– Шановні пасажири! Прохання зайняти свої місця, усі проводжаючі покиньте, будь ласка, корабель, зореліт відправляється через п’ять хвилин. Наступна зупинка нашого маршруту – планета Земля, галактика Чумацький Шлях. Час у дорозі – чотири години тридцять вісім хвилин.

В одну мить крісло, різко втративши пружність, стало майже невагомим, а потім поступово почало ніби огортати тіло, ідеально підлаштовуючись під нього.

Стюардеса уважно перевіряла пасажирів, особливо новеньких, мило усміхаючись і контролюючи найменші деталі в салоні.

– Добре, що ми подорожуємо ВІП-класом, тут хоч живі стюардеси, а не роботи чи гуманоїди, як в інших кабінах, – промовив сусід.

– О, так, я намагаюся по можливості лише ним і літати, – промовив інший.

– Я – Камранд, – привітався перший.

– Каспер, – відповів інший.

– Далеко зібралися? – поцікавився Камранд.

– На Землю, – відповів Каспер.

– О, так вам недалеко, і заснути не встигнете, – Камранд покликав стюардесу. – Мені, будь ласка, віскі з содовою.

– А вам, містере? – запитала стюардеса, звертаючись до Каспера, який щойно сів у зореліт.

– Келих сухого білого вина, дякую.

– У відрядження чи на відпочинок? – запитав Камранд.

– По роботі, – відповів Каспер.

Двигуни майже безшумно заревіли й зореліт плавно рушив. Якийсь час в ілюмінатори ще було видно проводжаючих і аеровокзал, як раптом в одну мить зореліт опинився геть в іншому кінці галактики. Сучасні міжгалактичні таксі дуже зручні, майже не відчуваєш вібрацій і дискомфорту від подорожі, навіть вино з келихів не розлилося.

– За вдалу подорож! – запропонував Камранд, підставляючи свій келих із віскі для цокання.

– За неї, – підтримав Каспер.

В ілюмінаторі зорі минали одна за одною, рахувати їх було марною справою. Камранд замовив ще одне віскі й почав розпитувати.

– Так ви кажете, по роботі летите на Землю? І що там можна робити, на тій примітивній планеті?

– Ну чому ви так, – заперечив Каспер. Планета по-своєму цікава й дуже гарна, я часто туди літаю, і вона не перестає мене дивувати.

– Так, а що у вас за робота? – продовжував розпитувати Камранд.

– Я – вчений, – відповів Каспер, – і на планеті Земля проводжу свій науковий експеримент.

– Цікаво, дуже цікаво, розповісте детальніше? – наполягав Камранд.

Часу в дорозі ще багато, робити нічого, а спати не хотілося, тому Каспер не пручався і почав свою розповідь.

– Я пишу свою дисертацію на тему «Галактичний мир» і, щоб дисертація не виявилася винятково науковою, паралельно проводжу реальний експеримент. Суть експерименту полягає в зосередженні представників різних планет галактики на одній окремо взятій планеті, у даному випадку йдеться про планету Земля і галактику Чумацький Шлях.

– О, чекайте, я, здається, щось чув про вас у новинах. Ви часом не той дивакуватий учений, який позбирав з усієї галактики різних її представників і оселив на одній невеликій планеті? У нього ще прізвище таке дивне, ніяк не пригадаю…

– Простіше, друже, непотрібно зайвого апофеозу, просто Каспер.

– То ви і є той відомий Каспер?

– Так, я і є той дивакуватий учений, про якого ви чули.

– Оце поталанило, – Камранд замовив ще одне віскі з содовою і продовжив розпитувати.

– Як вам взагалі таке в голову прийшло, розмістити представників цілої галактики, таких різних, таких несхожих один на одного на невеличкій планеті?

– Саме в цьому і суть експерименту, – відповів Каспер.

Багато планет доросли до рівня достатнього, щоб дати їм доступ за межі їх сонячних систем, але, щоб запобігти війнам і конфліктам між ними в майбутньому, саме й задуманий цей експеримент, він має навчити їх мирно співіснувати.

– І що, вони навчилися? – запитав Камранд.

– На жаль, поки ні.

– Ми змоделювали для них тривимірний світ, світ трьох енергій (позитивної, нейтральної та негативної), і вони постійно провалюються саме на негативі. Чесно кажучи, уже сил немає їм пояснювати. Скільки різних пророків їм відправив, скільки книг різних написано, сам особисто надиктовував Джорджу Орвеллу його роман-антиутопію «1984», а все марно. Як воювали, так і воюють, як вбивали одне одного, так і вбивають дотепер. І найдивніше, в ім’я тих пророків, які їм говорили, що вбивати не можна. Земляни вже який раз спотикаються на цій негативній енергії, усе ніяк із нею не знайдуть спільної мови. І найголовніше – скоро я вже не зможу їм допомагати, мене вже вчена рада підганяє. Наразі в черзі багато інших експериментів та галактик, які більш розвинуті за Чумацький Шлях. Це, може, взагалі одна з моїх останніх поїздок на Землю – і плакала моя дисертація. Вчена рада вже встановила чіткий дедлайн.

– Чекай, а якщо в тебе не вийде експеримент, що буде із землянами і галактикою Чумацький Шлях?

– А що буде? Усе, як завжди. Доступ у галактику заблокують, а Землю і землян очистять як невдалий експеримент, а потім буде новий – усе, як завжди.

– А тобі не шкода тих людей? – запитав Камранд.

– У тому то й річ, що за скільки років експерименту я до них звик і вони для мене вже, як рідні.

– І що, жодного виходу немає? – запитав Камранд.

– Чесно кажучи, я у відчаї… – відповів Каспер.

Камранд так розхвилювався, що знову покликав стюардесу й замовив звичне віскі з содовою, а Каспер – своє улюблене біле вино.

– Стривай друже, може, я тобі чимось допоможу, – запропонував Камранд, він уже встиг трішки захмеліти від віскі й, схоже, доля землян його розчулила. – Може, я злітаю на Землю і сам їм передам усе, що треба, розповім про експеримент, дедлайн і все те, що ти мені розповідав? Стривай, так, здається, ти мені не сказав головного. А коли експеримент можна вважати успішним? – запитав Камранд трішки спантеличений, що ще не почув головного.

– Успішний експеримент – це коли всі народи на Землі знайдуть вічну формулу миру. Будуть жити в спокої і повазі одне до одного, незалежно від розмірів країн, економічного, наукового чи військового розвитку. Практично на Землі вони мають змоделювати те, як вони будуть жити в галактиці Чумацький Шлях. Але вони постійно воюють і увесь час ставлять під сумнів мій експеримент. Вони чомусь ніяк не зрозуміють, що доступ до галактики в них буде одночасний і спільний, а ті, хто в даний момент перебувають на Землі, відповідають за долі своїх планет.

– То, може, я полечу і підкажу їм? – запропонував Камранд.

– Ні, так не можна, після цього вчена рада буде вважати експеримент провальним і це лише прискорить очищення Землі для іншого експерименту.

– Шкода, – розчулився Камранд. – Як же їм допомогти?

– Дякую, друже, дякую, – відповів Каспер.

Прийшов час обіду і стюардеса запитала:

– Який режим харчування обираєте?

– Біологічний, хочу спробувати, як люди на Землі харчуються, – відповів Камранд.

Каспер також замовив біологічний, знаючи наперед, що прийдеться багато харчуватися, тому почав заздалегідь готуватись.

– Ви впевнені? – перепросила стюардеса. – У нас 318 різних видів харчування.

– Так, – упевнено відповів Камранд.

– Тоді прийдеться трішки зачекати, кухарі вже працюють.

Через якийсь час стюардеса принесла обід.

Цього разу був борщ із пампушками, смажений лосось із картоплею та овочевий салат, а на десерт – кава з тістечками. Камранд так жадібно наминав їжу, ніби ніколи раніше такого не куштував.

– О, а земна їжа надзвичайно смачна! І так кумедно вони харчуються. Складно пригадати, коли востаннє так їв, точно пару тисяч років тому.

– Ти ще не куштував їхню їжу на Землі! Це небо і земля. Там такі талановиті кухарі. Я після повернення із відряджень гладшаю на 10-20 кг, як мінімум, – відповів Каспер.

Чоловіки допивали каву і Камранд зненацька запитав:

– Стривай, а вони хоч здогадуються, що на Землі вони зібрані з різних планет галактики Чумацький Шлях?

– У тому то й річ, вони наскільки наївні, що досі вірять у своє походження від спільного предка, і, на їхню думку, цей предок – мавпа.

– Тю, вони що, зовсім божевільні?

– Я все більше і більше переконуюсь, що так воно і є. Уяви, – продовжував Каспер, – вони всі зовні різні, у них різні мови та звички, вони по-різному сприймають їхній світ, у них різні пророки й вони постійно один із одним воюють, а досі вірять, що в них спільний предок. І добре, якщо це великі народи в різних частинах світу, а є такі геть маленькі народи, які зовсім поруч один з одним, і в них усе абсолютно різне.

– То це ти навмисно так зробив? – поцікавився Камранд.

– Ну звичайно, у певній пропорції, залежно від їхньої планети, розбив Землю на різні за розміром території і заселив їх різними представниками. Мало того, і кожну територію захистив природною вібрацією з їхньої власної планети.

– Так, дійсно, вони дуже дивні ці люди. Може, клімат на них так негативно впливає? – припустив Камранд. – То які в тебе плани, куди полетиш цього разу? – захмелівши, уже по-панібратськи запитав Камранд.

– Спершу до Москви… Вони там зовсім із глузду з’їхали, уявляєш, напали на своїх сусідів, яких братами колись називали!? Потім у Пекін – там себе пупом землі почали вважати, після цього до Вашингтону – ну, з цими простіше, з ними контакт є давно, але вони собі останнім часом ціни не складуть, ну, і в Берлін наприкінці подорожі. А якщо ще час лишиться, то й на відпочинок, можливо, кудись злітаю, поки ще не обрав місце.

– Чув, земні жінки вродливі… Це правда? – поцікавився Камранд.

– Це точно, кращих немає в жодній із відомих мені галактик.

– То ти наприкінці подорожі вже інші експерименти плануєш проводити? – піджучив Камранд.

Каспер трішки зам’явся і зніяковів.

– О, чекай, друже, щось пригадую в новинах було про зв’язок із земними жінками, то часом не ти був? Так, точно, то був ти! – здогадався і пригадав Камранд, дивлячись на трішки спантеличеного Каспера. – Потім у землян народжувалися дуже дивні діти, типу Ньютона, Леонардо да Вінчі чи Ніколи Тесли.

– Слабкості є в кожного, – зніяковіло відповів Каспер. – Але нікому про це!

– Ти що, друже, я – ні-ні…

– А як це відбувається? – поцікавився Камранд.

– Надзвичайно просто. Обираю жінку, яка сподобалася чи зацікавила. Якщо вона самотня, простіше, а якщо в парі, то свідомість її хлопця на якийсь час вимикаю, а його душу ставлю на паузу. Часто це буває під дією невеликої кількості алкоголю, келиха вина приміром, а на другий день він ніби нічого й не пам’ятає. Використовую лише його біологічне тіло. Жінка звикла до свого чоловіка, підміни зазвичай не помічає, і я вільно спілкуюся з нею, ось, як і з тобою. А наступного дня вона розповідає про дуже дивний вечір, а здивований чоловік лише кліпає очима. Але таких жінок обираю нечасто, та й то лише з наукового погляду для своєї дисертації, досліджуючи сімейні стосунки та й взагалі стосунки чоловіків і жінок на Землі. Цим методом користуюсь практично усюди. Завдяки ньому, спілкуючись із президентами різних країн, лідерами думок, вченими, громадськими діячами, усіма тими, від кого залежить доля людства. Інколи обираю когось, хто мені сподобався. Отак нещодавно обрав одну дівчинку Грету зі Швеції. Через неї звертався до людей про необхідність збереження довкілля. Тепер вона відома в усьому світі захисниця природи.

– А якщо в дівчини немає хлопця і вона самотня, що ти робиш у такому разі?

– О, це завжди найцікавіше. Обираю самотнього чоловіка, так само його свідомість на певний час вимикаю і вже в його біологічному тілі починаю знайомство з обраницею. Завжди це так захоплююче і кожного разу, як уперше. Це саме ті моменти, коли хлопець, який довго не міг наважитися підійти до коханої дівчини, а тут якось зненацька в нього прокинулася сміливість і впевненість. Жінки при цьому завжди так дивно дивляться, такими загадковими очима, ніби все про мене знають. А наступного ранку пара прокидається в обіймах одне одного – і відтоді ніколи більше не розлучаються. Ці мої перевтілення мені трішки нагадують театр. Я часто ходжу подивитися різні прем’єри, тим більше, що й усі ті люди, які мене цікавлять, зазвичай поціновувачі театрів, і, як показує практика, ще ті актори. О, земні актори театру – боги перевтілень. Вони також постійно видають себе за інших, навіть грим наносять, підбирають схожий одяг, копіюють звички і манери інших людей. Але в цих перевтіленнях є одна складність – до земних жінок чомусь сильно прикипаєш.

Стюардеса підійшла і попередила, що на Землю зореліт прибуде через двадцять п’ять хвилин.

– Друже, мені вже скоро потрібно йти у трансформаційний відділ готуватися до земних умов та перевтілення…

– Ти ж мені повідомиш, як пройшов експеримент? – наполягав Камранд. – Якщо що треба, ти мені тільки скажи, я з радістю допоможу! Але ж вони кумедні… Це ж треба вірити, що в них один спільний предок, та ще який, цирк на дроті!..

Касперу вже прийшов час готуватися до земної трансформації, він попрощався з Камрандом і пішов разом зі стюардесою у відділ перевтілення. Він зайшов у невеличку кабіну, став у центрі круга. Поступово навколо нього почала надуватися ніби якась куля. У якийсь момент вона зупинилася і застигла. Потім почала розтягуватися по бокам, ще якась мить – і капсула готова. Стюардеса попередила, що зореліт входить у земну атмосферу й через декілька секунд капсула буде вивільнена.

Так і сталося, капсула з Каспером залишилася в атмосфері Землі, а зореліт миттю зник, перебуваючи вже в якійсь іншій галактиці.

– Скільки разів сюди прилітав, а кожен раз, як уперше, – подумав Каспер. – Ну що, вітаю тебе, Земле! Вийде в мене на цей раз переконати землян? Чи це мій останній візит? Що там по плану… – почав згадувати Каспер. – Точно, Москва.

Капсула перетворилася на ідеальної форми об’єкт, схожий на тарілку, і вмить зникла в атмосфері Землі.

Перша правда про негативність: це квест, який людство має пройти спільно.