Сталося це поміж Карпатських гір,
Де густі смереки дістають до самого неба.
Тридцять три роки жили у своїй хатині
Дядько Іван і тітка Марія.
Жили вони все життя справно,
От тільки не було у них дітей.
Дядько Іван був гончарем,
Знаним майстром свого діла.
Дружина йому у всьому допомагала.
Щонеділі дядько Йван зносив
Свої поробки на базар,
Що вдавалося вторгувати,
На те вони й жили.
«Зроби мені глиняну ляльку, -
Каже одного разу дружина, -
Буде мені на втіху».
Зробив дядько Іван глиняну ляльку.
Лягли вони спочивати.
Чують серед ночі,
Неначе дитина плаче.
Прокинулися вони, бачать.
А замість глиняної ляльки
Справжня дитинка всміхається.
Зраділо подружжя , обіймаються.
Відтоді стали вони жити утрьох.
Швидко пробіг час, хлопець виріс
І каже за обідом:
«Батько-мати, ви мене навчили уму-розуму,
Час мені піти на світ подивитися».
Перехрестили його батьки, благословили,
А зранку він пішов у путь-дорогу.
Йде він лісами, йде полонинами,
Коли бачить купу людей поперед себе:
Всі замурзані, неначебто після великої пожежі.
«Добрий день, добрі люди.
Бачу, ніяк лихо сталося. Розкажіть».
Стали йому люди розповідати,
Що живе неподалік з їхнім селом
Володар вогню.
Якщо хтось йому не кориться, тоді він
Підпалює людське майно,
Щоб провчити. Й хто проти нього ходив,
Усі без сліду пропадали.
Вислухав це глиняний хлопчик і каже:
«Скільки по світу білому ходжу.
А такої несправедливості ще не бачив.
Піду й я проти нього».
Як не благали не йти. А він пішов.
Підійшов він у притул до палацу,
Де жив Володар вогню,
Дивиться: все навколо тліє й палає,
Жаром пече й очі від диму нічого не бачать.
«Виходь, Володаре вогню.
Будемо битися», - каже хлопець.
Вийшов з палаців суцільний Вогонь.
Поглинув з головою глиняного хлопчика
Й зачали вони битися.
Б’ються годину, б’ються другу:
Довго вони билися.
Переміг його глиняний хлопчик.
У вогні він загартувався
Й став вже не м’яким, як раніше.
А твердим, неначебто цеглина.
Подякували йому люди
І пішов тоді він далі по світу білому.
Йде глиняний хлопчик лісами, йде полонинами,
Коли бачить. А навпроти нього
Сидять люди понурені.
«Добрий день, добрі люди.
Чого ви всі зажурені? Розкажіть».
Стали вони розповідати,
Що живе поруч з ними Володар вітру.
Й якщо хтось йому не кориться,
Тоді він усі домівки в щент руйнує.
Вислухав це глиняний хлопчик і каже:
«Скільки по білому світу ходжу.
А такої несправедливості ще не бачив».
Пішов він до Володара вітру,
Підійшов у притул до його палаців і каже:
«Виходь, Володаре вітру.
Будемо з тобою битися».
Вийшов проти нього суцільний Вітер.
Да такої сили, що всі очі піском забиває.
Зачали вони битися.
Б’ються вони годину, б’ються другу:
Довго вони билися.
Переміг його глиняний хлопчик,
Й від того став він ще міцнішим.
Після того, як у вогні побував і на вітрі охолов.
Подякували йому за це люди,
Й таким чином пішов він по світу далі.
Йде глиняний хлопчик лісами, йде полонинами,
Бачить він перед собою: люди у лахміттях сидять.
На руках малі діти плачуть.
«Добрий день, добрі люди.
Бачу, що лихо у вас якесь трапилося.
Розкажіть».
Стали люди йому розповідати,
Що поміж гір живе Володар води.
Затулив він великим камінням усю гірську воду,
Й тепер усі села без води пропадають.
Неврожаї та злидні навкруги.
Послухав-послухав це глиняний хлопчик і каже:
«Скільки по білому світу ходжу.
А про таку несправедливість перший раз чую».
Пішов він до Володаря води.
Підійшов у притул до його помістя.
А навкруги – все вода.
Вийшов проти хлопця Володар – суцільна вода
Й поглинув глиняного хлопчика з головою.
Зачали вони битися:
Б’ються годину, б’ються другу:
Довго вони билися.
Нарешті переміг його глиняний хлопчик
Й від того він загартувався й став ще сильнішим.
Після того, як поборов вогонь, вітер й воду,
Став він вже тоді не глиняним, як до цього.
А міцним, неначебто гранітна скеля (!)
І пішов він тоді по білому світу.
Добро навкруги творити.
Й де б він не був, ніколи не забував про своїх
Батька й матір.