Я починаю робити ці нотатки, бо доктор Браун попросила нас чотирьох усе записувати.
"Ми творимо історію, – сказала вона. – Вперше ми не просто вмикаємо чи покращуємо існуючі системи, а створюємо абсолютно новий орган. Ваші щоденники – це історичні документи!"
"Тому, – додала вона, – ми не знаємо, хто їх читатиме, коли, і наскільки вони будуть обізнані з контекстом. Тож пояснюйте навіть найбуденніші деталі так, ніби ви звертаєтесь до дітей чи людей з минулих десятиліть".
Отже всі ми пишемо ці щоденники, навіть ті, хто, як я, ніколи не писали щоденників і не знають, як їх треба писати.
***
Оскільки я збираюсь писати для можливо необізнаних людей, то, гадаю, варто розповісти трохи про себе і про цю тему.
Мене звуть К'яра, мені 25 років. Генжерія стала рутинною галуззю задовго до мого народження.
Гм... це ж теж треба пояснювати? Генжерія – це скорочення від "генна інженерія". Іншими словами, більшість сучасних людей мають чимало корисних поліпшень в організмі. Ми майже нічим не хворіємо, дуже швидко одужуємо, не набираємо зайву вагу, зберігаємо зір, слух, зуби і волосся до глибокої старості, і так далі.
Також, як і більшість людей, я зробила собі посилені відчуття задоволення, починаючи від сексу і смаку, до зору, слуху і всякого такого. Чи відчували ви колись справжній екстаз від справді гарної музики чи талановитої картини? Я відчуваю таке досить часто.
Тому, коли оголосили набір добровольців для випробування абсолютно нового та невідомого джерела задоволення, нового органу тіла, єдиним призначенням якого є задоволення, я зголосилася негайно, і мені шалено пощастило потрапити до команди. Там за десять хвилин вписалися близько сотні тисяч бажаючих, а для першого випробування вони потребували лише чотирьох.
***
Нам дали файну чотиримісну кімнату в дослідницькому комплексі. Розумієте, зараз, коли статеві хвороби і незаплановані вагітності залишилися в давньому минулому, люди набагато спокійніше ставляться до оголеності і сексу. В наші часи ви не зустрінете ніяких окремих приміщень для чоловіків, жінок та інших гендерів.
До того ж ми просто зобов'язані випробувати оті нові відчуття задоволення і порівнювати їх, зокрема, з сексом. Нас це цілком влаштовує. Ми – це дві жінки (я і Лессі) і двоє чоловіків (Тім і Роджер), всі приблизно одного віку, всі з нетерпінням очікуємо початку експериментів.
Насправді нам дуже пощастило одне з одним, бо всі ми подобаємося одне одному і вже погодилися займатися сексом, кому з ким заманеться. Це й прикольно, і допомагає збирати дані.
***
Нам ввели доповнення рипчин, стандартний ретровірусний пакет установки. Наразі на наші репродуктивні клітини воно не поширюється. Спадкову версію зарелізять тоді, коли ми переконаємося, що воно того варте.
"А чому вони називаються "рипчини"?" – поцікавився Роджер.
Доктор Мендоса посміхнувся. "Це наш внутрішній жарт. Ми назвали їх на честь подібної речі в одному зі старовинних оповідань Станіслава Лема... Ну, якщо чесно, ми скопіювали його ідею".
"Схоже, він був цікавою людиною, цей пан Лем," – сказала Лессі.
"Він був генієм і візіонером! – урочисто відповів доктор Мендоса. – Почитайте якось його твори. У будь-якому разі у вас ще тиждень до того, як ваші рипчини повністю сформуються і будуть готові до експериментів".
***
Я спробувала почитати оповідання Лема, принаймні оте про рипчини. Яка складна давня мова! Я недовго витримала. Але той чолов'яга справді мав схиблену уяву... і він дійсно передбачив багато сучасних речей.
Протягом цього тижня ми сходилися ближче, розвідували дослідницький комплекс, спали, займалися сексом, грали в ігри і взагалі нудьгували. Не можемо дочекатися, коли вже ті рипчини нам відростуть.
***
У нас є рипчини! На вигляд вони як широкі смуги чарівного переливчастого індиго-смарагдового кольору, вони вкривають внутрішній бік наших передплічь, від ліктьового згину до зап'ястя, і ще спускаються обома боками тіла від ребер через стегна до колін. Бачили б ви цей колір! Він нагадує крила метеликів, надкрила жуків та пір'я павичів. Ми милуємося ним цілий день. Це так дивно – аж настільки залипати на простий колір, нехай і такий гарний.
"Нічого дивного, – хихикнула доктор Браун. – Це частина апгрейду вашого мозку. Як носіїв рипчин, тепер вигляд і запах рипчин приваблюють вас так само, як усіх людей приваблюють вигляд і запах оголених тіл потенційних сексуальних партнерів".
Ого. Запах?
Ми понюхали рипчини, свої і одне одного. Легкий, дуже дивний, нелюдський запах, схожий на суміш креозоту, бітуму і ще чогось виразно хімічного. Чи треба казати, наскільки цей запах нас заводить? І він трохи відрізняється у кожного з нас. Мені найбільше подобається запах Тіма і Лессі, а Лессі – запах Роджера.
"Чудово! – Доктор Мендоса занотував спостереження. – До вашого відома, я не відчуваю тієї різниці. І жодна незмінена людина не відчує. Тільки носії рипчин чутливі до індивідуальних варіацій запаху. Так цікавіше, коли потяг до різних людей не однаковий".
Я знову понюхала передпліччя Тіма і відчула незнайоме лоскотання і мурашки по шкірі в зонах моїх рипчин. Я здивовано їх роздивилася. Мої смуги набухли і випнулися, перетворившись на щось подібне до густого хутра з тонких пір'їн. Мій власний рипчинний запах теж помітно посилився. Я погладила їх пальцями – ну, м'які і шовковисті, але нічого особливого.
"Так виглядає і відчувається рипчинне збудження, – пояснив доктор Мендоса. – Чудово. Наразі все збігається з моделями".
"Що тепер?" – спитав Роджер, також погладжуючи свої рипчини.
"Тепер ви можете припинити нюхати і торкатися, і подивитися, як збудження вщухає. Або... можете продовжити до кульмінації".
Зупинитися зараз? Та нізащо!
"Рипчини стимулюються рипчинами, – пояснив доктор Мендоса. – На перший раз я рекомендую спробувати в парах, і тільки передпліччями".
"Гаразд..."
Ми сіли на ліжка обличчями одне до одного, витягнули передпліччя і торкнулися ними, рипчина до рипчини. Ми й не помітили, як почали навзаєм тертися. Генжери бездоганно впоралися з нашими рипчинними рефлексами.
***
Тепер настає найскладніша частина моїх нотаток. Важко описати ці відчуття. Справді важко. З сексом чи смачною їжею це так просто тільки тому, що кожен це відчував, тож за кількома словами можна все чітко уявити. Але як от пояснити смак ананаса людині, яка не має смакових рецепторів? Як розповісти про кольори крил метелика людині, яка народилася сліпою? Оце моє теперішнє завдання. Але зроблю все, що зможу.
Розтираючи далі ереговані рипчини, я відчула перші слабкі відгомони рипчинної насолоди. Це найважче пояснити, тому що справді це не схоже ні на що, що ви колись відчували у своєму тілі. Найближче, з чим це можна порівняти – це така вібрація після-задоволення. Або поколювання у занімілій кінцівці, яка повертає чутливість. От коли ви настільки втомилися, що ледве можете поворухнутися, коли ви просто розслаблено лежите на ліжку, у вашій шкірі та м'язах можуть з'явитися такі легкі, приємні, віддалені відчуття тремтіння. Нібито частини вашого тіла повільно зникають одна по одній, але ті зниклі частини все ще приємно лоскочуться на відстані. Приблизно так, але на порядки сильніше.
Це все ще не в точності рипчинне відчуття. Іншою аналогією може бути... наприклад, дотик до розпаленої духовки або дуже замороженого предмета. У першу мить ви не можете сказати, чи то вогонь, чи то мороз. Рипчинне відчуття схоже на це, воно гаряче і холодне водночас.
Все ще не те. Спробуймо ще раз. Ви колись бували настільки втомлені, що ледь могли заснути, все тіло боліло, і ви нічим не могли тому зарадити? А тоді ви лягаєте в ліжко, і хоча ще не можете заснути відразу, ви відчуваєте одночасно і чудове розслаблення, і легкий, тупий біль по всьому тілу. Ось якось так.
Тож давайте складемо все докупи. Легке фантомне тремтіння, поколювання, жар і холод, тупий біль і розслаблення, все це змішується разом і посилюється в дуже специфічну, трохи болісну насолоду.
Уявили собі це відчуття, хоча б трошки? Що ж, ви його насправді ще не уявили. Я дала вам всі підказки, але вам ніяк не дізнатися цього по-справжньому, доки ви не отримаєте власні рипчини. Це як описи сексуального оргазму: можна отримати всі підказки з текстів, але потім це трапляється вперше, і бам! всі описи були лише блідими тінями справжнього відчуття. Так само і з рипчинням.
Відчуття ставало все сильнішим, сильнішим і сильнішим, поки я не відчувала вже більше нічого іншого. І весь час це було виразним задоволенням. З першої спроби ми зробили все незграбно, напевно занадто швидко і міцно, тож всі четверо сягнули кульмінації всього за кілька хвилин. Ми з Роджером знепритомніли.
Оооо. Я ніколи не відчувала нічого настільки сильного...
***
Доктор Мендоса з ентузіазмом робив нотатки. "Так! Так! Чудово! Фантастика! Ви всі успішно пройшли перший етап. Вітаю вас!"
Ми знесилено валялися на ліжках, важко дихаючи.
"Як ви себе почуваєте?" – спитала доктор Браун.
Лессі хихикнула. "Так, ніби ми щойно мали чудовий тривалий секс!"
"Ні! Набагато краще!" – виправив її Тім.
Ми розсміялися. Вони мали рацію.
"Ну, так, звичайно, – кивнула доктор Браун. – Тепер відпочивайте. У вас попереду ще багато днів, щоб перевірити і дослідити вашу... хм, як би це назвати? Щоб схоже на "сексуальність"... рипчинальність. У всіх її аспектах. А тепер спати і відпочивати."
Ми погодилися. Але, звісно, заснули не одразу. Лежачи в ліжках, ми спробували притиснути рипчини передплічь до власних рипчин стегон... Ох. Оце має бути рипчинною мастурбацією.
***
Ми провели наступний тиждень, опановуючи рипчиння. Жодних вигадливих експериментів, просто вправлялися з новими навичками.
Рипчинне збудження приємне і хвилююче саме по собі, воно викликає напівсвідоме бажання продовжувати гладити і лоскотати рипчини, доки пір'інки повністю не настовбурчаться. Якщо перетримати збудження, пір'я стає жорстким, як тверда гума, і болісно чутливим. А якщо робити все легенько та обережно, то прелюдію можна розтягнути на кілька годин.
Потім настає рипчиння, аж до кульмінації... ми потребували коротшого слова, тож тепер це називається рипчазм. Якщо я роблю все швидко і брутально, я можу сягнути виючої кульмінації за кілька хвилин, і іноді я непритомнію. Якщо ж я рипчиню повільно, ніжно, дражливо, з невеличкими паузами, я можу розтягнути задоволення на години, причому солодке відчуття наростає так повільно, що заливає кожну клітинку мого тіла, ніби воно все перетворюється на одну суцільну рипчину, і будь-який дотик до будь-якої частини тіла тільки додає насолоди... оххх... вибачте, я захопилася.
В цьому останньому, повільному випадку я ледве можу себе контролювати. Я рюмсаю, ридаю, сміюся, волаю, важко дихаю, стогну, гарчу і благаю ще. Моє тіло самочинно чергує повні розслаблення і жорсткі спазми. Коли нарешті настає кульмінація, вона триває кілька хвилин, і тоді моє тіло саме собою вигинається, скручується і вивертається так сильно, що для непідготовленого спостерігача це виглядає страшно (але так солодко і збудливо для нас, рипчинців!). Ну так, і видовище потужних сексуальних оргазмів для непідготовлених дітей виглядає не менш страхітливим.
Все це подобається мені все більше і більше!
***
Кілька днів ми експериментували, як поєднуються оргазм і рипчазм. Відбувається це так: я починаю рипчинити з Тімом, а Лессі пірнає до моєї промежини зі своїми чарівними губами, пальчиками і якимись іграшками (в цьому вона справді неперевершена!). Або навпаки, Лессі або Роджер рипчинять зі мною, а Тім розігріває мене і входить знизу.
Ех. Яке розчарування! Початкові збудження, сексуальне і рипчинне, чудово поєднуються, але потім в якийсь момент одна зі стимуляцій перемагає (схоже, просто перемагає найсильніша на даний момент) і повністю вимикає іншу. До дупи мрію про одночасні оргазми та рипчазми.
"Ну так, – сказала доктор Браун. – Ми ж запровадили вам нові нейронні центри та зв'язки для нових відчуттів, але далі все потрапляє до старої доброї системи винагороди, а вона досі утримує лише одне вогнище збудження".
"Ну от... – зітхнула я. – Ви можете зробити її хоча б двоканальною?"
"На жаль, не наразі і не для вас, – відповіла доктор Браун. – Але вже очевидно, що в майбутньому на це буде величезний попит. Тож воно вже в наших наступних планах".
"Ну хоч так..."
В тих експериментах ми також перевірили можливості групового рипчиння. Ну, це ж просто розтирання частин тіла, так? Одна людина може легко долучитися своїми рипчинами до чотирьох інших, а за певних акробатичних навичок – і до шістьох. А ті, в свою чергу, можуть долучити до своїх вільних рипчин наступних людей, і так далі, без обмеження загальної кількості учасників.
"Людино-полімер!" – хихикнула Лессі, уявивши собі цю сцену.
І справді, це нагадує гігантську полімерну структуру – люди можуть утворювати кільця, або сітки, або будь-які інші візерунки, торкаючись рипчинами одне одної, де тільки можливо, а потім рухатися, гойдатися, тертися і танцювати в єдиному ритмі. На вигляд це так дивно, нереально, непристойно, кумедно і надзвичайно еротично (так, саме еротично, а не просто рипчино-збудливо) водночас.
Загалом це має виглядати як божевільна суміш групового танцю, гімнастики та порно. Шкода, що нас лише четверо і ми не зможемо спробувати це повною мірою, поки нас не стане хоча б кілька десятків.
***
Ми досліджували способи збудження наших рипчин чимось іншим, ніж інші рипчини, як зі стану спокою, так і зі стану збудження.
Ми почали з очевидного: поцілунків, лизання, пестощів і щипків – а потім спробували буквально все, що змогли вигадати. Ми терлися рипчинами об ковдри, стіни, трьох котів і двох собак, кілька щіток, сували їх під душ, пробували вібратори та електростими (чи треба це пояснювати? перші пристрої тремтять, другі поколюють током), кубики льоду...
Висновок: найкраще працюють щітки середньої жорсткості. Зубними щітками нам стабільно вдається розтиратися від нуля до помірного збудження. Але не більше. Рипчинні іграшки ще чекають на свого винахідника. (Хоча... кому потрібні ті іграшки, коли рипчини і так чудово працюють, і завжди під руками?)
***
Ми нарешті переконали Тіма і Роджера рипчинути один одного. Наші хлопці такі нудно гетеросексуальні! Так забавно було спостерігати, як вони кривилися, підлаштовуючись до контакту, і навіть передпліччями торкалися один одного так, наче в армрестлінгу. Але далі їхні збудження і рипчазми вийшли нічим не гіршими за інші.
"Хлопці, ну чого ви такі напружені?" – піддражнила їх Лессі, коли вони віддихалися. – "Рипчини ж абсолютно гендерно нейтральні, у нас у всіх вони однакові! Яка різниця, хлопець то чи дівчина?"
"Геніталії також гендерно нейтральні. Яка різниця, кого трахати, хлопця чи дівчину? – похмуро відповів Тім. – Справа не в органах, а в свідомості!"
Роджер кивнув, погоджуючись.
Я знизала плечима. Лессі теж знизала плечима. Хлопці!
***
"Вибачте, що прошу вас про це, але нам потрібно перевірити ще одну річ," – сказав доктор Мендоса. – "Нам треба подивитися, як працюють рипчини, коли їх використовують мимоволі. Наскільки вони залежать від бажання всіх учасників контакту".
"Іншими словами, – переклала я, – чи можна зґвалтувати когось рипчинами?"
"Саме так. Вибачте".
"Та ні, ми розуміємо. На жаль, люди напевно з цим стикнуться, і раніше, ніж хотілося б. Ясно, що ми маємо спочатку перевірити це на собі", – кивнула я.
"Але це складне питання, – задумливо сказав Тім. – Ми ж всі подобаємося одне одному, і всі любимо рипчинити. Як за таких умов можна зарипчинити когось проти волі?"
"Ну... – сказала Лессі, – іноді я просто не в настрої. Ми могли б стежити одне за одним і накинутись на когось, коли він або вона буде дуже-дуже не в настрої..."
"Може спрацювати".
Ми всі погодилися взяти участь.
Мене зловили через два дні. Того дня я погано спала, мені боліла голова, а місячні були в найгіршій фазі. Я лежала на ліжку, марно намагалася читати і просто гарчала на всіх.
Вони перезирнулися і посіли навколо мене, схопивши мене за руки і присуваючись ближче до стегон.
"Ні! Припиніть! Я не хочу!" – кричала я, але вони лише кивали, посміхалися і продовжували.
Чорт, це спрацювало! Як зазвичай, Лессі почала, погладжуючи своїми рипчинами мої передпліччя. Роджер притиснувся до лівого стегна, а Тім – до правого. Вони притискалися і терлися о мене...
Ні! Це було незручно і огидно. Ненавиджу місячні, ненавиджу головний біль, ненавиджу книжки, ненавиджу їх! Я гарчала і проклинала, і кричала, і плакала, і благала їх зупинитися... близько хвилини. А потім я буквально втонула у знайомому болісному задоволенні. Дідько.
"О! К'яра, але ти сьогодні якась штивна," – зауважила Лессі.
Я пробурчала щось невиразне. Я не могла поворухнутися, я була занурена в солодку агонію. Щоб вас всіх.
Коли я прийшла до тями, я накричала на них усіх і побила їх кулаками. Вони вибачилися, ми обійнялися, і я їх пробачила. Зрештою, після рипчазму мені стало набагато краще.
Доктори Мендоса і Браун уважно спостерігали за експериментом, роблячи нотатки.
"Дуже добре! – підсумувала доктор Браун. – Добровільний рипчазм працює добре, мимовільний рипчазм також працює добре. Любителі БДСМ будуть щасливі. Тепер давайте подивимося, що станеться, коли один з учасників буде без свідомості".
Ця частина була легшою, досить було спіймати когось у глибокому сні, а наступного разу під загальним наркозом. Рипчиння спрацювало в усіх випадках. Прокидатися від рипчазму, ммм... І під наркозом тіло все одно реагувало як треба, навіть коли розум не брав участі.
***
Наші експерименти завершено. Доктори Браун і Мендоса показали нам перший посібник з рипчиння, з описами, попередженнями, рекомендаціями та найкращими практиками. На кшталт посібників зі статевого виховання для дітей, тільки про рипчини. Певний час він буде взагалі єдиним, і далі, безумовно, залишиться класичним. І він був сповнений уривками з наших нотаток, нашими фотографіями та відео, що зображували всі етапи та способи рипчиння. Ми тепер славетні! І ми увійшли в історію.
За тиждень лабораторія починає релізити рипчини на все людство.
Вони навіть знайшли віддалених нащадків Станіслава Лема і відрахували їм чималий відсоток за використання ідеї та назви.
А ми вже записалися на спадкове оновлення та багатоканальну систему винагород.