Наступного дня, прокинулася дуже рано. На вулиці ще сіріло, а я вже встигла розтопити піч. Вчора вдалось купити трохи сиру, який  одразу віднесли в погріб, та яєць і тому вирішила зпекти усім,  знайомий сирник.
  Ну, чесно признаюсь, що це єдиний смаколик який у мене добре виходив.
Згодом прийшли і хлопці, які дуже здивувались моєму ранньому підйому. Вони взялися чистити коренеплоди, саме ті, що нагадували картоплю,переговорюючись між собою.
  З їхньої розмови зрозуміла, що незабаром селі  буде якесь гуляння , щось на зразок свята урожаю. І усі воїни, що мають там сімї, вирушать додому. Юнаки теж хотіли там побувати, але не були впевнені чи відпустити їх лорд.
Мій кондитерських шедевр саме відправився на випічку, і я пішла у комору за черговою порцією мяса на сніданок.
  Мій шлях пролягав поруч із тренувальним майданчиком. Там воїни відточували свої бойові навички. Погляд зачепився за знайому фігуру.
  А подивитись було на що. На Одріону були тільки щільно облягаючі  штани, з якоїсь темно-синьої  тканити, високі чоботи та рукавиці. Весь торс був оголений і кожен мяз, кожен сантиметр його тіла передавав ту силу, міць та неймовірну  майстерність.
У руках тримав довжелезного меча, лезо якого вигравало  на сонці.
  Його рухи були такими впевненими, швидкими та граціозними. Здається можна спостерігати вічно.
Його суперник був мені знайомий, це той самий чоловік, що привіз мене. Він виглядав не менш загрозливо, тому бій видався запальними.
  Заворожена я стояла та дивилась, зовсім забувши куди йшла, як двоє могутніх чоловіків  зійшлись у двобої. Вони зближались та розходилися, шукали слабкі місця супротивника і спостерігачів ставало все більше, мабуть не кожен день таке буває.
В якусь мить, коли перемога вже майже була за лордом, в розпалі бою з його руки зпала одна з рукавиць і треба було ж щоб зовсім поруч зі мною.
  Якось зовсім на автоматі, підняла її і подала власнику. Він мовчки підійшов і простянув руку, кілька крапель крові впали на землю.
-Ой, ви поранилися!
  І схопила бідолаху за вказаного пальця щоб краще роздивитися рану.
Всі присутні ахнули, що на цей раз я зробила не так!?
- Це лише подряпина.
  Важко дихаючи повідомив він,відводячи пасмо волосся з обличчя. Мабуть поєдинок добряче знесилив його.
-Так, але краще промити водою.
  Під ошалешені погляди присутніх, я чим дуж кинулась в кухню, подорозі ловлячи недобре обличчя Вейри, що саме стояла на східцях головного входу. Її губи були як тоненька смужка, мабуть вже подумки проклинає мене.
    Вбігла до хлопців вся червона як рак, а ноги були як вата. У голові наче молоти гупали. Чому я на нього так реагую, неначе школярка на старшокласника? Все досить, ще не хватало закохатися у цього..., а він взагалі людина?
  Взяла та й запитала у Евана. Той дивно глянув на мене.
-Що? Про це теж не можна запитувати?
-Та ні, просто всі знають, що наш лорд наполовину дракон.
  Приїхали! От воно хто-гадик вогнедишний!
   До самого вечора працювала без відпочинку, намагаючись не думати про події ранку. Надіюсь, за це свавілля, бо невідомо, що  у цьому середньовіччі дозволяється, мене не повісять, не четвертують або якось по - іншому стратять.
   Але все було тихо, і щиро надіялась, що благородний лорд вибачить мене  та просто забуде про це.
  І ось вже після вечері, залишившись у своїй кімнаті, я нарешті дістала ті тканини, що так люб'язно подарувала Дора.
  Це були відрізи по два-три метри, звісно не такі мягкі як у нас, але набато приємніші ні ж та з якої була пошита сукня, що зараз на мені.
  Саме тепер пригадались усі уроки з праці, де нас неслухняних дівчаток вчили шити та кроїти одяг.Завдяки їм я знайшла свою професію. Вручну працювати  було важко та незвично, через хвилин двадцять такої роботи мої пальці були добряче поколені.
Різкий стукіт у двері і я смикнулася, глибоко загнавши голку.
-Ай! Кому це не спиться?
  Зла і не добра я рвучко відчинила двері. На порозі стояв Одріон.Весь його вигляд видавав  якесь внутрішнє збентеження.
-Здається мені.
  Треба вчитись тримати язика за зубами, а власні думки під контролем.
- Можна ввійти?
-Це ж ваш замок, можна.
  Він ввійшов оглядучи порожні стіни,мені нічого не залишилось як зачинити двері.
-Як вам тут живеться?-Бідненький, ось чому не міг заснути, хвилюється.
- Мене все влаштовує.
  Тут майже так як і в дитбудинку, в якому росла. Жодних зручностей, холодно та вогко.
-Справді? Думаю варто переселитись у праве крило, там більш сонячно,ближче до кухні. Завтра ж віддам наказ.
Цікаво, що за атракціон щедрості?
- А зараз можна запросити вас на прогулянку?
-Зараз?
-Запевняю, Вам ніщо не загрожує.
  Цікавість і страх зараз боролись у мені. Я вагалась і він це помітив.
   Підійшовши зовсім поруч і усіма фібрами душі відчула знову те приємне, заворожуюче тепло. Та цього разу змогла заглянути йому в вічі і не  побачила там нічого лихого. Торкнувся мого ліктя і додав:
-Клянусь,що не заподію Вам нічого злого.
  А у мене є вибір? Що чекає на мене у випадку відмови?
  Кілька хвилин блукання темними коридорами і ми вийшли у нічний сад. Я була тут у день і він не справив жодного враження:дерева та кущі.
  Ми зайшли в глиб і перед очима постала дуже гарна альтанка з білого каменю, обвита плющем та ще якимись невідомими ліанами.
  Вона мала круглу форму і була оздоблена майстерною різьбою . Над входом був якийсь надпис незрозумілою мовою.
- Яка краса! - промовила торкаючись тонкого мережива з каменю.
-Її звів мій батька для матері. Вона часто сиділа тут та гралась зі мною та братом.
-У вас є брат?
  А сама не могла відірватися від розглядання фігурок дивних істот, що наче завмерли у дивному танці.
-Був, він загинув, давно.
-Співчуваю, я не хотіла..
-Це в минулому. І давай на ти, гаразд?
-Добре, то це ваш фамільний замок?
  Лорд розповів, що його рід дуже древній і колись був дуже багатим, у їхніх володіннях було чимало земель та маєтків. Але через війни та інтриги, його батько втратив більшість їх. В останньому набігу ворога він втратив дружину та старшого сина,Одріон дивом уцілів. Вейра врятувала його,заховавши у лахміття.
- А зараз дивись!
  Вказав на сад, який  став змінюватись. У темряві ночі враз зацвіли чарівні, квіти різних кольорів. Яскраве сяйво неначе лилось із них. Як мала дитина, з відкритим ротом вражена стояла я як відчула тепло його рук на своїй талії. Він ніжно обійняв мене з-заду і прошепотів на вухо:
-Нарікаю тебе Леяна.
  Це що, хрестини у мене були тільки що?
  Мурашки по тілу, метелики в животі. Ось детальний опис мого стану.
  Повернувши голову на його голос я зустріла його вуста. Так обережно та ніжно мене ще ніхто не цілував. Аж голова закрутились!
Ледь змогла опанувати себе  і відірватися від нього. Торкнулася власних губ, що горіли вогнем.
- Досить!
І він випустив мене зсвоїх обіймів.
-Тобі боляче?
-Ні, просто це неправильно. Ти ж лорд, а я?
  Все своє життя мені казали, що я сирота безрідна, нищий сорт і коли нарешті в дорослому житті змогла позбутись цього комплексу, мене закинуло сюди. В світ де є чіткий розподіл на аристократів та простолюдинів.
- Ти мій скарб, моя кієрі.
  Одріон вмить підняв мене на руки і так поніс аж до самих дверей кімнати. Міцно притискаючись до його тіла, відчула як шалено б'ється серце під цими жорсткими латами.
  Обережно опускаючи вже на самому порозі, він промовив:
-Це востаннє проведеш ніч тут.
  І розвернувшись попрямував у свої покої. А я знову як затррможена виходу з трансу. Ні, про продовження ночі й немріяла, але якось скупо він попрощався.
Переповнена емоціями, швиденько заснула як тільки голова торкнулася подушки.