Повня І - Життя змінюється;
– Доню, сніданок готовий! – кричала з кухні мама.
– Я запізнююсь! Немає часу на їжу, на мене чекає Нік. До вечора! Люблю тебе, мам!
Звісно, що я не запізнююсь, але краще збрехати, ніж їхати з чоловіком моєї мами. Він хороша людина, але мені не подобається його статус у місті, бо саме через нього ми з мамою були змушені переїхати з нашого спокійного котеджного містечка у квартиру в центрі Мангеттену. Всі ці зміни стались через мене, тоді мені було вісім і я втрапила у неприємності в торговому центрі.
Здавалося, що я лише маленька дівчинка, що загубилась та летіла зі сходів через неуважного хлопчину, але тоді я не губилась, а той неуважний з часом став моїм другом, а потім і хлопцем. Проте, зараз не про Ніка, а про Лукаса. Цей чоловік зловив мене, коли я падала, бо мене зіштовхнув той же Нік. Дивна історія, чесно кажучи. Ніколас потягнув мене у кабінет свого батька, вибачатися, а моя мати в той час сперечалася із містером Гілбертом щодо мого виховання. Після того випадку та кількох побачень мама вступила у романтичні відносини із моїм «рятівником». З часом вони одружилися і все.
І навіщо мені здалась та лялька за шістдесят баксів!? Я звісно вдячна Лукасу, що не дав мені вбитися на тих сходах, але всі ці офіційні вечори майже на кожних вихідних, лестощі однокласників та поблажливе ставлення вчителів мене вбивають. Вечері із «діловими шишками» можна ще потерпіти, а от підлабузництво та несправедливість я терпіти не можу, але вміло використовую перше собі на користь, ставши капітаном команди підтримки шкільної футбольної команди. З несправедливістю я стараюсь боротись, довівши, чого я варта.
Отже, підіб'ємо підсумки: моя мати у шлюбі з крутим бізнесменом, я зустрічаюсь із капітаном шкільної команди з футболу та за сумісництвом сином такого ж крутого бізнесмена, як і мій вітчим, я гордість школи, відмінниця, активна школярка і тому подібне, але варто розгледіти й іншу сторону медалі. Виглядає так, що я розбещене дівчисько, що не вміє цінувати батьків, грошей, близьких людей та можливостей, але я справді кохаю свого хлопця і кохатиму його, ким би він не був, а ще я живу рухом, танцями, чирлідингом, знання важливі для мене, а найголовніше те, що я завжди залишаюсь людиною і ніколи не ставлю себе вище за когось.
Сьогодні я радію, бо мама прислухалась до Лукаса і вони разом подарували мені чудову собаку породи Утанаган на моє тринадцятиріччя. Точніше дозволили залишити у себе. Цуцика я назвала Себастіаном, бо тоді до Лукаса приходив партнер з цим іменем і мій пес відгукувався на нього. Ця собачина живе зі мною майже п'ять років і вірно служить своїй господарці, коли в неї проблеми у стосунках.
Так от, зараз я мушу владнати деякі справи із новою формою для дівчат з команди, а у другій половині дня у мене заплановано побачення із Ніколасом. Скоро у мене день народження і мій коханий зголосився допомогти з організацією святкової вечірки.
Прийде більш ніж половина школи, якщо не вся. Я звісно люблю такі заходи, але не хочу терпіти одну із своїх найкращих подруг. Хлоя приємна дівчина, але занадто корислива. І плітки вона любить, через що ми неодноразово сварились, але завжди виходило так, що одразу мирились. Одним словом, довіряти їй свої найпотаємніші секрети я не поспішаю з років так чотири, бо вже обпікалась на цьому.
***
З формою все, а от із зовнішнім виглядом потрібно щось терміново зробити, бо через дві з половиною години я повинна бути в одному із пафосних закладів Лукаса, а мій образ аж ніяк не вписується.
– Джо, за двадцять хвилин я буду у тебе! – крикнула я у трубку та скинула виклик.
Джо мій особистий стиліст, психолог та антистрес. Він завжди вислуховує мої сопливі драми, а саме після сварки із Ніком, та й поради він нічогенькі дає. Ще він дуже симпатичний, але на жаль — гей.
Повечерявши, я поставила весь посуд у посудомийку та пішла готувати попкорн, бо нас з дівчатами чекає довга ніченька із фільмами та теревенями.
Приблизно через п'ятнадцять хвилин я завершила носити їжу у свою кімнату та вирішила виконати обіцянку перед Себом і зустріти дівчат разом із ним. Натягнувши кеди та дивом не забувши повідок, ми із собакою вже спускались ліфтом на перший поверх. Далі ми вирушили в парк і гуляли пів години, поки Себу не захотілося в туалет і я не була змушена за ним прибирати. Звісно, що я могла залишити його екскременти посеред парку, де бігають та граються діти, а тоді заплатити за це штраф, бо у нашому житловому комплексі повсюди висять камери, але совість не дозволяє, скільки б грошей не було у Лукаса. Вдалині я помітила дівчат, що вже виходили із таксі та поспішила до них.
Як же вони відрізняються... Чомусь раніше я не акцентувала на цьому уваги, але зараз чомусь ніяк не можу знайти причин для їхньої дружби, бо вони не лише за зовнішністю різні, а й за характерами. Хлоя являє собою симпатичну, розбещену, зарозумілу, блондинку, що обожнює пліткувати, вона є реальним прикладом дівчат блондинок із фільмів, але інколи Хлоя вміє підтримати, а от Ейпріл є майже повною протилежністю кароокої блонди, бо вона брюнетка, як я, у неї великі зелені очі, маленький та акуратний носик, пухкі губи і вона своєю зовнішністю завжди нагадує мені Білосніжку, на яку і характером теж дуже схожа, бо вона теж добра та чуйна дівчинка. Здається, я зрозуміла, що їхню дружбу об'єднує дружба зі мною, а отже найближчим часом наше тріо не розпадеться.
– Дівчатка! Привіт! – кинулась обіймати подруг я, а Себастіан, як завжди почав облизувати обличчя Ейпріл.
– Себбі! Припини вже, я знаю, що ти скучив, любий! Я принесла твій улюблений корм, – обіймаючи собаку промовила Ейпріл, – Я тебе ще беконом погодую при нагоді, – пошепки додала зеленоока.
– Кіро, я мушу тобі показати одну статтю у онлайн-журналі. І ти зобов'язана пояснити нам із Прі усе! Це не обговорюється, але давай зробимо це у тебе, – серйозно заговорила Хлоя, що добряче мене спантеличило, бо ця блонда дуже рідко буває серйозною, а отже це й справді щось шокуюче, – Ходімо.
***
Вже сидячи у моїй чорно-білій кімнаті, дівчата посадили мене на крісло, наче я на допиті та тицьнули на екран айфону Хлої. Там я побачила статтю одного набридливого журналу під примітивною назвою «Нью-йоркський Ексклюзив». Журнал журналом, але те, що там написали про мене, мені аж ніяк не сподобалося.
«Прийомна донька відомого бізнесмена Лукаса Гілберта посеред вулиці розриває відносини із сином його хорошого друга та бізнес-партнера Ніколасом Річардсоном. Пара знаходилась у стосунках вже два роки, а їхній розрив вдарив по акціях компаній містера Гілберта та містера Річардсона.»
Вони сфотографували нас якраз у той момент, де я вся у сльозах відштовхую Ніка на вулиці, а тоді йду геть. Це жах, я миттю перевірила вартість акцій Лукасової компанії та підтвердила свої побоювання, бо акції і справді впали в ціні на кілька відсотків.
– Кіро, мені прикро, що ви розійшлися. Поясниш чому? – заговорила першою Ейпріл.
– Ем, так, але, що мені робити тепер? Це ж через мене у Лукаса будуть проблеми з партнерами, от дідько, він ж сьогодні контракт із італійцями підписав. Вони ж йому спокою не дадуть! – рознервувалася я, – Ми не просто розійшлися, я кинула Ніка, бо він знову хотів відвести мене на дах його майбутнього холдингу для перегляду фантастики. Справа не у побаченні, а у ньому...
– Ти кинула капітана футбольної команди!? Ви ж дружили з десяти років, а вже два роки зустрічалися, всі вважають вас просто ідеальною парою! – вставила свої п'ять копійок Хлоя.
– Я кохаю його, здається... – невпевнено заговорила я, – Тобто, не здається, а точно, але останнім часом я не можу бути в ньому впевненою. Ви не на моєму місці і не зрозумієте мого рішення, але я справді занадто часто сумнівалася у ньому та ще й наші сварки мене добивають. Мені давно почало здаватися, що йому щодо мене байдуже, бо йому начхати на моїх друзів, на мої інтереси та на мої мрії.
– Він ніколи мені не подобався і ти знаєш це, а ти Хлоє могла б зрозуміти, що якщо нашій Кірі з ним погано, то хто її колишній ролі не грає, бо він ще той пацюк! – злісно, але з нотками жарту, заговорила Прі.
– Я думала, ти скажеш «козел», – засміялась я, а мій сміх підхопили й подруги, – Може подивимось фільм? Я що дарма попкорн, сендвічі та лимонад сюди приносила? А і ще, якщо захочете морозиво, то тільки скажіть! – підморгнула я.
– Ти неперевершена! – сказали в унісон дівчата.
– Я запізнююсь! Немає часу на їжу, на мене чекає Нік. До вечора! Люблю тебе, мам!
Звісно, що я не запізнююсь, але краще збрехати, ніж їхати з чоловіком моєї мами. Він хороша людина, але мені не подобається його статус у місті, бо саме через нього ми з мамою були змушені переїхати з нашого спокійного котеджного містечка у квартиру в центрі Мангеттену. Всі ці зміни стались через мене, тоді мені було вісім і я втрапила у неприємності в торговому центрі.
Здавалося, що я лише маленька дівчинка, що загубилась та летіла зі сходів через неуважного хлопчину, але тоді я не губилась, а той неуважний з часом став моїм другом, а потім і хлопцем. Проте, зараз не про Ніка, а про Лукаса. Цей чоловік зловив мене, коли я падала, бо мене зіштовхнув той же Нік. Дивна історія, чесно кажучи. Ніколас потягнув мене у кабінет свого батька, вибачатися, а моя мати в той час сперечалася із містером Гілбертом щодо мого виховання. Після того випадку та кількох побачень мама вступила у романтичні відносини із моїм «рятівником». З часом вони одружилися і все.
І навіщо мені здалась та лялька за шістдесят баксів!? Я звісно вдячна Лукасу, що не дав мені вбитися на тих сходах, але всі ці офіційні вечори майже на кожних вихідних, лестощі однокласників та поблажливе ставлення вчителів мене вбивають. Вечері із «діловими шишками» можна ще потерпіти, а от підлабузництво та несправедливість я терпіти не можу, але вміло використовую перше собі на користь, ставши капітаном команди підтримки шкільної футбольної команди. З несправедливістю я стараюсь боротись, довівши, чого я варта.
Отже, підіб'ємо підсумки: моя мати у шлюбі з крутим бізнесменом, я зустрічаюсь із капітаном шкільної команди з футболу та за сумісництвом сином такого ж крутого бізнесмена, як і мій вітчим, я гордість школи, відмінниця, активна школярка і тому подібне, але варто розгледіти й іншу сторону медалі. Виглядає так, що я розбещене дівчисько, що не вміє цінувати батьків, грошей, близьких людей та можливостей, але я справді кохаю свого хлопця і кохатиму його, ким би він не був, а ще я живу рухом, танцями, чирлідингом, знання важливі для мене, а найголовніше те, що я завжди залишаюсь людиною і ніколи не ставлю себе вище за когось.
Сьогодні я радію, бо мама прислухалась до Лукаса і вони разом подарували мені чудову собаку породи Утанаган на моє тринадцятиріччя. Точніше дозволили залишити у себе. Цуцика я назвала Себастіаном, бо тоді до Лукаса приходив партнер з цим іменем і мій пес відгукувався на нього. Ця собачина живе зі мною майже п'ять років і вірно служить своїй господарці, коли в неї проблеми у стосунках.
Так от, зараз я мушу владнати деякі справи із новою формою для дівчат з команди, а у другій половині дня у мене заплановано побачення із Ніколасом. Скоро у мене день народження і мій коханий зголосився допомогти з організацією святкової вечірки.
Прийде більш ніж половина школи, якщо не вся. Я звісно люблю такі заходи, але не хочу терпіти одну із своїх найкращих подруг. Хлоя приємна дівчина, але занадто корислива. І плітки вона любить, через що ми неодноразово сварились, але завжди виходило так, що одразу мирились. Одним словом, довіряти їй свої найпотаємніші секрети я не поспішаю з років так чотири, бо вже обпікалась на цьому.
***
З формою все, а от із зовнішнім виглядом потрібно щось терміново зробити, бо через дві з половиною години я повинна бути в одному із пафосних закладів Лукаса, а мій образ аж ніяк не вписується.
– Джо, за двадцять хвилин я буду у тебе! – крикнула я у трубку та скинула виклик.
Джо мій особистий стиліст, психолог та антистрес. Він завжди вислуховує мої сопливі драми, а саме після сварки із Ніком, та й поради він нічогенькі дає. Ще він дуже симпатичний, але на жаль — гей.
– Пупсику, у тебе є дві години, щоб зробити з мене одну із найбажаніших бестій всього Нью-Йорку, – говорю я, зайшовши у «Рай Краси». Тут все дуже красиво оформлено, щось на кшталт гримерки якоїсь суперзірки, але набагато масштабніше, – Нам із Ніколасом потрібно з'явитись сьогодні перед журналістами. Так батьки сказали. Ти що знову перефарбувався? – побачивши помаранчеву чуприну, здивовано запитую я.
– Моя принцеска! Нарешті ти про мене згадала! Я зроблю із тебе таку лялечку, що журналісти, тобі ж на щастя, тебе не впізнають, сонце! – міцно обіймає мене друг і цілує у щоку, – А от колір волосся у мене такий жахливий тому, що нова практикантка фарбу переплутала, але вона змивається після четвертого миття голови, – зрозумівши ситуацію, я лише кивнула та сіла у крісло, віддавшись у руки професіонала.
Він і справді рідкісний вид стилістів, бо такого, як у мене, немає ні в кого з моїх «подруг». І як же я його знайшла? Все просто, три роки тому містер Гілберт зробив наголос на моєму іміджі і відтоді я узгоджую всі важливі образи з Джо, якого мені підсунув той же Гілберт. Спочатку я була проти, але побачивши все те, що творив цей маестро, з радістю погодилася. Джо став для мене ще й другом. Нік каже, що він так поводиться, бо йому за це платять і через ці слова ми з ним встигли посваритися двічі за місяць. Напевне, особистий стиліст став моїм єдиним вірним другом, бо ми спілкуємося і поза межами його салону і все не так, як про це майже кричав Ніколас.
Маестро завершив свою роботу навіть раніше, ніж потрібно. Я стою та витріщаюся на себе у дзеркалі. В міру висока, симпатична, блакитноока брюнетка, з легким макіяжем та витонченою зачіскою, у темно-синій сукні в обтяжку, що ідеально підкреслює фігуру й колір очей, та у туфлях від якогось там крутого сучасного дизайнера. Не дивно, що я подобаюсь багатьом хлопцям, чи може їм гроші Лукаса більше подобаються?
– Спасибі, Джо! Ти найкращий з найкращих! – я обіймаю та кричу слова вдячності своєму любому стилісту.
– Обережніше, кралю! Ти ризикуєш позбутися від найкращого у своїй справі, тобто від мене. Баз тобі не пробачить! – скиглить друг. Баз це його друга половинка, вони разом дуже мила пара.
– Пробач, до речі, як у вас справи?
– Від тягне мене до своїх батьків! А я дуже хвилююся через це! Тобі мене не зрозуміти, але це так неочікувано і складно, – починає ділитись переживаннями друг, – Я боюсь їм не сподобатися!
– Ого! Сам Джордж Алістер боїться не сподобатися батькам обранця! Потрібно написати статтю у газеті. Поглянь на себе, сонце! Ти красивий, успішний, цілеспрямований, розумний хлопець! Але фарбу з волосся краще змити і повернути природний колір. Ти стильний молодик! Не вішай носа і тримай хвіст бубликом. Любий, тебе не з'їдять! – я відкрила арсенал підтримки у своєму лексиконі.
– Кіро, я вперше буду знайомитись із батьками свого хлопця! Та й взагалі, мені здається, що він це не просто так затіяв, – продовжує у своєму дусі Джо, – Хоча, може ти й права, але хвилюватись я не перестану!
– Все буде добре! Припини гризти нігті і все налагодиться! – знову заспокоюю хлопця я.
– Але я не гризу нігті! – спантеличено говорить Джордж.
– Це фразеологізм. Я сама придумала! Це типу, не хвилюйся, не переживай і тому подібне.
– Ти справді неперевершена! Здається, твоє щастячко приїхало, – сказав стиліст, побачивши автівку мого парубка, – Вибач звісно, але я не хочу його бачити у своєму салоні! – з неприязню сказав Джо, – До зустрічі! На твоє вісімнадцятиріччя я підготував особливий образ, люба! Все, бувай та не забувай!
– Вже дочекатися не можу! Бувай та не починай знову хвилюватися!
Ми вкотре обійнялись на прощання та я покинула «Рай Краси» неймовірно задоволеною.
На вулиці мене вже чекав світловолосий парубок, що стояв біля нової моделі BMW. У автомобілях я не сильна, тому сказати точно не можу.
– Привіт, кохана! Як же я скучив, сонце, ти собі не уявляєш! – говорить Нік і цілує мене своїм фірмовим поцілунком, ніжно обіймаючи за талію.
– Все припини, помада розмажеться! – намагаюсь вирватись із ведмежих лап я, –Коханий, і я тебе люблю! Годі вже!
– Я просто скучив. У ресторані ми побудемо приблизно дві години, а далі я приготував сюрприз. Тобі сподобається! – усміхаючись каже Ніколас.
– Хочу відразу перейти до сюрпризу!
– Ти ж знаєш, що так не вийде! Давай сюди свій одяг, тут щось зручне сподіваюсь? – запитує він.
– Так, джинси, топ та кроси, – перелічую я і миттєво здогадуюсь про майбутній сюрприз, – Ми підемо кудись, де майже немає людей, так? Отже, ми будемо тільки вдвох?
– Частково ти вгадала, бо з людей будемо тільки ми, але місце може тобі не сподобатись, тому я не хочу розкривати всі карти, – пояснює Нік, – На цьому все! Сідай і їдемо, бо доведеться затриматись, що мене не дуже радує.
– Гаразд, – кажу я, сідаючи в авто, а мій хлопець за лічені секунди опиняється біля мене і ми рушаємо з місця.
– Я вже казав, наскільки ти сьогодні гарно виглядаєш?
– Ні, але в цьому немає потреби, бо я все рівно тебе люблю, – констатую факт я, розглядаючи кожну клітинку на обличчі Ніка. У нього такі ж блакитні очі, як і у мене, світле волосся, густі брови, пухкі губи, вилиці, прямий ніс. Хлопець моєї мрії, що ж ще можна про нього сказати? Він такий же ідеальний, але деякі риси його характеру змушують засумніватися у нашому спільному майбутньому.
– Чого зависла? Знову мене розглядаєш? Сонце, я ні крапельки не змінився і щойно тебе компліментами засипав, а ти навіть не слухала, – насупився Ніколас, – Мені образливо...
– Ти ж знаєш про мою слабкість перед твоєю вродою! Усміхнись, коханий! Я кохаю тебе! І готова кричати про це на весь світ!
– Ні, кажи це лише мені і цього буде досить. Я все одно кохатиму тебе у рази сильніше! – усміхається Нік.
– Все, годі телячих ніжностей! Дивись на дорогу! Я хочу дожити до вісімнадцяти і відсвяткувати їх у клубі на вечірці, а не у реанімації, – кажу я, цілуючи блакитноокого у щоку.
По дорозі ми ще трохи сперечались, а доїхавши до ресторану, застали ту прекрасну будівлю у кігтях полум'я. Це звісно дуже погана ситуація, але саме вона позбавила нас виходу у світ. Хоча, репортери однаково щось вигадають і не заперечую, що вони припхаються на мою вечірку, навіть якщо я буду проти.
– Шкода старань твого друга. Він зробив тебе по-особливому гарною, – зітхає Ніколас.
– Не починай, краще їдемо по той сюрприз! Я вмираю з цікавості! – прошу я.
– Гаразд, люба, але зайдімо у якийсь заклад і перевдягнемося, бо ти навряд чи захочеш дивитись фільм у цій сукні, – привідкрив завісу Річардсон.
– Отже, фільм! Тепер залишилось дізнатися де, – із запалом говорю я, – Розкажи мені!
– Кіро! Ти можеш хоча б раз не псувати мій сюрприз?! – підвищив голос Нік.
– Не кричи на мене! Ти завжди такий! – розчаровано промовила я, – Ох, дай мені три спроби, щоб вгадати, де саме ми будемо дивитись цей клятий фільм! Мені вистачить лише одної, бо ти занадто передбачуваний!
– Кіро, ти перегинаєш! – почав Ніколас, – Припини влаштовувати скандал на рівному місці! Заспокойся нарешті і припини псувати наш день та майбутній вечір! – байдуже говорив хлопець.
– Це ти все псуєш! Я не люблю високоповерхівки! Я ненавиджу їх, Нік! І фантастику я не люблю! – плачучи, кричала я, а хоча ні, я ридала, бо мене дістало те, що він не сприймає мої вподобання серйозно. Він обожнює дахи високоповерхівок і ми завжди дивимось фільми у жанрі фантастика, але подивитись зі мною комедію вдома чи на мультимедійній дошці на галявині він не може та не хоче, – Я нічого не псую, бо це ти псуєш все хороше, що залишилося у наших стосунках! Ти зовсім мене не знаєш, любий! І до біса наше кохання, якщо у нас немає елементарного взаєморозуміння!
– Годі Гілберт! Припини істерику! – крикнув Ніколас.
– Я не Гілберт! І ти знаєш, як я не люблю це прізвище! Козел! – я вийшла з машини та гучно закрила за собою двері. Звісно, що Нік вибіг за мною, почав зупиняти, але я не хочу! Годі вже з мене цих сліз! Краще візьмусь за себе і житиму для себе!
– Ти пошкодуєш, що кинула мене, Гілберт!
– Вважай, що я звільнилась від тебе, Річардсон! – крикнула я та пішла куди очі гледять.
Нік був моїм першим хлопцем, якого я кохала і кохаю зараз. Я готова розчинитися у його обіймах, а він навіть не здатен запам'ятати мій улюблений колір — банальний чорний, а що тут говорити про місця?
Не люблю розчаровуватися у людях, але вони самі розчаровують мене. Все так складно! Краще б я не надіялась, що тато повернеться до нас із мамою і була такою ж пустою лялькою, як мої однолітки. Так жити простіше, мабуть...
У роздумах я дійшла до дитячого кафе, де святкувала свої п'ять рочків. Я б і не згадала це місце, якби не фото. Шкода, що десять років я святкувала у колі багатьох незнайомих мені дорослих та дітей, зате тоді мені подарували безліч ляльок Барбі, які мені так подобались. Тоді я щиро раділа, бо на наступні дні народження мені дарували книги про бізнес та маркетинг, смартфони і сертифікати на щось там. Приплив спогадів перериває телефон. Пощастило мені прихопити із собою сумочку із машини того покидька. І чому він став настільки неприємним мені?
– Так, слухаю! – відповіла на дзвінок я.
– Доню, тобі краще негайно повернутися додому. У мене важлива розмова. Чекаю! – коротко сказала мама.
Згадуючи дитинство, мої сльози висохли та й смуток кудись зник. Боже, Кіро, тобі через два тижні вісімнадцять, а ти плачеш через якогось хлопця! Через коханого хлопця, який тебе, напевно, навіть не кохає.
Зловивши таксі, я сіла у авто та назвала потрібну адресу і вже у спокої доїхала додому. Ліфтом я піднімаюся на вісімдесят перший поверх, похапцем витираючи туш за допомогою вологих серветок та дзеркала у ліфті.
– Я вдома! – зайшовши у квартиру крикнула я. Апартаменти у Американському стилі зустріли мене своїми світлими кольорами. Я роззулась у коридорі та повільно пройшла у вітальню з каміном із якогось каменю та просторими вікнами, у центрі якої розташовувався журнальний столик із Чорного дерева та два білі шкіряні кутки, у кожен з яких вбудовано холодильник і кілька механізмів та автоматичних пристроїв. Ці дивани лише забаганка, але дивитись фільми на них комфортно. На білосніжній стелі висіла кришталева люстра, а на таких же стінах картини моєї мами, яка навчалась на дизайнера. Підлогу вкривав теплий сірий килим. Моя мати обожнює орхідеї та всі ті інші кімнатні рослини і саме вона додала цій квартирі життя та такої рідної звичності.
– Кіро! Наша розмова не дуже серйозна, але серйозна, – почала мама, – Я давно помітила, що Лукас тобі не подобається, але списувала усе на звичайну неприязнь. Доню, він не твій батько, але було б краще проводити із ним більше часу. Раніше я тобі не казала, але Лукас не може мати дітей. Він безплідний, але зараз проходить якусь нову терапію. Містер Гілберт полюбив тебе, як свою дитину ще у перший рік нашого спільного життя, але через твою відстороненість не міг знайти до тебе підхід. Твій біологічний батько покинув нас ще до твого народження, а ти досі чекаєш, що він з'явиться.
– Мамо, я хочу лише поглянути на того чоловіка. Він ніколи не був моїм батьком і навряд чи ним стане, – сказала я і з моїх очей почали капати сльози. Я вже вдруге плачу за сьогодні. Потрібно покликати Хлою на ночівлю і трохи повеселитись, бо зовсім запущу себе, – Так, я сподіваюся, що він хоча б раз за всі ці майже вісімнадцять років поцікавиться життям своєї дочки. Мені боляче, що я жила лише з мамою десять років, а потім мого батька замінив чужий мені чоловік.
– Мені прикро, що так сталося, але минулого не змінити, – заспокоювала мене мама.
– Можна мені взяти прізвище мого справжнього батька?
– Ні, Кіро, якщо хочеш змінити прізвище, то лише на Гілберт, а якщо воно тебе не влаштовує, то залишайся з моїм. Цей чоловік не повинен втручатися у твоє життя. Ти у мене вже доросла дівчинка. До речі, ми з Лукасом вирішили подарувати тобі будинок. Точніше, переписати наш старий будинок на тебе. Тоді ти зможеш вільно жити без нашого контролю і Себастіану там буде краще, але ми хочемо, щоб ти знала, що ти завжди можеш прийти до нас за допомогою.
– Мам! Я дуже вам вдячна! Ти ж знаєш, наскільки той будинок для мене важливий, – я щиро обійняла маму, – Я хочу сьогодні повечеряти разом з вами. Ще поговоримо щодо університетів, якщо ви не проти, гаразд?
– Звісно, сонце! І про твою вечірку! – усміхнулась мама.
Ми просиділи так приблизно годину-дві, але я заснула після кількох хвилин у маминих обіймах. Крізь сон я чула, як мама відійшла на кухню та говорила з кимось по телефону, тоді я зрозуміла, що це був Лукас, але деталі розмови так і не долетіли до моїх вух, бо я міцно заснула.
– Донечко, вставай, тобі потрібно перевдягтись, бо за годину приїде Лукас і ми поїдемо вечеряти у якийсь ресторан, – ніжно шепотіла мама, – Тобі ще й макіяж оновити не завадило б.
– До біса ресторан! – я різко встала та дістала із сумки телефон і набрала містера Гілберта, а мама сміючись пішла у ванну кімнату.
– Емм... Привіт усім трудоголікам! – жартівливо привіталась я. Звісно, що серйозно я не змогла, бо називати Лукаса татом вголос не можу, – Я хочу відмінити нашу вечерю. Хоча ні, не так! Я хочу перенести вечерю у ресторані на нашу кухню чи у вітальню. Проведемо цей вечір, як звичайна середньостатистична родина.
– Привіт, Кіро. Я не очікував дзвінка від тебе, але твоя ідея приправлена таким ентузіазмом дуже мене вразила і я просто не можу відмовитись, – погодився Лукас, – До вечора!
Я скинула виклик та побігла попередити маму, що якраз наносила на обличчя тональну основу.
– Матусю! Не потрібно фарбуватися та наряджатися! Сьогодні ми вечеряємо вдома і я беруся за приготування вечері. Якщо хочеш, можеш допомогти.
– Гаразд, Кіро.
– А! І ще одне, я думаю, ви будете не проти, якщо Хлоя прийде до мене на ночівлю, так?
– Запроси ще когось, наприклад, Ейпріл. Вона мені найбільше подобається із всіх твоїх подруг, – запропонувала мама.
– Гаразд, спасибі!
Я миттю побігла приймати ванну, бо мені ж іще вечерю готувати! Залетівши у ту ванну кімнату, як скажена, я набрала води у джакузі, роздягнулась та залізла у гарячу воду. Лежачи у водичці я написала дівчатам повідомлення, у яких запрошую їх до себе приблизно об одинадцятій годині вечора та замовила доставку продуктів, бо сходити у супермаркет я точно не встигну.
Зробивши всі водні процедури і дивом не розбудивши свою собачину, я вирішила перевдягнутись у домашній одяг. Мій вибір впав на легкий в'язаний светр та легінси.
Ми з мамою розділили обов'язки і я була змушена готувати томатний суп-пюре по рецепту родини Ейпріл, бо саме ця дівчина навчила мене готувати минулого літа. Вона відрізняється від інших підлітків у школі тим, що живе із бабусею, бо у чотирнадцять пішла від батьків, бо ті весь час проводили на роботі. Її бабуся прищепила їй любов до кулінарії, а Ейпріл мені. А все почалося лише з того знаменитого супу родини Доннован. Якраз на його рецепті сім'я Ейпріл розбагатіла та відкрила свій перший заклад швидкого домашнього харчування ще минулого століття і цей бізнес передається лише кровному спадкоємцю. Такий пункт придумав декілька разів «пра» дідусь дівчини і всі члени їхньої родини його дотримуються.
Поки я готувала суп-пюре, мама приготувала «Цезар» і тепер ми разом взялися за приготування яблучного пирога по рецепту вже нашої родини, але у цього рецепту не така захоплива історія.
– Дівчата, я вже вдома! – крикнув Лукас із коридору, а я за приготуванням вечері прийняла рішення називати його Лукасом, бо як-не-як цей чоловік є коханим чоловіком моєї матері і виростив мене. Я вже давно повинна була подорослішати та сприймати все, як є.
– Коханий, як у тебе пройшов день? – спитала мама у вітчима, поцілувавши його у щоку.
– Спасибі, люба, все було гаразд, але підписання контракту з італійцями мене майже вбило. Перекладач запізнився, а у тих італійців із англійською не дуже склалося, – скаржився Лукас, – Ви вирішили щось спекти? Смачно пахне!
– Так, це яблучний пиріг! – вийшовши у вітальню, відповіла я, – О, ні! Себастіан! Коли ж ти встиг прокинутись та спуститись вниз? – почала репетувати я, дивом побачивши свого пса на кухні у холодильнику. Я залишила маму та Лукаса у вітальні, а сама побігла сварити Себа.
– Малий вередун! Та як ти тільки навчився відчиняти цей холодильник!? Завтра їстимеш лише корм! Ніякого бекону! – крикнула я свою заключну фразу, як собака відразу винувато опустив вуха та почав підлещуватись. Здається, він зовсім знахабнів, поваливши мене на підлогу та почавши облизувати моє обличчя.
– Ні! Себ! Припини! – сміючись, сварилась я, а той підлабузник лише продовжував робити своє та махати хвостом, – Буде тобі бекон, буде! Вгамуйся нарешті! Я тебе ще вигуляю після вечері і дозволю зустріти Ейпріл! – нарешті пес слухняно відчепився від мене та побіг назад у мою кімнату. Ейпріл він обожнює так само, як і мене, а от Хлою він просто ненавидить. Одного разу він розірвав її сумку від Луї Віттон, а минулого місяця погриз її конверси, через що Хлоя ображалась на мене два з половиною тижні, але потім сама просила вибачення за свою дурість.
– Я піду вмиюсь і приєднаюсь до вас! – швидко сказала я, побачивши маму та Лукаса за накритим столом.
За хвилини зо три я вже сиділа разом із батьками за величеньким столом на кухні та смакувала томатний суп-пюре. На цій кухні час від часу хазяйнували ми з мамою чи подругою. Це я про Ейпріл, бо Хлоя максимум може яблуко помити на кухні, не більше. Ми майже завжди замовляли їжу з ресторанів чи їли у ресторанах, що я дуже не люблю. Мені подобається родинний затишок, сидячи на власній кухні та смакуючи власноруч приготованими стравами.
– Дуже смачно! У тебе талант до кулінарії, Кіро, – похвалив мене Лукас, – Ти вже вирішила де продовжиш навчання?
– Спасибі. Ем, ми із Ніком планували вступати у Єльський університет, але я остаточно для себе вирішила, що вступатиму у Гарвард на юридичний.
– Між вами щось трапилось? – запитала мама.
– Це чергова сварка і я вирішила зробити її останньою, бо у нас зовсім різні характери та вподобання і ми занадто часто сваримось, – серйозно відповіла я, – То як вам мій вибір?
– Ти про університет чи про хлопця? – спантеличено запитав Лукас, на що я відповіла, що про універ, – Із Гарвардом ти не помилилась, я закінчив Гарвардську школу бізнесу у Бостоні і тому підтримую твій вибір. Щодо Ніколаса, то я давно хотів з тобою поговорити про його імпульсивність та місцями зарозумілість, але ти б мене не вислухала, тому я й не намагався.
– Лукасе, ти можеш давати мені поради, якщо бачиш, що вони мені потрібні, та й говорити ми теж можемо, – Що я кажу? Сама себе дивую останнім часом, – Який клуб порадиш для святкування вісімнадцятиріччя? – перевела тему я.
– «Люкс». Чому ти питаєш мене? Я навіть не можу згадати, коли востаннє відвідував такі заклади, – сміючись сказав Лукас.
– А ти, мам, що порадиш? – уникнула відповіді я і поцікавилась думкою мами.
– Теж «Люкс». Ми з подругами зі школи там зустрічалися минулого місяця. Наша вечірка вдалась і твоя вдасться, сонечко! – відповіла мама.
Він і справді рідкісний вид стилістів, бо такого, як у мене, немає ні в кого з моїх «подруг». І як же я його знайшла? Все просто, три роки тому містер Гілберт зробив наголос на моєму іміджі і відтоді я узгоджую всі важливі образи з Джо, якого мені підсунув той же Гілберт. Спочатку я була проти, але побачивши все те, що творив цей маестро, з радістю погодилася. Джо став для мене ще й другом. Нік каже, що він так поводиться, бо йому за це платять і через ці слова ми з ним встигли посваритися двічі за місяць. Напевне, особистий стиліст став моїм єдиним вірним другом, бо ми спілкуємося і поза межами його салону і все не так, як про це майже кричав Ніколас.
Маестро завершив свою роботу навіть раніше, ніж потрібно. Я стою та витріщаюся на себе у дзеркалі. В міру висока, симпатична, блакитноока брюнетка, з легким макіяжем та витонченою зачіскою, у темно-синій сукні в обтяжку, що ідеально підкреслює фігуру й колір очей, та у туфлях від якогось там крутого сучасного дизайнера. Не дивно, що я подобаюсь багатьом хлопцям, чи може їм гроші Лукаса більше подобаються?
– Спасибі, Джо! Ти найкращий з найкращих! – я обіймаю та кричу слова вдячності своєму любому стилісту.
– Обережніше, кралю! Ти ризикуєш позбутися від найкращого у своїй справі, тобто від мене. Баз тобі не пробачить! – скиглить друг. Баз це його друга половинка, вони разом дуже мила пара.
– Пробач, до речі, як у вас справи?
– Від тягне мене до своїх батьків! А я дуже хвилююся через це! Тобі мене не зрозуміти, але це так неочікувано і складно, – починає ділитись переживаннями друг, – Я боюсь їм не сподобатися!
– Ого! Сам Джордж Алістер боїться не сподобатися батькам обранця! Потрібно написати статтю у газеті. Поглянь на себе, сонце! Ти красивий, успішний, цілеспрямований, розумний хлопець! Але фарбу з волосся краще змити і повернути природний колір. Ти стильний молодик! Не вішай носа і тримай хвіст бубликом. Любий, тебе не з'їдять! – я відкрила арсенал підтримки у своєму лексиконі.
– Кіро, я вперше буду знайомитись із батьками свого хлопця! Та й взагалі, мені здається, що він це не просто так затіяв, – продовжує у своєму дусі Джо, – Хоча, може ти й права, але хвилюватись я не перестану!
– Все буде добре! Припини гризти нігті і все налагодиться! – знову заспокоюю хлопця я.
– Але я не гризу нігті! – спантеличено говорить Джордж.
– Це фразеологізм. Я сама придумала! Це типу, не хвилюйся, не переживай і тому подібне.
– Ти справді неперевершена! Здається, твоє щастячко приїхало, – сказав стиліст, побачивши автівку мого парубка, – Вибач звісно, але я не хочу його бачити у своєму салоні! – з неприязню сказав Джо, – До зустрічі! На твоє вісімнадцятиріччя я підготував особливий образ, люба! Все, бувай та не забувай!
– Вже дочекатися не можу! Бувай та не починай знову хвилюватися!
Ми вкотре обійнялись на прощання та я покинула «Рай Краси» неймовірно задоволеною.
На вулиці мене вже чекав світловолосий парубок, що стояв біля нової моделі BMW. У автомобілях я не сильна, тому сказати точно не можу.
– Привіт, кохана! Як же я скучив, сонце, ти собі не уявляєш! – говорить Нік і цілує мене своїм фірмовим поцілунком, ніжно обіймаючи за талію.
– Все припини, помада розмажеться! – намагаюсь вирватись із ведмежих лап я, –Коханий, і я тебе люблю! Годі вже!
– Я просто скучив. У ресторані ми побудемо приблизно дві години, а далі я приготував сюрприз. Тобі сподобається! – усміхаючись каже Ніколас.
– Хочу відразу перейти до сюрпризу!
– Ти ж знаєш, що так не вийде! Давай сюди свій одяг, тут щось зручне сподіваюсь? – запитує він.
– Так, джинси, топ та кроси, – перелічую я і миттєво здогадуюсь про майбутній сюрприз, – Ми підемо кудись, де майже немає людей, так? Отже, ми будемо тільки вдвох?
– Частково ти вгадала, бо з людей будемо тільки ми, але місце може тобі не сподобатись, тому я не хочу розкривати всі карти, – пояснює Нік, – На цьому все! Сідай і їдемо, бо доведеться затриматись, що мене не дуже радує.
– Гаразд, – кажу я, сідаючи в авто, а мій хлопець за лічені секунди опиняється біля мене і ми рушаємо з місця.
– Я вже казав, наскільки ти сьогодні гарно виглядаєш?
– Ні, але в цьому немає потреби, бо я все рівно тебе люблю, – констатую факт я, розглядаючи кожну клітинку на обличчі Ніка. У нього такі ж блакитні очі, як і у мене, світле волосся, густі брови, пухкі губи, вилиці, прямий ніс. Хлопець моєї мрії, що ж ще можна про нього сказати? Він такий же ідеальний, але деякі риси його характеру змушують засумніватися у нашому спільному майбутньому.
– Чого зависла? Знову мене розглядаєш? Сонце, я ні крапельки не змінився і щойно тебе компліментами засипав, а ти навіть не слухала, – насупився Ніколас, – Мені образливо...
– Ти ж знаєш про мою слабкість перед твоєю вродою! Усміхнись, коханий! Я кохаю тебе! І готова кричати про це на весь світ!
– Ні, кажи це лише мені і цього буде досить. Я все одно кохатиму тебе у рази сильніше! – усміхається Нік.
– Все, годі телячих ніжностей! Дивись на дорогу! Я хочу дожити до вісімнадцяти і відсвяткувати їх у клубі на вечірці, а не у реанімації, – кажу я, цілуючи блакитноокого у щоку.
По дорозі ми ще трохи сперечались, а доїхавши до ресторану, застали ту прекрасну будівлю у кігтях полум'я. Це звісно дуже погана ситуація, але саме вона позбавила нас виходу у світ. Хоча, репортери однаково щось вигадають і не заперечую, що вони припхаються на мою вечірку, навіть якщо я буду проти.
– Шкода старань твого друга. Він зробив тебе по-особливому гарною, – зітхає Ніколас.
– Не починай, краще їдемо по той сюрприз! Я вмираю з цікавості! – прошу я.
– Гаразд, люба, але зайдімо у якийсь заклад і перевдягнемося, бо ти навряд чи захочеш дивитись фільм у цій сукні, – привідкрив завісу Річардсон.
– Отже, фільм! Тепер залишилось дізнатися де, – із запалом говорю я, – Розкажи мені!
– Кіро! Ти можеш хоча б раз не псувати мій сюрприз?! – підвищив голос Нік.
– Не кричи на мене! Ти завжди такий! – розчаровано промовила я, – Ох, дай мені три спроби, щоб вгадати, де саме ми будемо дивитись цей клятий фільм! Мені вистачить лише одної, бо ти занадто передбачуваний!
– Кіро, ти перегинаєш! – почав Ніколас, – Припини влаштовувати скандал на рівному місці! Заспокойся нарешті і припини псувати наш день та майбутній вечір! – байдуже говорив хлопець.
– Це ти все псуєш! Я не люблю високоповерхівки! Я ненавиджу їх, Нік! І фантастику я не люблю! – плачучи, кричала я, а хоча ні, я ридала, бо мене дістало те, що він не сприймає мої вподобання серйозно. Він обожнює дахи високоповерхівок і ми завжди дивимось фільми у жанрі фантастика, але подивитись зі мною комедію вдома чи на мультимедійній дошці на галявині він не може та не хоче, – Я нічого не псую, бо це ти псуєш все хороше, що залишилося у наших стосунках! Ти зовсім мене не знаєш, любий! І до біса наше кохання, якщо у нас немає елементарного взаєморозуміння!
– Годі Гілберт! Припини істерику! – крикнув Ніколас.
– Я не Гілберт! І ти знаєш, як я не люблю це прізвище! Козел! – я вийшла з машини та гучно закрила за собою двері. Звісно, що Нік вибіг за мною, почав зупиняти, але я не хочу! Годі вже з мене цих сліз! Краще візьмусь за себе і житиму для себе!
– Ти пошкодуєш, що кинула мене, Гілберт!
– Вважай, що я звільнилась від тебе, Річардсон! – крикнула я та пішла куди очі гледять.
Нік був моїм першим хлопцем, якого я кохала і кохаю зараз. Я готова розчинитися у його обіймах, а він навіть не здатен запам'ятати мій улюблений колір — банальний чорний, а що тут говорити про місця?
Не люблю розчаровуватися у людях, але вони самі розчаровують мене. Все так складно! Краще б я не надіялась, що тато повернеться до нас із мамою і була такою ж пустою лялькою, як мої однолітки. Так жити простіше, мабуть...
У роздумах я дійшла до дитячого кафе, де святкувала свої п'ять рочків. Я б і не згадала це місце, якби не фото. Шкода, що десять років я святкувала у колі багатьох незнайомих мені дорослих та дітей, зате тоді мені подарували безліч ляльок Барбі, які мені так подобались. Тоді я щиро раділа, бо на наступні дні народження мені дарували книги про бізнес та маркетинг, смартфони і сертифікати на щось там. Приплив спогадів перериває телефон. Пощастило мені прихопити із собою сумочку із машини того покидька. І чому він став настільки неприємним мені?
– Так, слухаю! – відповіла на дзвінок я.
– Доню, тобі краще негайно повернутися додому. У мене важлива розмова. Чекаю! – коротко сказала мама.
Згадуючи дитинство, мої сльози висохли та й смуток кудись зник. Боже, Кіро, тобі через два тижні вісімнадцять, а ти плачеш через якогось хлопця! Через коханого хлопця, який тебе, напевно, навіть не кохає.
Зловивши таксі, я сіла у авто та назвала потрібну адресу і вже у спокої доїхала додому. Ліфтом я піднімаюся на вісімдесят перший поверх, похапцем витираючи туш за допомогою вологих серветок та дзеркала у ліфті.
– Я вдома! – зайшовши у квартиру крикнула я. Апартаменти у Американському стилі зустріли мене своїми світлими кольорами. Я роззулась у коридорі та повільно пройшла у вітальню з каміном із якогось каменю та просторими вікнами, у центрі якої розташовувався журнальний столик із Чорного дерева та два білі шкіряні кутки, у кожен з яких вбудовано холодильник і кілька механізмів та автоматичних пристроїв. Ці дивани лише забаганка, але дивитись фільми на них комфортно. На білосніжній стелі висіла кришталева люстра, а на таких же стінах картини моєї мами, яка навчалась на дизайнера. Підлогу вкривав теплий сірий килим. Моя мати обожнює орхідеї та всі ті інші кімнатні рослини і саме вона додала цій квартирі життя та такої рідної звичності.
– Кіро! Наша розмова не дуже серйозна, але серйозна, – почала мама, – Я давно помітила, що Лукас тобі не подобається, але списувала усе на звичайну неприязнь. Доню, він не твій батько, але було б краще проводити із ним більше часу. Раніше я тобі не казала, але Лукас не може мати дітей. Він безплідний, але зараз проходить якусь нову терапію. Містер Гілберт полюбив тебе, як свою дитину ще у перший рік нашого спільного життя, але через твою відстороненість не міг знайти до тебе підхід. Твій біологічний батько покинув нас ще до твого народження, а ти досі чекаєш, що він з'явиться.
– Мамо, я хочу лише поглянути на того чоловіка. Він ніколи не був моїм батьком і навряд чи ним стане, – сказала я і з моїх очей почали капати сльози. Я вже вдруге плачу за сьогодні. Потрібно покликати Хлою на ночівлю і трохи повеселитись, бо зовсім запущу себе, – Так, я сподіваюся, що він хоча б раз за всі ці майже вісімнадцять років поцікавиться життям своєї дочки. Мені боляче, що я жила лише з мамою десять років, а потім мого батька замінив чужий мені чоловік.
– Мені прикро, що так сталося, але минулого не змінити, – заспокоювала мене мама.
– Можна мені взяти прізвище мого справжнього батька?
– Ні, Кіро, якщо хочеш змінити прізвище, то лише на Гілберт, а якщо воно тебе не влаштовує, то залишайся з моїм. Цей чоловік не повинен втручатися у твоє життя. Ти у мене вже доросла дівчинка. До речі, ми з Лукасом вирішили подарувати тобі будинок. Точніше, переписати наш старий будинок на тебе. Тоді ти зможеш вільно жити без нашого контролю і Себастіану там буде краще, але ми хочемо, щоб ти знала, що ти завжди можеш прийти до нас за допомогою.
– Мам! Я дуже вам вдячна! Ти ж знаєш, наскільки той будинок для мене важливий, – я щиро обійняла маму, – Я хочу сьогодні повечеряти разом з вами. Ще поговоримо щодо університетів, якщо ви не проти, гаразд?
– Звісно, сонце! І про твою вечірку! – усміхнулась мама.
Ми просиділи так приблизно годину-дві, але я заснула після кількох хвилин у маминих обіймах. Крізь сон я чула, як мама відійшла на кухню та говорила з кимось по телефону, тоді я зрозуміла, що це був Лукас, але деталі розмови так і не долетіли до моїх вух, бо я міцно заснула.
– Донечко, вставай, тобі потрібно перевдягтись, бо за годину приїде Лукас і ми поїдемо вечеряти у якийсь ресторан, – ніжно шепотіла мама, – Тобі ще й макіяж оновити не завадило б.
– До біса ресторан! – я різко встала та дістала із сумки телефон і набрала містера Гілберта, а мама сміючись пішла у ванну кімнату.
– Емм... Привіт усім трудоголікам! – жартівливо привіталась я. Звісно, що серйозно я не змогла, бо називати Лукаса татом вголос не можу, – Я хочу відмінити нашу вечерю. Хоча ні, не так! Я хочу перенести вечерю у ресторані на нашу кухню чи у вітальню. Проведемо цей вечір, як звичайна середньостатистична родина.
– Привіт, Кіро. Я не очікував дзвінка від тебе, але твоя ідея приправлена таким ентузіазмом дуже мене вразила і я просто не можу відмовитись, – погодився Лукас, – До вечора!
Я скинула виклик та побігла попередити маму, що якраз наносила на обличчя тональну основу.
– Матусю! Не потрібно фарбуватися та наряджатися! Сьогодні ми вечеряємо вдома і я беруся за приготування вечері. Якщо хочеш, можеш допомогти.
– Гаразд, Кіро.
– А! І ще одне, я думаю, ви будете не проти, якщо Хлоя прийде до мене на ночівлю, так?
– Запроси ще когось, наприклад, Ейпріл. Вона мені найбільше подобається із всіх твоїх подруг, – запропонувала мама.
– Гаразд, спасибі!
Я миттю побігла приймати ванну, бо мені ж іще вечерю готувати! Залетівши у ту ванну кімнату, як скажена, я набрала води у джакузі, роздягнулась та залізла у гарячу воду. Лежачи у водичці я написала дівчатам повідомлення, у яких запрошую їх до себе приблизно об одинадцятій годині вечора та замовила доставку продуктів, бо сходити у супермаркет я точно не встигну.
Зробивши всі водні процедури і дивом не розбудивши свою собачину, я вирішила перевдягнутись у домашній одяг. Мій вибір впав на легкий в'язаний светр та легінси.
Ми з мамою розділили обов'язки і я була змушена готувати томатний суп-пюре по рецепту родини Ейпріл, бо саме ця дівчина навчила мене готувати минулого літа. Вона відрізняється від інших підлітків у школі тим, що живе із бабусею, бо у чотирнадцять пішла від батьків, бо ті весь час проводили на роботі. Її бабуся прищепила їй любов до кулінарії, а Ейпріл мені. А все почалося лише з того знаменитого супу родини Доннован. Якраз на його рецепті сім'я Ейпріл розбагатіла та відкрила свій перший заклад швидкого домашнього харчування ще минулого століття і цей бізнес передається лише кровному спадкоємцю. Такий пункт придумав декілька разів «пра» дідусь дівчини і всі члени їхньої родини його дотримуються.
Поки я готувала суп-пюре, мама приготувала «Цезар» і тепер ми разом взялися за приготування яблучного пирога по рецепту вже нашої родини, але у цього рецепту не така захоплива історія.
– Дівчата, я вже вдома! – крикнув Лукас із коридору, а я за приготуванням вечері прийняла рішення називати його Лукасом, бо як-не-як цей чоловік є коханим чоловіком моєї матері і виростив мене. Я вже давно повинна була подорослішати та сприймати все, як є.
– Коханий, як у тебе пройшов день? – спитала мама у вітчима, поцілувавши його у щоку.
– Спасибі, люба, все було гаразд, але підписання контракту з італійцями мене майже вбило. Перекладач запізнився, а у тих італійців із англійською не дуже склалося, – скаржився Лукас, – Ви вирішили щось спекти? Смачно пахне!
– Так, це яблучний пиріг! – вийшовши у вітальню, відповіла я, – О, ні! Себастіан! Коли ж ти встиг прокинутись та спуститись вниз? – почала репетувати я, дивом побачивши свого пса на кухні у холодильнику. Я залишила маму та Лукаса у вітальні, а сама побігла сварити Себа.
– Малий вередун! Та як ти тільки навчився відчиняти цей холодильник!? Завтра їстимеш лише корм! Ніякого бекону! – крикнула я свою заключну фразу, як собака відразу винувато опустив вуха та почав підлещуватись. Здається, він зовсім знахабнів, поваливши мене на підлогу та почавши облизувати моє обличчя.
– Ні! Себ! Припини! – сміючись, сварилась я, а той підлабузник лише продовжував робити своє та махати хвостом, – Буде тобі бекон, буде! Вгамуйся нарешті! Я тебе ще вигуляю після вечері і дозволю зустріти Ейпріл! – нарешті пес слухняно відчепився від мене та побіг назад у мою кімнату. Ейпріл він обожнює так само, як і мене, а от Хлою він просто ненавидить. Одного разу він розірвав її сумку від Луї Віттон, а минулого місяця погриз її конверси, через що Хлоя ображалась на мене два з половиною тижні, але потім сама просила вибачення за свою дурість.
– Я піду вмиюсь і приєднаюсь до вас! – швидко сказала я, побачивши маму та Лукаса за накритим столом.
За хвилини зо три я вже сиділа разом із батьками за величеньким столом на кухні та смакувала томатний суп-пюре. На цій кухні час від часу хазяйнували ми з мамою чи подругою. Це я про Ейпріл, бо Хлоя максимум може яблуко помити на кухні, не більше. Ми майже завжди замовляли їжу з ресторанів чи їли у ресторанах, що я дуже не люблю. Мені подобається родинний затишок, сидячи на власній кухні та смакуючи власноруч приготованими стравами.
– Дуже смачно! У тебе талант до кулінарії, Кіро, – похвалив мене Лукас, – Ти вже вирішила де продовжиш навчання?
– Спасибі. Ем, ми із Ніком планували вступати у Єльський університет, але я остаточно для себе вирішила, що вступатиму у Гарвард на юридичний.
– Між вами щось трапилось? – запитала мама.
– Це чергова сварка і я вирішила зробити її останньою, бо у нас зовсім різні характери та вподобання і ми занадто часто сваримось, – серйозно відповіла я, – То як вам мій вибір?
– Ти про університет чи про хлопця? – спантеличено запитав Лукас, на що я відповіла, що про універ, – Із Гарвардом ти не помилилась, я закінчив Гарвардську школу бізнесу у Бостоні і тому підтримую твій вибір. Щодо Ніколаса, то я давно хотів з тобою поговорити про його імпульсивність та місцями зарозумілість, але ти б мене не вислухала, тому я й не намагався.
– Лукасе, ти можеш давати мені поради, якщо бачиш, що вони мені потрібні, та й говорити ми теж можемо, – Що я кажу? Сама себе дивую останнім часом, – Який клуб порадиш для святкування вісімнадцятиріччя? – перевела тему я.
– «Люкс». Чому ти питаєш мене? Я навіть не можу згадати, коли востаннє відвідував такі заклади, – сміючись сказав Лукас.
– А ти, мам, що порадиш? – уникнула відповіді я і поцікавилась думкою мами.
– Теж «Люкс». Ми з подругами зі школи там зустрічалися минулого місяця. Наша вечірка вдалась і твоя вдасться, сонечко! – відповіла мама.
Повечерявши, я поставила весь посуд у посудомийку та пішла готувати попкорн, бо нас з дівчатами чекає довга ніченька із фільмами та теревенями.
Приблизно через п'ятнадцять хвилин я завершила носити їжу у свою кімнату та вирішила виконати обіцянку перед Себом і зустріти дівчат разом із ним. Натягнувши кеди та дивом не забувши повідок, ми із собакою вже спускались ліфтом на перший поверх. Далі ми вирушили в парк і гуляли пів години, поки Себу не захотілося в туалет і я не була змушена за ним прибирати. Звісно, що я могла залишити його екскременти посеред парку, де бігають та граються діти, а тоді заплатити за це штраф, бо у нашому житловому комплексі повсюди висять камери, але совість не дозволяє, скільки б грошей не було у Лукаса. Вдалині я помітила дівчат, що вже виходили із таксі та поспішила до них.
Як же вони відрізняються... Чомусь раніше я не акцентувала на цьому уваги, але зараз чомусь ніяк не можу знайти причин для їхньої дружби, бо вони не лише за зовнішністю різні, а й за характерами. Хлоя являє собою симпатичну, розбещену, зарозумілу, блондинку, що обожнює пліткувати, вона є реальним прикладом дівчат блондинок із фільмів, але інколи Хлоя вміє підтримати, а от Ейпріл є майже повною протилежністю кароокої блонди, бо вона брюнетка, як я, у неї великі зелені очі, маленький та акуратний носик, пухкі губи і вона своєю зовнішністю завжди нагадує мені Білосніжку, на яку і характером теж дуже схожа, бо вона теж добра та чуйна дівчинка. Здається, я зрозуміла, що їхню дружбу об'єднує дружба зі мною, а отже найближчим часом наше тріо не розпадеться.
– Дівчатка! Привіт! – кинулась обіймати подруг я, а Себастіан, як завжди почав облизувати обличчя Ейпріл.
– Себбі! Припини вже, я знаю, що ти скучив, любий! Я принесла твій улюблений корм, – обіймаючи собаку промовила Ейпріл, – Я тебе ще беконом погодую при нагоді, – пошепки додала зеленоока.
– Кіро, я мушу тобі показати одну статтю у онлайн-журналі. І ти зобов'язана пояснити нам із Прі усе! Це не обговорюється, але давай зробимо це у тебе, – серйозно заговорила Хлоя, що добряче мене спантеличило, бо ця блонда дуже рідко буває серйозною, а отже це й справді щось шокуюче, – Ходімо.
***
Вже сидячи у моїй чорно-білій кімнаті, дівчата посадили мене на крісло, наче я на допиті та тицьнули на екран айфону Хлої. Там я побачила статтю одного набридливого журналу під примітивною назвою «Нью-йоркський Ексклюзив». Журнал журналом, але те, що там написали про мене, мені аж ніяк не сподобалося.
«Прийомна донька відомого бізнесмена Лукаса Гілберта посеред вулиці розриває відносини із сином його хорошого друга та бізнес-партнера Ніколасом Річардсоном. Пара знаходилась у стосунках вже два роки, а їхній розрив вдарив по акціях компаній містера Гілберта та містера Річардсона.»
Вони сфотографували нас якраз у той момент, де я вся у сльозах відштовхую Ніка на вулиці, а тоді йду геть. Це жах, я миттю перевірила вартість акцій Лукасової компанії та підтвердила свої побоювання, бо акції і справді впали в ціні на кілька відсотків.
– Кіро, мені прикро, що ви розійшлися. Поясниш чому? – заговорила першою Ейпріл.
– Ем, так, але, що мені робити тепер? Це ж через мене у Лукаса будуть проблеми з партнерами, от дідько, він ж сьогодні контракт із італійцями підписав. Вони ж йому спокою не дадуть! – рознервувалася я, – Ми не просто розійшлися, я кинула Ніка, бо він знову хотів відвести мене на дах його майбутнього холдингу для перегляду фантастики. Справа не у побаченні, а у ньому...
– Ти кинула капітана футбольної команди!? Ви ж дружили з десяти років, а вже два роки зустрічалися, всі вважають вас просто ідеальною парою! – вставила свої п'ять копійок Хлоя.
– Я кохаю його, здається... – невпевнено заговорила я, – Тобто, не здається, а точно, але останнім часом я не можу бути в ньому впевненою. Ви не на моєму місці і не зрозумієте мого рішення, але я справді занадто часто сумнівалася у ньому та ще й наші сварки мене добивають. Мені давно почало здаватися, що йому щодо мене байдуже, бо йому начхати на моїх друзів, на мої інтереси та на мої мрії.
– Він ніколи мені не подобався і ти знаєш це, а ти Хлоє могла б зрозуміти, що якщо нашій Кірі з ним погано, то хто її колишній ролі не грає, бо він ще той пацюк! – злісно, але з нотками жарту, заговорила Прі.
– Я думала, ти скажеш «козел», – засміялась я, а мій сміх підхопили й подруги, – Може подивимось фільм? Я що дарма попкорн, сендвічі та лимонад сюди приносила? А і ще, якщо захочете морозиво, то тільки скажіть! – підморгнула я.
– Ти неперевершена! – сказали в унісон дівчата.
Коментарі