріслі, поки комп'ютер робить свою справу.
З-за відсутності доброго заземлення можна було випадково торкнутись до серверу і погасити його на долю секунди. Після чого зазвичай вся робота йде коту під хвіст - тебе б'є статикою, комп'ютер б'є статикою, після чого він з фейспалмом перезавантажується, колеги розвертають свої стільці і починають тобі плескати з непідробною емпатією і невеликою долею насмішки. Бери маркер і малюй погони на стінці системного блоку, ще один фейл в копілку фатальних помилок. Коли я згадав це, то вирішив залізти з ногами на стілець і відштовхнутись спиною подалі від обладнання, з-за чого спинка стільця не витримала натиску і вилетіла з пазів і разом зі мною, переляканим до чортів, достатньо стрімко полетіла на підлогу. Жалюгідне видовище.
Микола Федорович знову зхалтурив і замість нормального стільця приніс якийсь старий, що стояв на складі прикиданий коробками. Зараз він десь крутиться у ліжку і бачить солодкі сни під наглядом вечірніх ліхтарів, обмотаний простирадлами, а я пожинаю плоди його роботи з викруткою і почорнілими пальцями від мазути, чи чогось іншого чим він вирішив змазати той клятий стілець, щоб він не скрипів при кожному дотику. Вже мабуть була друга ночі, і як би молодий мозок не згадував безсонні ночі в часи універу, організм благав сну. А я з відкритим ротом, забувши зняти ганчірку з рук сидів перед монітором. Вказівник покірно зупинився на першому секторі розділу. Залишилось взяти блокнот, розкреслити таблицю і підібрати правильний розмір страйпу. На це пішло декілька комбінацій і переборів, та все ж я отримав своє і знайшов правильний. База запустилась, документи відкрились, а от деяка частина фотографій була не зовсім в хорошому стані. То тут то там з за пошкоджених фрагментів тіла фотографії проглядались строкаті горизонтальні смужки. Деякі перекривали важливі частини фото, деякі були майже за межами зображення, тому не створювали проблем. В будь-якому випадку, кращого результату досягти неможливо. Час зливати інфу.
Підійшовши до стінки з тех-носіями я дивився на них як наче стояв перед вітриною з різними сортами вина. В цьому випадку вік носія грає в протилежну сторону. Потрібно вибрати наймолодший з дисків щоб не втрапити в процесі відновлення даних на мертві сектори і не почати натомість все спочатку. У напівсонному стані звичайні дії схожі на міраж, чи на перебування у недовготривалому трансі. Мозок взяв на себе всю рутину і розбудив мене тоді, коли треба було вибрати конкретне рішення. Вентилятори серверу гуділи і не справлялись з температурою дисків, тому приміщення добре прогрілось, навіть з відкритими вікнами в червневу ніч. Тому я запустив копіювання даних на робочий диск і поки рядок стану повільно повз до ста відсотків я вирішив вийти подихати свіжим повітрям. Сторож ввімкнув якийсь серіал і заснув, мабуть, на самому цікавому. Пам'ятаю, як тихо прикрив двері і вийшов надвір. будівлі були облетені тінями, як плющем. Мавки і лісовики зелених квітневих садів перекочували у кам'яні джунглі й пристосувались до життя у скверах та вуличках індустріального кварталу. Невимушена недовершеність образів міста грала з моїми думками.
Я уявив, як завтра хтось прийде за диском і побачить архів з фото, на яких злим жартом полосять наслідки збою комп'ютерної програми, зачепивши всі незаймані кольори та орієнтири минулих років. Хтось буде згадувати минулі речі і мозок домалює відсутні деталі, можливо навіть ті, яких ніколи ніде не існувало. Але не в мою зміну.
