— Підіймається Сонце над явіром... Крізь великі-великі листя потрапляють на землю його промені...   Йду і не бачу нікого... Нічого не бачу... Тільки яскраве світло.

— Охх! — в один голос зголосилися мавки.

— Я дивлюся на нього секунду... дві. Не бачу нічого, але дивлюся. Сліпить мені очі, але очей відірвати не можу. І ось... коли вже здається, що зараз вони висохнуть і покотяться додолу...

Мавки затамували повітря, уважно слідкуючи за кожною новою зміною на обличчі оповідачки.

—... він каже: «Вітаю, Явірнице!»

— Аа-ааа.х....! - налякано вскрикнули мавки, ухопившись долонями за щоки.

— Ой, ну, знову почалося! Як не се, так інше! Як не інше, так се! Тьфу! — роздратовано почав водяник і на тому й закінчив, зустрівшись з невдоволеними обличчями дівчат.

— Але я не розгубилася! — наголосила мавка. — Не відводячи погляду, дивлячись прямо у цю сонячно безодню, набравши чимдужче повітря у легені...!

Мавки затремтіли, як осики на вітрі, у перечутті розв'язки. А водяний лише сильніше закотив очі.

— ...відповідаю: «І тобі привіт, Ярило!»  — задерши носика до гори, гідно закінчила мавка з серйозним до неможливості обличчям.

— Та де-е там! Може я й старий, але не означає, що глухий. Тим не менш зір у мене пречудовий. Такий чудовий, що я з болота бачив, як втікала ти за девять земель од звідси, як тільки він заговорив.

— Я...! — залившись червоним румянцем мавка тупнула ногою, кинувши розлючений погляд на дідуся. — Усе й було, як я сказала...! Але так в горлі пересохло, що тільки я відкрила рота, та й голос покинув мене.  — водяний вскинув брови у недовірливому мовчанні. — От я й побігла змочити горло! Повернулася, а його вже й слід простив... — зніяковівши закінчила мавка, переплітаючи пальці на грудях.

Мавки в один голос завуркотіли, обліпивши її з усіх сторін. Хтось підтримуючи сестру, хтось звеселяючи її, а хтось запитуючи інші деталі історії.

— Ай! Ну, вас дівок! Спочатку русалоньки мої, тепер ви! Помазано вам на ньому чи що! Он який я... у вас... у розквіті сил! Тим паче не чужий, а рідний серцю і лісу. А ви... — закотивши очі водяник пірнув з головою у річку, залишаючи мавок один на один зі своїми дівочими бесідами.