Маленьке, кругле віконце трюму приховує за собою безхмарне небо, що потроху багровіє, заливається барвистими фарбами сонця, що йде. Немов знущаючись, стріляє воно яскравими променями точно в усе личко Аліє, що натужно кривиться, чиї чорні брови важко сходяться на гордовитому переніссі, а кінчики червоних губ примхливо прямують донизу. Нестерпна задуха, яка подібно до отрути оповила кожен закуток затхлого, напівтемного трюму, до тієї міри в’їлася в легені, що піт, який стікав по всій спині, неймовірно дратував, змушував дух, який так люто б’ється, вириватися на волю, назовні, за диявольське кругле віконце трюму, що став для бідної дівчини в’язницею.

З істинною ненавистю зелень очей кинулася за межі приміщення, зачепилася за нахабну чайку, яка присіла, що зацікавлено зазирнула всередину і, блиснувши чорною намистинкою ока, оглушливо закричала. Стривожені, дещо незадоволені зітхання пронеслися над головами безлічі змучених дівчат, чиї бліді обличчя разом звернулися вгору, до тієї єдиної сполучної ланки між ними та їхнім минулим.

– Goddamn it, get out of here! – невдоволено гаркнув, наглядач експресивно змахнув рукою, проганяючи птаха. Нервовим жестом поправив чорні, пишні вуса, грізно зиркнув у бік дівчат і знову взявся точити зброю.

– То що ж із нами буде? – тихий шепіт долинає до слуху Аліє, яка, мазнувши поглядом по широкій спині згорбленого пірата, важко сперлася на балку, що натужно скрипить, і звернулася до дівчат. Навряд чи вона когось особисто знала зі свого містечка, тільки лише кілька знайомих облич виднілося із загальної маси всіх незнайомок, деякі з яких були на кораблі ще до їхнього викрадення. Давно вже дівчина залишила всякі спроби знайти ніжно-блакитну форму, відчайдушно жадала вірити в те, що всім із притулку вдалося уникнути катастрофи в особі піратів, тому всіма силами намагалася стерти з пам’яті всі близькі серцю її образи.

– Що-що, – грубо передражнила одна з полонянок і незадоволено скривила губи, – по приїзді нас усіх відвезуть на ринок як рабинь, буржуазні виродки виберуть собі нову іграшку, а на тих, хто не пройде, чекає доля повій, – дівчина, яка сидить у самому кутку, на мить заткнулася, щоб негайно ж із усмішкою продовжити, – і я тобі, люба, навіть не можу сказати, кому пощастить більше, рабиням чи проституткам…

Мірне погойдування корабля, що супроводжувалося надривним скрипом дощок, чий неприємний звук можна було порівняти лише з тим, як пірат нагострював чергову шаблю, змушувало скорботно знітившись, полонянок лише трохи краще притягти ноги до грудей і пригорнутися до плеча сусідок, які нині здавалися чи не єдиними рідними в усьому світі. Кожна підозрювала про свою долю, та тільки ось почути невтішні звістки з інших вуст виявилося непосильним завданням, і будь-яка надія, яка, можливо, зародилася в них, блякло згасла.

Здавлений схлип тієї нещасної душі, що необачно поставила хвилююче питання, пройшовся наждачкою по серцю Алії. Можливо, колись вона була здатна на співчуття, можливо, ця непростима в даній ситуації слабкість незнайомки відбилася відлунням тих почуттів, які вона сама хотіла проявити, але тільки от не могла вихованка монастиря дозволити собі дати волю всій тій прикрості, що важкою ношею звалилася на її плечі. Тому й роздратовано змахнула синяво-чорним волоссям, і розлючене, все так само закривавлене обличчя її звернулося до зовсім юної дівчинки, що давилася сльозами.

– Не смій плакати! – шипить дівчина і нігтями дряпає старі дошки під собою, – Чуєш мене, не смій принижуватися! – вигукує Аліє і на твердий голос її одразу ж усі обертаються.

– Shut the fuck up! – заревів пірат і з незвичайною силою кулаками обрушив своє невдоволення на стіл, що затріщав.

– Вони й бажають цього – зруйнувати нашу волю слідом за домом! – грізний рик виривається з надсадно першої глотки дівчини, невідома досі лють палає палким вогнем у її тілі, яке судомно, майже дико підхопилося, і нехай від різкого руху зв’язані жорстким тросом зап’ястя пекельно засадно засадило, а плечі вивернуло до міри, немов би ось-ось вивернуться в інший бік, але не можна було порівняти цей біль з тим, який застиг у збуджено розкритому погляді, зверненому до безлічі переляканих, блідих облич, що зяяють у напівтемряві трюму, – У їхніх очах ми не більше, ніж худоба! Ці виродки чекають нашої покірності долі, так, диявол їхній роздери, я не дозволю себе змішати з брудом! Як ви взагалі можете так легко піддатися їхній силі…

Три важкі кроки, мірний скрип мостин, що прогнулися під чужою вагою, і синяво-чорне, розпатлане і злиплого від поту волосся виявилося жорстоко взятим у полон грубою хваткою чоловіка, на обличчі якого лише на мить, та відбилася холодна, задоволена усмішка від споглядання мученицьки скривленого личка особливо невгамовної дівиці. Перервалася коротка сповідь Аліє, знову намагаються приборкати її волю, зломити поранену душу, але знала вона, що неможливо зруйнувати те, від чого й не лишилося нічого, тож лише холодна маска дивиться на розлюченого, неоковирченого пірата, який усе намотує шовковисті пасма на руку, усе більше задирає голову дівчини і зустрічає чужу ненависть, примовляючи:

– Shut your filthy mouth, whore!

– Що посіяв ти, те й пожнеш. – неслухняними, покусаними до крові губами шепоче Аліє, люто дивлячись з-під лоба на вимащене сажею, худорляве обличчя чоловіка, й непомітно витягає з кишені спідниці гострий шматок дошки ящика, від якої зовсім нещодавно їй не пощастило порізатися, починаючи поспішно розрізати надійні кайдани. – Прийде смерть за кожним із вас!

– If you don’t shut your mouth, I’ll cut out your tongue! – бризкаючи слиною, крізь зуби шипить чоловіки точно в саме обличчя дівчини і з силою прикладає потилицею об дерев’яну балку, ледве встигає відкрити рота, щоб вибухнути новими прокльонами, як тонке, досі прив’язане тіло різко підкидається, кидається на нього диким звіром, нігтями дряпаючи обличчя. Хворобливий рик виривається з глотки пірата, що вже було відсторонився, проте не змогла розлючена Аліє підняти гострий шматок дерева, як різкий поштовх у ліве плече змусив її, наче підкошену, впасти на бік, боляче б’ючись головою.

– You’ve finished your game! – кричить чоловік і знову виливає свій гнів на розпростертому на підлозі, тонкому тілі – б’є важким чоботом точно в ребра, щоб відразу ж різко сісти навпочіпки, схопити Аліє за волосся на потилиці і ривком підняти голову.

– I warned you that I would cut out your tongue if you didn’t shut up! – гостре лезо блиснуло в боязкому світлі призахідного променя сонця, і, зустрівши переляканий небесний погляд, пірат ледь посміхнувся. Норов дівиці наче вщух, та не було шляху назад, адже чоловік, стиснувши ніж між зубом, брудними, товстими пальцями спробував розкрити натужно зімкнуті вуста. – What is it, where did you lose all your ardor!

– Please stop! – дзвінкий, знайомий слуху Аліє батогом вдарив по натягнутих нервах, змусив судорожно вирватися зі сталевої хватки явно дещо збитого з пантелику пірата. Витягнуте обличчя його обернулося до куртизанки, яка відчайдушно підхопилася вперед і все продовжувала буравити чорним поглядом жахливу сцену, що розкинулася прямо перед нею. – She’s not herself, but think, sir, how many pounds you’ll lose if you cut out her tongue! Who would want a spoiled girl?!

– Look how she started singing! – з присвистом промовляє пірат, нехай і утримуючи дівчину, яка все намагається втекти, та опускає короткий ніж і, повелительно піднявши тупе підборіддя, наполегливо дивиться на куртизанку, яка дещо заспокоїлася, – how you know English, girl?

– My mother was from the Midlands, sir! – незнайомка, не в силах дивитися на страждання її рятівниці, з судомним зітханням чекала дій пірата, хоч слівця – аби змилувався над дівчиною, яка втратила розум із задертою головою, – яка відчайдушно брикається і гарчить. Решта дівчат злякано завмерли, притиснулися одна до одної і притиснули ноги якомога ближче до себе, точно в спробі злитися з дряхлими стінами судна, що мірно погойдується хвилями, – навряд чи їм було байдуже до нещасної, але вони усвідомлювали, що не в силах нічого вдіяти. В одному Аліє мала рацію – всього лише худоба тепер вони.

– Of course you have a point, – немов би задумливо мовчить пірат, нарочито спантеличено пограє гострим лезом, та все ж обрушує всілякі жалюгідні надії куртизанки на порятунок Аліє, – but I know gentlemen who would pay triple the price for a mute bedpan!

Злагоджений, повний страху зітхання зірвався з губ дівчат, що надривно занилися, перед чиїми очима чоловік осідлав нещасну, придавив її своєю вагою і знову взявся за спроби розкрити рота Алії, яка чинила опір і люто мукала. Відчайдушно промайнуло в її погляді, липкий страх скував тіло, і почуття це наче ще більшу ненависть породило в ній – начебто й втратила все, начебто й шансу нема на щастя, але вогник бажання до життя все не міг залишити її, змушував жах розтікатися венами разом із гарячою кров’ю.

– Don’t move, I said! – огрядним басом скрикує чоловік і затискає ніс приголомшено притихлій Алії. – Let’s see how long you hold out!

– Please stop! – ридма кричить куртизанка, люто рветься до чоловіка, та очей не може відірвати від того, як червоніє бліде личко дівчини, як вени набрякають під тонкою шкірою і з яким запашним зітханням хапає та повітря, не в силах прийняти смерть – вважаючи за краще залишитися німою до кінця своїх днів.

– That’s it! – з полегшеною посмішкою, ледь не з радістю промовляє пірат і вправно перехоплює ніж із зубів, стрімко підносячи його до витягнутого ним же рожевого язика приреченого дівчатка.

– Oh, my God, what a scene! – глузлива, нарочито здивована інтонація огрядного баса, одна нотка якого змушує пірата негайно ж завмерти, здивовано підкинути погляд на завмерлу, високу постать капітана, чия тінь падала точно на нього, закриваючи собою весь світ за трюмом. За широкими плечима снували інші пірати, раз у раз кидаючи зацікавлені погляди вниз, у напівтемряву трюму, звідки величезним, сповненим ненависті поглядом дивився на них небесний погляд, намертво прикутий до образу чоловіка, одягненого у сорочку, яка бачила не найкращі часи, зверху накинуту на непримітний камзол, і в мисливських штанах, заправлених у високі, запорошені чоботи, чиї шкарпетки зупинилися якраз перед її обличчям.

– No way! – з явним глузуванням із придихом каже капітан і награно прикладає долоню до грудей, – That’s our savage! What have you done this time, you want to tear the throat of one of my boys again?

Аліє не розуміє жодного слова, але не зводить очей з напрочуд живого обличчя чоловіка, на якому, сховавшись у густій, короткій бороді, блиснула захоплена посмішка, що начебто отрутою отруїла єство дівчини, нагадала про ті хвилини, коли доля вперше звела їх разом, жорстоко кидаючи точно в капкан, з якого хоч як би не намагалася, але не бачила вона шансу вибратися. А вістря капкана все наближаються, ховаються в образі чоловіка, що присів навпочіпки, і наче дражнить він, схиляє голову на бік, дивлячись на неї, наче на вигадливий антикваріат серед безликого порцелянового сервізу.

– She cut the rope with something and attacked me, Captain! – карбує чоловік, відпускаючи і волосся Аліє, і ніж від її зімкнутих губ, що презирливо скривилися. Страх змінюється низькою зневагою, сповна зверненою лише до капітана, що від колишнього її життя не залишив жодного осколка – лише честь і жалюгідну подобу життя. І тому сміх, що послідував за сповненим подиву поглядом, змією торкнувся низьких сторін її душі, змусив затремтіти від злості, ненависті й безсилля, які пробилися крізь неї.

Пекельна симфонія чути в грудному, щирому сміху пірата, чию поведінку і манери можна було порівняти не зі злочинцем, а з лощеним аристократом, що знав собі ціну і був цілковито впевнений у своїй владі. Великі руки його за невидимою звичкою торкнулися зарослої бороди, повільно провели по обрисах, а з його губ вирвалося важке зітхання, яке зазвичай буває після заливистого сміху, що не дає й шансу нормально зітхнути.

– What kind of a gimmick did we get our hands on, eh, Matt? It’s got a lot of passion! – усе з придихом продовжує капітан і широко розкритого погляду не може відвести від занепалої дівчинки – насильно схиленої, але аж ніяк не зломленої.

– She’s too stubborn, captain. She’s no use to us. So I thought I’d shorten her sharp tongue a bit. – Метт невпевнено почухав лисину, дещо побоюючись реакції капітана – чи схвалить його вільність, чи не покарає за те, що не зміг услідкувати за якоюсь дівчиною? Однак невдоволення анітрохи не відобразилося в міміці зачарованого капітана, лише задумливо зійшлися широкі брови на грізному переніссі, та стиснулися тонкі губи.

– You may be right, but set that extreme aside for now. – чоловік уважно вдивляється в закривавлену нижню частину обличчя Аліє, обводить гострим поглядом принишклих полонянок, що жалібно притулилися одна до одної, і все ж таки вирішує: -But it’s still worth it to teach a lady manners.

Спритно обпершись долонями об широко розставлені коліна, капітан рвучко підірвався на довгі ноги і лише на мить схилився вниз лише для того, щоб грубо підхопити приголомшену дівчину за плечі й одним ривком поставити на ноги, які тремтять. Аліє навряд чи відчувала твердість під голими ступнями, але не полишала спроб вирватися – напрочуд жваво смикнулася назад, але, не маючи сил боротися з дорослим чоловіком, негайно ж розтратила сили і здивовано обм’якла. Єдиною опорою виявилася груба хватка мозолистих пальців, які міцно тримали її зап’ястя на рівні куприка та з силою штовхали в спину, підганяючи в бік сходів, що ведуть на верх – на палубу корабля.

– Please, Captain, have mercy on the poor woman! – знову чується хрипкий голос куртизанки, яка нехай і в страху ковтає слину, але не в силах дозволити тому, щоб совість зжрала її з потрахами, – все зробить, аби допомогти не в міру активній ідіотці. -She doesn’t know what she’s doing, so I’m asking you again — leave her alone, she’s not worth your anger and time, just leave her without water and food!

Куртизанка в очікуванні завмерла, дивлячись, як капітан завмер прямо перед сходами, тільки лише зручніше перехопив руки Аліє, яка виривалася, а її ноги і не стояли на мостинах, а люто бовталися в повітрі, намагаючись завадити пірату піднятися нагору.Я нікуди не піду! – надривно кричить дівчина, натужно пихкає і все крутиться в чужих руках, раз у раз із силою штовхаючись назад – до капітана, який зупинився і який на півоберті обдарував куртизанку ледь шанобливою посмішкою.

– Нині рідкість зустріти настільки вірних друзів, що не побояться заступитися за іншого в такій, – чоловік дещо замислився, відвів небесний погляд і пом’яв тоненькі губи, наче згадуючи слова, – у такій скрутній ситуації, що відверто не грає на вашу користь.

Тінь здивування ковзає витонченим обличчям куртизанки, яка на манер решти полонянок загальмовано заплескала віями, не очікуючи почути, хай і кострубату, з явним акцентом, але все ж таки рідну, іспанську мову.

– Але знай своє місце – на цьому судні тільки я можу ухвалювати рішення. Дикунці потрібно трохи… охолодити запал.

Куртизанка розсіяно повела головою, зустрілася з відчайдушним небесним поглядом дівчини, яка дещо притихла від здивування, і знову впевнено розімкнула засохлі губи.

– Ми не друзі, але вона врятувала мені життя, – вона зустрічає гнівний погляд лисого пірата, який явно незатишно почувається серед іноземної мови, – тому я їй зобов’язана.

– Що ж, – скривившись, чоловік перехоплює Аліє, яка знову виривається і раз у раз навалюється на нього, і ледве піднімає її над землею, упевнено ступаючи на першу сходинку. – ти сповна відпрацювала свій обов’язок, кричачи Метту зупинитися. Я спустився сюди виключно через твої крики.

Навряд чи куртизанка відала, як ще зможе допомогти Алії, та хоч як би не намагалася напружувати змучений голодом і втомою мозок – все не могла знайти хоч маленький шанс на порятунок рятівниці, яка повільно, але зникала на сходах, кричущої рятівниці.

– Відпусти мене, виродку! – на все горло волає дівчинка, розриває зв’язки та бовтає босими ногами, намагаючись спертися на високі сходинки, але хай час від часу і заважає пірату, який тяжко сопе їй на саме вухо, але не в силах протистояти чужій силі. Помаранчеве небо засліплює її, майже забирає весь дух, коли свіжий, морський прибій переповнює її легені.

– Ви тільки подивіться, – хрипко сміється чоловік, знов намагаючись приборкати дикунку, що до тієї міри рветься з його рук, що майже навалюється на його груди в спробі повалити з ніг. – Які брудні слова злітають із губ вихованки монастиря!

– Уб’ю! – знову надривний крик, який привертає увагу всієї команди, зайнятої своїми справами на просторій палубі судна. Замурзані злочинці зацікавлено дивляться скоса на сцену, але ніхто не наважується повною мірою споглядати напад дикунки. Капітан дав їм певні завдання і ніщо не може змусити вірних слуг знехтувати своїми обов’язками. – Ти за все заплатиш!

Капітан неупереджений, щось нерозбірливо бурмоче собі під ніс, неприємно лоскочучи бородою довгу шию, та впевнено веде дикунку до борта судна – там, де перед витонченим оздобленням з химерними, грубими візерунками стоять численні ящики, величезні, відбиті оксамитом скрині та дерев’яні бочки. За нескінченним обрієм моря, що забарвилося в спекотний помаранчевий колір заходу сонця, видніється величезне сонце, що вже наполовину сховалося за водою, де Аліє не була готова прийняти свою долю. Викинуть її за борт як непотрібну річ, та забудуть навіки про її існування, і до того ця думка засмучує її, що всього на мить, але буря в її серці вщухає, загартована холодним, липким жахом перед смертю.

– Ненавиджу! – сипло кричить Аліє, все не приймає факт жаху, що наближається, і б’ється в чужій хватці з новою силою, гострими п’ятами б’є по колінах, наступає на запорошені чоботи, що нарешті припинили свою впевнену ходу.

– Час тобі охолонути, savage, – їдка усмішка чути в тоні капітана, який різко ставить приголомшену дівчину на тоненькі ноги, щоб негайно ж грубо схопити за шию і занурити здивоване обличчя в холодну воду, що розпласталася в темній бочці.

Темно, холодно і страшно – Аліє навряд чи встигає усвідомити, що трапилося, перш ніж чужа рука знову потягне її вгору – до сліпучого сонця, де легені в повній мірі можуть прийняти весь кисень, якого не вистачає, де холодна вода змішується із запеченою кров’ю і брудною маскою стікає з потрісканих, судомно колишених губ. Ослаблі, тонкі руки її із закривавленими зап’ястками судорожно хапаються за вузькі краї бочки, чіпляються нігтями за дерево з тією силою, наче єдиний маяк це в усьому світі, але не може нещасна зв’язати й два слова, не може видати чергового розпачливого, сповненого ненависті крику – тремтить лише, наче осиковий аркуш на вітрі, та надихатися не може.

– А тепер нарешті почуй мене, – з незвичною для слуху Аліє, наляпаною холодністю і жорсткістю в саме обличчя каже капітан, нишпорячи глибоко посадженим поглядом по чужому образу. – змирися зі своєю долею. Змирися і ціліше будеш!

– Нізащо! – хрипло шипить дівчинка, скалить рівні зуби, подібно до дикого звіра, і всім тілом смикається назад, у безуспішній спробі вирватися з міцної хватки, що капканом лежить на її шиї. – Ніколи не підкорюся вам, усе зроблю, але не підкорюся!

Дівчинка грізно виблискує поглядом з-під густих брів, уперто зустрічає злісний вираз, застиглий на засмаглому, обвітреному обличчі чоловіка, який немов би змінився в мить – злетіла з нього будь-яка маска надуманої озлобленості, змінилася на захоплення, яке межує з тим, як дитина дивиться на нову іграшку, подаровану батьками.

– Ти прекрасна, savage! Іншої відповіді я й не очікував! – повний сліпої чарівності тон неприємно ріже слух вибитої з колу дівчинки. Зовсім не очікувала вона такої зміни емоцій, тому з острахом і усвідомила жахливу істину – страшний цей пірат, непередбачуваний і вітряний, наче дика стихія, та принесе він їй ще не одну біду. Огидне почуття ковзнуло в поранену душу її, залишилося там бридким осадом тільки від відчуття теплих, мозолистих рук на шиї і хитрого примруження небесних очей із задоволеною посмішкою, що ховається в густій бороді. – Ну що, попустило?

Дещо стурбований, що навіює фальшиве почуття, немов би доброту проявляє він, тон ковзає в грудному голосі чоловіка, хватка якого ослабла, змією ковзнула вздовж тонкої, довгої шиї, ледь погладжуючи, а сам він набрав у велику долоню трохи води. Знову смикнулася Аліє, ошелешено заплющила очі, не відаючи про те, що робить капітан, але негайно ж завмерла, відчуваючи, як серце судомно пропустило удар від чужого, акуратного дотику, що неспішно змиває з її обличчя застиглу, чужу кров. Подібно до того, як мати вмиває недбайливу, особливо непосидючу дитину, капітан зосереджено вдивлявся в проступаючу бронзову шкіру дикунки, дивився на гордовитий, тонкий ніс та на пухкі, обвітрені губи з рожевим язиком, який лише на мить з’явився між ними. Дивовижна, чилійська зовнішність залишила незабутній слід у серці капітана, вразив його відкритий погляд із невгамовною, палаючою вдачею, яка хлюпала глибоко всередині, залишив тавро в пам’яті, кожну найменшу рису дивовижного образу.

– Hey, Terry, take our savage back to the prisoners! – надмірно різко гаркнувши, чоловік знову задумливо вдивився в звабливий образ навпроти і немов сам не свій пропустив крізь довгі пальці шовк волосся дикунки, яка негайно ж підхопилася. Спробувала було Аліє втекти, зробити хоч щось, але знову взяв її в полон невідомий пірат, який підійшов відразу ж після гучного оклику капітана.

– Shall I leave her without water and food, sir? – натужно пихкає чоловік, наполегливо намагаючись спуститися в трюм з дівчиною, що брикається в його руках. Гідна поваги енергія билася в ній ключем, ненароком змушувала капітана захоплюватися чарівним створінням, в образі якого межувала і щемлива ніжність, і ненависть, що спалювала дотла.

– Stand down! Such a rare specimen we must save. – хльосткий наказ чоловіка, що вже було впевнено розвернувся, змусив пірата, нехай і здивуватися, але негайно ж упевнено ступити на першу сходинку, що вела в трюм. Невтямки було йому, чому ж капітан вирішив не мучити нещасну, який з неї зиск, адже неконтрольована вона, дика, і слабко віриться, що зацікавить подібна рабиня хоч якогось вельможу.

– Hold it! – знову промовляє капітан, вдивляючись у тіло Аліє, яке тремтить, – Send her to the dungeon.

– Aye, aye, Captain! – дзвінко відповідає пірат і спрямовується в інший бік, туди, де височіють невеликі двері, що приховують за собою спуск у холодну, сиру пастку. Знову наостанок хрипляча дівчинка дивиться на капітана, немов би маревом огортає розум, залишає відбиток на його серці, батогом вдаряючи по свідомості.