Каблучка Геґріда (перша частина)
-Так, так, це чудово,- з дивним голосом промовив Дамблдор,- але я шукаю інше. Воно має назву "alvis mund".
Ми троє перезернулися у повному шоці та нерозумінні того, що відбувається і що далі відбудеться. Що це все означає???
–Милий Гаррі, віддай флакончик того чудодійного зілля, я переплутав, передавши його тобі,–з часткою фальші у голосі і ядовито дивлячись у вічі, проголосив Дамблдор.
–Пане Дамблдор,–зухвало звертається до директора Герміона,– як ви можете побачити, у нас нема...
Герміона замовкла у ту ж хвилину, коли Дамблдор дістав паличку. Ґрейнджер також її дістала, але так, аби Альбус того не бачив. Треба бути готовим до будь-якого сценарію розвитку подій.
Одразу після своїх слів, Дамблдор, помахом чарівної палички, почав проговорювати заклинання Акціо. Рон зреагував першим і відправив заклинання швидше. Але Дамблдор зник. Просто зник, наче його тут і не було. А закляття влучило у стіну і розчинилося, як пар.
–Серйозно? Вінґардіум Левіоза?– з деякою іронією проказала Герміона.
–А що не так? Сказав наче правильно, так, Гаррі?– Рональда хвилювало те, що він знову повторив ту саму помилку, яку вчинив декілька років тому, через що буде почуватися дещо пригнобленим та здаватиметься нерозумним.
–Друзі, невже вас це шокує більше, аніж розлючений Дамблдор, який хотів поцупити зілля, яке сам мені і передав, але загадково зник перед нашими очима?– Гаррі не знаходить логіку у діях своїх друзів, та і у новоявленій події, й важко зітхає.
–Але ж я правильно проказав закляття?– хотів точно переконатися, що все правильно було сказано.
Ох, складно з ними. Напевно за весь час перебування тут, їх більше здивує маленький метелик, що сідає на квітку, аніж п'ятиметровий злий маґл, який схоче з'їсти магічний світ.
–Гермі, дістань ту пляшечку, яку Дамблдор мало не вкрав.
–Ой, щось не виходить,– вона сама не повірила своїм словам і спробувала ще раз.
Вона направила паличку на свою безодну сумку, яку поклала на стілець, з якого тільки-но встала. Герміона знову проговорила: Акціо "alvis mund", але, як і у попередній раз, нічого не вийшло. Немов магія зникла в Гоґворсті.
–Можливо паличка зламалася? Давай-но я спробую,– визвався на поміч Візлі, якому хотілося продемонструвати, що все ж таки він чогось, але може.
Та як не роби, але ні в кого так і не вийшло. Здається, що ця пляшечка просто зникла. Зникла, як і Дамблдор.
Тож після невдач Герміона та Рона, Гаррі проказав:
–Так, добре, це незначна проблема, потім вирішимо. Краще обговорімо те, що тільки щойно сталося,– а в голові все настільки заплутано, що хоч бери і викликай Шерлока Голмса.
–Це точно не наш Дамблдор,– Поттер знов поглянув на те місце, де кілька хвилин тому йому погрожував Дамблдор,– можливо він був під закляттям "Імперіо", абощо. Тут усе дивне. А як ти, Герміоно, здогадалася, що тут щось не так?
–Пам'ятаєте, як Дамблдор запозичив каблучку у Геґріда, а потім перед всіми хизувався? Це дивно, але що маємо. Так от, у цього Дамблдора не було кільця. Він речі ніколи не губить, отже щось сталося серйозне.
–Мені здається дивним те, що ти пам'ятаєш такі деталі,–та ніхто не звернув увагу на жарт Рона.
–Не суть, значить ми думаємо, що:
або Дамблдор під якимось закляттям, або ж це зовсім і не Дамблдор, а людина, яка випила зілля, аби стати Дамблдором і викрасти пузирьок,– Гаррі це казалося складним та заплутаним, хоч він і сім років пов'язаний зі світом чарівників.
–Так, але не забуваємо, що являтися у школі чарів і чаклунства може лише Дамблдор, тому другий варіант відкидуємо,– вже більш серйозно Рон почав ставитися до проблеми, яка в тому чи іншому випадку може становити загрозу для них.
–А перший чому має сенс існування? Бо Дамблдор просто зник, а не транспортувався, як повинен був.
-Герміоно, що ти там казала про каблучку Геґріда?
***
Золоте тріо увійшло до вітальні Грифіндору. Заспокійливі тони світлих кольорів, знайомі обличчя однокурсників та гарячий камін, що обвіює теплом кожну частинку твого тіла на мить дали розслабитися, згадати про всі попередні роки, які теж були небезпечними, але все ж хороші моменти навіть тоді були.
Учні зазвичай поділяються на два типи: ті, хто старанно вчиться, думаючи, як виправити погані оцінки та наздогнати матеріал, або ті, хто просто пліткує, тримаючи у руках газети "Щоденний віщун", де правди настільки мало, як і нормальності у цій школі.
–Так, швиденько перевдягаємося, та вирушаймо до Геґріда, можливо він нам щось знає і пояснить що тут твориться,– Герміона виклала невеличкий план дій та всі розбіглися по своїм спальням.
***
Убравшись у теплу одежу: курточки, шарфи та обов'язково ШАПОЧКИ(бо якщо вони їх не одягнуть, то дістанеться усім, бо ж батьки точно про це прознають), вони проговорили свій наступний план дій.
–Отже, ми надягаємо плащ-неведимку, проскакуємо на вулицю і прямуємо до хижої хижини Геґріда,– у знак згоди всі кивнули головою.
–Будемо сподіватися, що хоч тут обійдемося без пригод,– з надією та молитовно проговорив Рон.
–Що ж, не витрачаймо час! Удачі нам.
–Удачі нам,– всі видихнули та ринули під плащ-неведимку.
Але була проблема. Вони тепер не діти. Якось скупчилися дуже тісно, але вона була занадто закоротка, не діставала до ніг. Але якщо присісти та повзти на корточках, то цілком годиться.
–Ох, а нам обов'язково втрьох йти?,–з невдоволенням висказався Рон.
Він досить слушно виказав свою думку, бо було затісно. Це сповільнить ходьбу і додає шансів перечепитися або наступити ненароком на когось.
–Добре, ви напевно йдіть у двох, а я якось проберусь сам.
–Але Гаррі...,– Герміона хотіла висказатися, але Поттер її перебив.
–Ні, Герміоно. Я більше знаю про таємні ходи, тож ви удвох, а я таким чином. Втрьох справді незручно.
–Що ж, будь обережним,–схвильованно промовила Герміона.
І тепер вони розділилися, знов. До подорожі до Європи стосунки і так були поганими між трьома друзями. Зараз в них були спільна проблема, яка об'єднала їх. Але добре це, чи погано, ніхто поки не знає відповіді.
Удвох і справді було набагато зручніше рухатися і простору вільного, аби не перечепитися через когось.
–Рон, чому ти був розлючений?
–Коли це я був розлючений?
–На тренуванні по квідичу. Ти однокурсника майже усього переламав.
–А, це... це особисте?
–Дуже-дуже особисте?
–Так, можливо потім розповім.
Чиїсь кроки швидко та гучно відлунювалися по коридору Гоґвортсу. Хтось кудись сильно поспішав. Герміона та Рон застигли, притиснувшись до стіни та затримали дихання. Їхні серця у шаленому темпі відбивали ритм. Воно билося настільки гучно, що обидва настрашилися, що Снейп почує їхні серцебиття.
–Мгх, дурний Поттер,– з буденністю пробурмотів собі під ніс Снейп. До таких висловів йому не звикати. Іноді здається, він тільки і знає, що "невіглас Поттер" або "ненависний містер Поттер".
Мантія Северуса Снейпа енергійно летіла за своїм хазаїном, немов повітряний змій. Але зважаючи на колір мантії та характер Снейпу, це був не повітряний змій, а справжнісінький денментор, який справляє жах і висмокчує Ксю радістю, яка тільки є.
Рон прокашлявся від сухості у роті. Він вже давно пошкодував про це і щільніще закрив рота, аби не приступив ще один кашель. Снейп звичайно це почув. Різко обернувся навколо себе, хвилину кудись вдивлявся. Та впевнившись, що нікого нема і, наче нічого і не чув, вирушив далі по своїм таємничим справам.
Коли він звернув наліво, відлуння кроків зникли нанівець, вони нарешті зраділи, бо мало не впали у непритомність та бігом хапають повітря.
"Оце смак повітряний, чому ми раніше його не відчували"–подумалося їм обом.
–Фух, це... було... близько,–перші слова Герміони із задишкою.
– Мгх, дУрНиЙ ПоТтЕр,– перекривив Рон Снейпа, аби розбавити атмосферу.
Герміона та Рон захіхікали.
–Йой, а в тому боці знаходиться Гаррі?– запереживалась Герміона.
–Думаю, з ним буде все гаразд,– Рон спробував заспокоїти Ґрейнджер,– як ні, то допоможемо у разі небезпеки. Але зараз ризикувати не можемо.
–Так, ти маєш рацію,– трохи завагавшись, погодилася Герміона і вони продовжили свій шлях.
Опісля, вони у темноті та в тишині походжали Гоґвортсом у пошуках виходу звідси. Вночі школа здається химернішою, хто зна' які монстри можуть ховатися за тими стінами, та більшою й заплутаною, наче побудували нескінчений лабіринт, виходу з якого нема.
Як вони знали, Філч та Місіс Норіс охороняють всі входи та виходи, а також весь Гоґвортс у зовні. Як можуть охороняти такий величезний замок звичайний сноб та помічниця-кішка, питання, яке назавжди залишиться відкритим.
От і вихід. Він був зовсім поруч. Буквально зробити три кроки і можно розтягнути свої кістки, які заклякли на одному місці. Та побути трохи на відстані, бо ця близкість починає дратувати. Герміоні взагалі не комфортно, коли хтось біля неї ну дуже близько, хоч друг, хоч хлопець.
Та неочікувано нізвідки прийшла миленька кішечка. Рону це не сподобалося. Вона присіла на підлогу, подивилися уважним поглядом, щось голосно пронявчала і в ту ж секунду з'являється Філч.
–Обскуро!,–промовила Герміона закляття, яке начепить на Філча пов'язку на очі.
Запанікувавшись, Рон та Герміоно вибігли з місця злочину. Це було щось схоже на злочин, адже вночі будь-кому заборонено пробиратися Гоґвортсом вночі, а особливо виходити на двір.
–Стійте, засранці!!!– як завжди агресивно звернувся Філч до молоді.
Ми троє перезернулися у повному шоці та нерозумінні того, що відбувається і що далі відбудеться. Що це все означає???
–Милий Гаррі, віддай флакончик того чудодійного зілля, я переплутав, передавши його тобі,–з часткою фальші у голосі і ядовито дивлячись у вічі, проголосив Дамблдор.
–Пане Дамблдор,–зухвало звертається до директора Герміона,– як ви можете побачити, у нас нема...
Герміона замовкла у ту ж хвилину, коли Дамблдор дістав паличку. Ґрейнджер також її дістала, але так, аби Альбус того не бачив. Треба бути готовим до будь-якого сценарію розвитку подій.
Одразу після своїх слів, Дамблдор, помахом чарівної палички, почав проговорювати заклинання Акціо. Рон зреагував першим і відправив заклинання швидше. Але Дамблдор зник. Просто зник, наче його тут і не було. А закляття влучило у стіну і розчинилося, як пар.
–Серйозно? Вінґардіум Левіоза?– з деякою іронією проказала Герміона.
–А що не так? Сказав наче правильно, так, Гаррі?– Рональда хвилювало те, що він знову повторив ту саму помилку, яку вчинив декілька років тому, через що буде почуватися дещо пригнобленим та здаватиметься нерозумним.
–Друзі, невже вас це шокує більше, аніж розлючений Дамблдор, який хотів поцупити зілля, яке сам мені і передав, але загадково зник перед нашими очима?– Гаррі не знаходить логіку у діях своїх друзів, та і у новоявленій події, й важко зітхає.
–Але ж я правильно проказав закляття?– хотів точно переконатися, що все правильно було сказано.
Ох, складно з ними. Напевно за весь час перебування тут, їх більше здивує маленький метелик, що сідає на квітку, аніж п'ятиметровий злий маґл, який схоче з'їсти магічний світ.
–Гермі, дістань ту пляшечку, яку Дамблдор мало не вкрав.
–Ой, щось не виходить,– вона сама не повірила своїм словам і спробувала ще раз.
Вона направила паличку на свою безодну сумку, яку поклала на стілець, з якого тільки-но встала. Герміона знову проговорила: Акціо "alvis mund", але, як і у попередній раз, нічого не вийшло. Немов магія зникла в Гоґворсті.
–Можливо паличка зламалася? Давай-но я спробую,– визвався на поміч Візлі, якому хотілося продемонструвати, що все ж таки він чогось, але може.
Та як не роби, але ні в кого так і не вийшло. Здається, що ця пляшечка просто зникла. Зникла, як і Дамблдор.
Тож після невдач Герміона та Рона, Гаррі проказав:
–Так, добре, це незначна проблема, потім вирішимо. Краще обговорімо те, що тільки щойно сталося,– а в голові все настільки заплутано, що хоч бери і викликай Шерлока Голмса.
–Це точно не наш Дамблдор,– Поттер знов поглянув на те місце, де кілька хвилин тому йому погрожував Дамблдор,– можливо він був під закляттям "Імперіо", абощо. Тут усе дивне. А як ти, Герміоно, здогадалася, що тут щось не так?
–Пам'ятаєте, як Дамблдор запозичив каблучку у Геґріда, а потім перед всіми хизувався? Це дивно, але що маємо. Так от, у цього Дамблдора не було кільця. Він речі ніколи не губить, отже щось сталося серйозне.
–Мені здається дивним те, що ти пам'ятаєш такі деталі,–та ніхто не звернув увагу на жарт Рона.
–Не суть, значить ми думаємо, що:
або Дамблдор під якимось закляттям, або ж це зовсім і не Дамблдор, а людина, яка випила зілля, аби стати Дамблдором і викрасти пузирьок,– Гаррі це казалося складним та заплутаним, хоч він і сім років пов'язаний зі світом чарівників.
–Так, але не забуваємо, що являтися у школі чарів і чаклунства може лише Дамблдор, тому другий варіант відкидуємо,– вже більш серйозно Рон почав ставитися до проблеми, яка в тому чи іншому випадку може становити загрозу для них.
–А перший чому має сенс існування? Бо Дамблдор просто зник, а не транспортувався, як повинен був.
-Герміоно, що ти там казала про каблучку Геґріда?
***
Золоте тріо увійшло до вітальні Грифіндору. Заспокійливі тони світлих кольорів, знайомі обличчя однокурсників та гарячий камін, що обвіює теплом кожну частинку твого тіла на мить дали розслабитися, згадати про всі попередні роки, які теж були небезпечними, але все ж хороші моменти навіть тоді були.
Учні зазвичай поділяються на два типи: ті, хто старанно вчиться, думаючи, як виправити погані оцінки та наздогнати матеріал, або ті, хто просто пліткує, тримаючи у руках газети "Щоденний віщун", де правди настільки мало, як і нормальності у цій школі.
–Так, швиденько перевдягаємося, та вирушаймо до Геґріда, можливо він нам щось знає і пояснить що тут твориться,– Герміона виклала невеличкий план дій та всі розбіглися по своїм спальням.
***
Убравшись у теплу одежу: курточки, шарфи та обов'язково ШАПОЧКИ(бо якщо вони їх не одягнуть, то дістанеться усім, бо ж батьки точно про це прознають), вони проговорили свій наступний план дій.
–Отже, ми надягаємо плащ-неведимку, проскакуємо на вулицю і прямуємо до хижої хижини Геґріда,– у знак згоди всі кивнули головою.
–Будемо сподіватися, що хоч тут обійдемося без пригод,– з надією та молитовно проговорив Рон.
–Що ж, не витрачаймо час! Удачі нам.
–Удачі нам,– всі видихнули та ринули під плащ-неведимку.
Але була проблема. Вони тепер не діти. Якось скупчилися дуже тісно, але вона була занадто закоротка, не діставала до ніг. Але якщо присісти та повзти на корточках, то цілком годиться.
–Ох, а нам обов'язково втрьох йти?,–з невдоволенням висказався Рон.
Він досить слушно виказав свою думку, бо було затісно. Це сповільнить ходьбу і додає шансів перечепитися або наступити ненароком на когось.
–Добре, ви напевно йдіть у двох, а я якось проберусь сам.
–Але Гаррі...,– Герміона хотіла висказатися, але Поттер її перебив.
–Ні, Герміоно. Я більше знаю про таємні ходи, тож ви удвох, а я таким чином. Втрьох справді незручно.
–Що ж, будь обережним,–схвильованно промовила Герміона.
І тепер вони розділилися, знов. До подорожі до Європи стосунки і так були поганими між трьома друзями. Зараз в них були спільна проблема, яка об'єднала їх. Але добре це, чи погано, ніхто поки не знає відповіді.
Удвох і справді було набагато зручніше рухатися і простору вільного, аби не перечепитися через когось.
–Рон, чому ти був розлючений?
–Коли це я був розлючений?
–На тренуванні по квідичу. Ти однокурсника майже усього переламав.
–А, це... це особисте?
–Дуже-дуже особисте?
–Так, можливо потім розповім.
Чиїсь кроки швидко та гучно відлунювалися по коридору Гоґвортсу. Хтось кудись сильно поспішав. Герміона та Рон застигли, притиснувшись до стіни та затримали дихання. Їхні серця у шаленому темпі відбивали ритм. Воно билося настільки гучно, що обидва настрашилися, що Снейп почує їхні серцебиття.
–Мгх, дурний Поттер,– з буденністю пробурмотів собі під ніс Снейп. До таких висловів йому не звикати. Іноді здається, він тільки і знає, що "невіглас Поттер" або "ненависний містер Поттер".
Мантія Северуса Снейпа енергійно летіла за своїм хазаїном, немов повітряний змій. Але зважаючи на колір мантії та характер Снейпу, це був не повітряний змій, а справжнісінький денментор, який справляє жах і висмокчує Ксю радістю, яка тільки є.
Рон прокашлявся від сухості у роті. Він вже давно пошкодував про це і щільніще закрив рота, аби не приступив ще один кашель. Снейп звичайно це почув. Різко обернувся навколо себе, хвилину кудись вдивлявся. Та впевнившись, що нікого нема і, наче нічого і не чув, вирушив далі по своїм таємничим справам.
Коли він звернув наліво, відлуння кроків зникли нанівець, вони нарешті зраділи, бо мало не впали у непритомність та бігом хапають повітря.
"Оце смак повітряний, чому ми раніше його не відчували"–подумалося їм обом.
–Фух, це... було... близько,–перші слова Герміони із задишкою.
– Мгх, дУрНиЙ ПоТтЕр,– перекривив Рон Снейпа, аби розбавити атмосферу.
Герміона та Рон захіхікали.
–Йой, а в тому боці знаходиться Гаррі?– запереживалась Герміона.
–Думаю, з ним буде все гаразд,– Рон спробував заспокоїти Ґрейнджер,– як ні, то допоможемо у разі небезпеки. Але зараз ризикувати не можемо.
–Так, ти маєш рацію,– трохи завагавшись, погодилася Герміона і вони продовжили свій шлях.
Опісля, вони у темноті та в тишині походжали Гоґвортсом у пошуках виходу звідси. Вночі школа здається химернішою, хто зна' які монстри можуть ховатися за тими стінами, та більшою й заплутаною, наче побудували нескінчений лабіринт, виходу з якого нема.
Як вони знали, Філч та Місіс Норіс охороняють всі входи та виходи, а також весь Гоґвортс у зовні. Як можуть охороняти такий величезний замок звичайний сноб та помічниця-кішка, питання, яке назавжди залишиться відкритим.
От і вихід. Він був зовсім поруч. Буквально зробити три кроки і можно розтягнути свої кістки, які заклякли на одному місці. Та побути трохи на відстані, бо ця близкість починає дратувати. Герміоні взагалі не комфортно, коли хтось біля неї ну дуже близько, хоч друг, хоч хлопець.
Та неочікувано нізвідки прийшла миленька кішечка. Рону це не сподобалося. Вона присіла на підлогу, подивилися уважним поглядом, щось голосно пронявчала і в ту ж секунду з'являється Філч.
–Обскуро!,–промовила Герміона закляття, яке начепить на Філча пов'язку на очі.
Запанікувавшись, Рон та Герміоно вибігли з місця злочину. Це було щось схоже на злочин, адже вночі будь-кому заборонено пробиратися Гоґвортсом вночі, а особливо виходити на двір.
–Стійте, засранці!!!– як завжди агресивно звернувся Філч до молоді.
Коментарі