Знайомимось
День 1
День 1 (2)
День 2
День 2 (2)
День 2 (3)
День 3
День 2
Коли ранку я прокинулась від того, що будильник дзвонив, не знати який раз.

Цієї ночі я майже не спала. Цілу ніч мені снився, один і той самий, кошмар, через я кий я прокидалася в холодному поті. Мене боліла голова і тошнило. Я декілька разів бігала в туалет, щоб...(ну ви зрозуміли). Ну за що мені таке покарання?
Я встала з ліжка (ледве) і пошкандибала у ванну. Я роздягнулась і встала під холодний душ, щоб, хоча б якось, прокинутись.

Виключивши душ, я огорнула своє тіло м'яким рушником. Я встала перед дзеркалом і глянула у своє відображення. Я жахнулась! Зараз на мене дивилась дівчина, ніби місяцями не спала. Чорні круги під очима, бліда шкіра... Щодо, нині доведеться нанести трішки макіяжу, щоб приховати події ночі.

Я посушила волосся і направилась у свою кімнату. Я одягла білизну (не буду описувати яку), блакитну кофту на довгий рукав з надписом "Never stop dreaming". Люблю ці слова. Одягла чорні джинси, накинула зверху шкіряну куртку. На голові я заплела хаотичний пучок. Щодо макіяжу: я нанесла тоналку, зверху додала трішки пудри, підвела очі чорним олівцем, на вії нанесла трішки туші. Вуаля! Я готова! Я закинула у чорний рюкзак усе що потрібно нині на уроки, а також гаманець, навушники, медикаменти (на всякий випадок). Взявши рюкзак, я спустилася на кухню, щоб приготувати щось перекусити.

Я зробила тости, витягнула з холодильника полуничний джем і почала їсти. Перемастивши тост джемом, я лише один раз вкусила... Один раз! Як тут мене почало нудити і я побігла зразу в туалет. Є два плюса: перший-це добре, що я встигла добігти до свого білого друга, а другий-це те, що батьків немає вдома.
Коли усе пройшло, я сполоснула рот і почистили зуби. Коли я вийшла з ванної кімнати, у мене задзвонив телефон. Я спочатку вагалася відповідати на виклик, але все таки відповіла.

- Алло!
- Алло! Міка, ти вже прокинулась?
- Так, мамо.
- Мітка, ми нині, напевно, не приїдемо...
- Чому?- буду відповідати коротко, а то я ще ображаюсь на них.
- Вчора машина поламалась, а нині ще й злива почалась.
- Оу... Ясно...- після того я помітила, що на дворі погода не ліпша.- І коли ви приїдете?
- Думаємо, завтра по-обіді.
- Зрозуміло.
- Не обіжайся доню...- не встигала вона договори ти, як я її перебила.
- Ладно. Мені треба іти. Пара!- і я вибила.

Ліпше буде, якщо я завершується розмову, а то зараз почне випитувати: "Чи добре я спала?","Як я себе почуваю?". Не хочу про це говорити. Не варто їм казати, що сьогодні зі мною трапилось, а то точно закриють  мене в лікарні.

- Хух... Вроді стало краще.

Сніданок я не стала додати. А ну ж стане гірше? Я взулась в сірі черевики, накинула сірий шарф, взяла рюкзак, парасольку, закрила двері. На дворі було холодно і дуже мокро. Я відкрила парасольку і потопала до школи.

При вході до класу я зіткнулась знову з Майком. Його гривка майже закричала очі. Він був одягнений в темні джинси, чорну футболку та шкільну спортивку. Та, та! Нам школа кожного року видає спортивні костюми і ми ходимо, неначе, в інкубаторі.

- Ой! Сорян, я тебе не помітив!- сказав він, запустивши руку у своє волосся.
-Нічого. Бачу, це вже входить в традицію так стикатись в школі.
- Ну та...- почухав затилок.- Можна і так сказати,- усміхнувся.

Я усміхнулась у відповідь.

- Як твої рани?
- Ну, як бачиш, все ок! Спасибі за вчорашнє!
- Прошу! Якщо щось, звертайся!- усміхнулась.
- Обов'язково!- підморгнув.- Ладно, я побіг. Ще здибемось десь!- Майк махнув рукою і пішов до свого класу. У відповідь, я кивнула йому і пішла до свого класу.

Зайшовши до класу, на мене впали ненависні погляди. Адже, хто я така, щоб говорити з красунчиком школи? Правильно! Ніхто! Але, що б вони не казали, як вони на мене не дивились, мені паралельно. Не їм вирішувати, з ким мені спілкуватись!

Я сіла на своє місце і зразу продзвенів дзвінок.

6 уроків пролетіло незамітно. Залишився ще один, і це - біологія. Ніколи її не любила, але розуміла дуже добре. Сьогодні вона в нас спільна з паралельним класом. Знову буду сидіти сама. Я взяла рюкзак і попрямувала в потрібний мені кабінет. 

Я сіла за останню парту біля вікна, витягнула блокнот і почала малювати різні каракулі.

Через деякий час, на моєму блокноті чиясь рука пише:"Привіт:)". Я піднімаю голову і бачу, що біля мене сидить Майк.

- Бачились!- Відповіла я пошепки, так як почався вже урок, а я навіть і не помітила.
- Давай переписуватись?- і він показав на чистий аркуш в моєму блокноті.
- Ок:)- я написала на аркуші.
- Ти завжди сидиш сама на уроках?
- Ага:(
- Чому?
- Так вийшло:(Це особисте...
- Аааа... Понятно;)
- Як довго ти працюєш там?
- Достатньо довго. А що, хоч прийти, щоб я тебе обслужив?

Я глянула на нього, на його обличчі красувалась самовдоволена посмішка.

- Обійдусь і без тебе;)
- Он як? Я обідився:(((((
- Бє-бє-бє...
- Посміхайся частіше, тобі личить.
- Це, тіпа, комплімент?
- Вважай як хоч;)

Ми ще довго переписувались. Надворі уже не падав дощ, а світило сонечко. Краплинки дощу сповзли униз по склі.

Продзвенів дзвінок на перерву і у мене почався сильний кашель... кашель кров'ю. Я кулею вибігла з класу і побігла в туалет. Не хотіла, щоб він побачив "ЦЕ". Забігши в кабінку, я впала навколішки перед унітазом. Тут я кашляю, чуть не випльовую легені, а тут мене ще починає тошнити. Омг! Врятуйте мене хтось!

Коли мені покращало, в туалет зайшли дві дівчини, щоб "припудрити носик".

- Хоть би , те дівчисько здохло, а то вже бісить вона!- сказала одна.
- Ага... Що вона з себе хоче показати? То з Майком на коридорах говорить, то з ним весь уроках сидить. Бісить! Якщо вона дальше так продовжить себе поводити, то її доведеться провчити!
- Це буде легко! Ладно, йдемо!
- До речі, а ти не знаєш чому Майк стоїть біля туалету?
- Що? Що він тут робить?- Подумала я.
- Може на нас чекає? Ходи, поговоримо з ним, запросимо на вечірку!
- Завтра все таки п'ятниця, вечірка обов'язкова!- і вони заржали.- І без нього вони будуть не дуже цікавими!
- Ага!- і вони вийшли з туалету.

Я вийшла з кабінки, помила руки, лице.

- Вечірки без нього, не вечірки, особливо для дівчат,- подумала я і усміхнулась своєму відображенню в дзеркалі.

Я вийшла з туалету....

© Olga Kohanska,
книга «7 Днів До Моєї Смерті».
Коментарі