«Я все більше приходжу до переконання, що про Бога не можна судити зі створеного ним світу: це лише невдалий етюд. Погодься, люблячи художника, не дуже критикуватимеш його невдалі речі, а просто промовчиш. Але маєш право чекати від нього чогось кращого».

Вінсент Ван Гог, з листа до брата Тео


Давно не було пошти, звичайної пошти зі справжніми листами. Знаєте, такими, що приходять у поштову скриньку, вони написані від руки красивим почерком і запечатані в конверти з різнокольоровими марками у куточку. Відкриваючи довгоочікуване повідомлення, виникало приємне відчуття всередині тебе - відчуття чогось доброго, теплого і рідного. Раніше в таких вісточках друзі та родичі часто надсилали один одному листівки, фотографії, привітання зі святами та розповідали про важливі події з життя.


Не менш цікаво було також відправити щось у відповідь. Чистий аркуш паперу, акуратно вирваний зі шкільного зошита, ручка, настільна лампа і хтось поруч підказує: «Тільки не забудь написати, що твоя сестра народила дівчинку, а сусід, який оселився в новому будинку навпроти, одружився, а двоюрідний дядько помер минулого місяця... і ще напиши, що ми телевізор купили!».

Пересилання листа перетворювалося на своєрідний ритуал, який розпочинався з відділення самої пошти. Переступивши поріг будівлі, в ніс відразу ж ударяв змішаний запах з чорнил, газетного паперу і тютюну, а дзвінки телефонів, голоси відвідувачів, і звуки штампів, що відбивались на квитанціях і посилках поважними жіночками в окулярах, об'єднувалися в неймовірний гул.

Тут завжди було людно. Свіжі газети та журнали привозилися вранці у великій кількості прямо з друку. Їх цілими вежами складали абияк: на стіл,  просто на підлогу, на підвіконня і навіть біля телефонних будок, де було не проштовхнутися крізь натовп з бажаючих обговорити важливу справу або просто потеревенити.

У цих кабінках завжди звертала на себе увагу апаратна трубка, що  нагадувала душову лійку, через яку замість води безперервно виливалося чиєсь тараторіння з іншого кінця дроту. Вона ніяк не вписувалася в загальний інтер'єр, але саме цим доповнювала своєрідну атмосферу в приміщенні.

Не раз доводилося довго стояти у черзі, щоб купити конверт та марки. Здобувши ті самі філателістичні цінності, можна було сміливо займати вільне місце для наступного етапу: заповнити всі необхідні дані відправника та одержувача, вкласти всередину лист, облизати клейкий трикутник і щільно притиснути, щоб як слід його запечатати. При цьому на губах залишався характерний присмак паперу.

І ось нарешті послання вкладалося в отвір поштової скриньки. Всім відомо, що ввечері працівники пошти приберуть у мішки листи, які назбиралися для відправки, і їх розвезуть у різні куточки світу. Але на той момент складалося враження, що там унизу, під будівлею, існують спеціальні комунікації, які відомі лише поштовим службовцям. Здавалося, що відразу після того, як лист зникне в синій залізній коробці з написом великими літерами «ПОШТА», він сам попрямує прихованими підземними тунелями до вказаної адреси, щоб донести щось важливе і особливе для важливих і особливих…


Лютневий холод давався взнаки. Мокрий сніг не переставав іти, а його вогкість просочувалася крізь віконні рами і краплями стікала на підвіконня. Тьмяне світло всередині кімнати не настільки освітлювало її, наскільки робило ще більш похмурою та брудною. У кутках на стелі виднілися чорні плями плісняви, які почали поширюватися на стіни. Вигляд зовні теж особливо не радував: навіть з десятого поверху можна було розгледіти, що порожній двір житлового кварталу перетворився у суцільне болото, а замерзлі «голі» дерева покірно чекали зелених обновок на весну. Так, після закінчення зими однозначно стане краще, принаймні хотілося б у це вірити.

У всьому місті лише промислово-технічний район підтримував свою активність під час комендантської години. Вночі величезні прожектори спрямовували світло на численні заводські труби, які викидали клуби диму,  перетворюючи білі сніжинки на брудні опади та посилюючи погодну сірість. Через це важкий смог накопичувався більше внизу.

Місцева влада давно заборонила використовувати для проживання перші два поверхи висотних будівель. Але тим, хто залишився без даху над головою, не було іншого виходу, як хіба що зупинитися в нижніх холодних приміщеннях без санітарних умов, в яких ще зовсім недавно жили сім'ї, готувалась смачна вечеря, приймали ванну з пінкою, висипалися на зручному матраці, а в їхніх затишних вітальнях гралися діти.

Проживання внизу також зобов'язувало виплатити штраф та відмовитися від медичної страховки. Та це вважалось непоганим варіантом, оскільки оселитися вище коштувало дорого, а життя в притулку збільшувало ризик заразитися поширеними інфекціями, бути пограбованим або зовсім померти.

Коли перенаселення досягло свого апогею, тоді з'ясувалося, що демократії та свободи на всіх не вистачить - вони вичерпали себе в цих умовах. Настав час комусь приймати нелегке рішення, як бути далі, де брати ресурси, яких цифр необхідно досягти для стабілізації ситуації загалом, і головне – усунути причину катастрофічних наслідків, а саме людей.

Попередні заходи виявилися не надто ефективними: погіршення екології, зміни клімату, епідемії, військові конфлікти, що виникали, здавалося б, цілком природним шляхом, не змогли знизити навантаження на існуючу систему. І тут прийшла на допомогу тоді ще не відома група людей, скажімо так, волонтерів. У них була своя організація, що назвалась РДВ (Рух Добровільного Вимирання), яка, судячи з їхнього гасла «Вимерти заради життя», знала, як врятувати нашу планету. Тільки ось питання, хто пожертвує собою? Відповідь знайшлася проста і очевидна – це мали зробити люди.

З того часу все настільки закрутилося, захиталося і перевернулося з ніг на голову, що мітингуючи під стінами уряду і доводячи свою значущість у цьому загниваючому світі, якась купка розумників, а сьогодні вже обрана правляча партія «РДВ», проголосила людство паразитуючим видом. Так, неможливо в таке повірити, що в результаті люди себе визначили тими, ким вони є за своєю суттю - пластунами, паразитами, вірусами Землі.

Матеріалістичні погляди бачили лише факти, де не було духовної складової, яка могла б стати тією єдиною і рятівною перевагою, щоб піднятися над іншими істотами і виправдати людські діяння. Скільки не пробували, а душу людини досі так і не знайшли. Результат: ми опинилися з усіма нашими «правами» у повному лайні, а не на вершині харчового ланцюга.

Ну що ж, рішення залишити цю землю в спокої, можливо, і правильне, тільки вибір методу для цього багатьох не влаштовував. Метою стало не повне знищення людської раси, а лише контроль кількості і якості. Як відомо, з паразитами можна ужитися. А допомагали справлятися з таким складним завданням, ви не повірите, саме "марки", що віддалено нагадували ті милі кольорові наклейки, які багато років тому можна було купити на пошті.

Зараз «маркою» називали персональний пристрій невеликого розміру у вигляді прямокутної капсули. До речі, на виробництво мільйонів екземплярів вклали не малу суму грошей, збудували цілі заводи, але воно було того варте, як стверджувалося в інформаційному просторі кожного божого дня. Потреба в продуктах харчування, житлі, лікарських препаратах змушувала багатьох обирати «маркування», аби хоч якось забезпечити своє буття.

Ви запитаєте, яким чином суспільство могло допустити таке? По-перше, було багато згодних з такою політикою. Фаталісти вважали, що саме зараз настав неминучий час - час загибелі існуючої цивілізації, очищення Землі та нового початку.

Інші, навпаки, бачили лише кінець, підпільно організовували протести, намагаючись вплинути і зупинити майбутні зміни, що було проти чинних законів. Учасники таких акцій автоматично ставали злочинцями, ну, і самі розумієте, їх намагалися усунути всіма доступними засобами, часто негуманними, що в свою чергу допомагало зменшити кількість порушників правопорядку без витрат на «марки», а сама гуманність набула нового сенсу і обходилася не дешево у теперішній час.

З давніх-давен завжди існували і ті, хто утримувався, утримувався від свого голосу, від правди, від своїх почуттів і бажань. Вони приховували свою істинну думку, витримували паузу, щоб застрибнути в останній вагон "потяга", який повезе щасливчиків у правильному напрямку. На них і приходились всі витрати: соцпакет, медичне страхування, більш-менш придатне житло, і, що важливо, «маркування» - все за рахунок держави. Таким чином, не обираючи, вибір робили за тебе, втягуючи у грандіозну гру сучасного світу зі своїми правилами.

Процедура «маркування» проходила у кілька етапів. Спочатку в лабораторії проводили спеціальні аналізи крові. Далі комп'ютерна програма враховувала генотип даного індивідуума, нинішній стан здоров'я, умови проживання та багато іншого. Після завершення обстеження в паспорті ставили дату, а саме - день, місяць та рік прогнозованої смерті. Як стверджувалося, метод дозволяв визначати максимальну тривалість життя окремої людини з точністю до 98 відсотків.

Після підпису необхідних документів під шкіру на скроні встановлювали «марку». Вона виділяла в організм спеціальну речовину, яка спричиняла поступове "вигоряння" - без болю, почуттів, страждань і мук, без здатності залишити після себе потомство, але гарантуючи прожити до визначеного часу.

Життя було нам дароване мільйони років тому з правом самостійно ним розпоряджатися. І ось, що з цього вийшло…


Поставивши на стіл чашку з гарячою рідиною, що на вигляд нагадувала чай, але не на смак, вдалося нарешті скинути рукавички. Бліда і холодна рука доторкнулася до поголеного чола - волосся вже почало трохи відростати, але страшенно свербіло. Після розтирання долонь одна об одну в пальцях стало поколювати, наче голками. Тепер можна подивитись, що там всередині.

Виникло дивне почуття – знову тримати в руках предмет з минулого. Маленький жовтуватий конверт, підписаний вручну, заклеєний відомим способом, справжні марки у куточку. Невже такі досі існують? Незвичайним здалося і те, що в рядку «Ім'я одержувача» було лише чотиризначне число.

Думки перенеслися в знайоме з дитинства поштове відділення: ранкова метушня, трублять дзвінки телефонів, а листоноша зі зв'язкою сьогоднішніх свіжих газет намагається проштовхнутися до виходу крізь купи посилок і натовп відвідувачів. Хотілося якнайшвидше відкрити, понюхати і відчути той самий запах…

Лист

Вітаю!

Ви отримали лист-запрошення для участі у новому проекті, у створенні якого плануються масштабні заходи із залученням багатомільйонного бюджету та професіоналів своєї справи, включаючи вчених, експертів, журналістів, знімальної групи та, звичайно ж, реальних людей.

Кілька років тому важко було уявити, коли хаос руйнування закінчиться. Але тепер ми не безпідставно віримо, що незабаром настане день, який увійде в історію і буде точкою відліку нової епохи. Ця година вже близько, безліч наших однодумців об'єднуються з однією метою - вплинути на кризу, що сформувалася, знайти вирішення проблеми і повернути життєвий вектор у бік процвітання. Щоб це зробити, треба розповісти правду, а правда, як відомо, буває різною.

Ми в жодному разі не намагаємося змінити офіційні дані, результати світових досліджень чи спростувати докази теорії «Вимирання». Але багато хто зараз стверджує, що існує інший вихід із ситуації. Він стане можливим, якщо взяти до уваги не лише доведену версію, як би обґрунтовано вона не виглядала на тлі більшості, а, навпаки, в центр всього поставити Людину. Цей шлях від зворотнього: від середнього результату, отриманого із сотень, тисяч, мільйонів - до одиниці. Рухаючись від більшого до малого, від складного механізму до простих деталей, від системи до винятків, від загальноприйнятих канонів до особистої проблеми кожного дозволить вийти на новий рівень.

Це і є інша правда, яка буде відповіддю на багато питань. І, можливо, ми разом зможемо знову об'єднати людей, припинити численні мітинги та протести, викорінити бідність та злидні, відновити баланс в економіці, політиці, охороні здоров'я, знайти спосіб закінчити деградацію у всіх сферах соціуму та головне – скасувати закон про контроль населення №1495.

З цією метою Вам необхідно відвідати інтерв'ю, яке відбудеться за попереднім записом у форматі «Безконтактна зустріч». Комп'ютерна програма вибрала Вашу адресу у випадковому порядку, як і решту учасників проекту. Ми не знаємо, чоловік Ви чи жінка, Ваш вік, фінансове становище, політичні погляди, яку релігію сповідуєте, і чи маєте "маркування". Ми дотримуємося ідеології рівноправності та вважаємо, що всі гідні кращого життя незалежно від статусу, стану здоров'я чи власних переконань.

Як учасник проекту, Ви зможете користуватися усіма зручностями: окрема кімната, харчування та чиста вода будуть доступні цілодобово. У разі потреби Вам нададуть кваліфіковану медичну допомогу. Також ми отримали офіційний дозвіл на вилучення «марки» протягом усього часу перебування. Після завершення проекту її знову встановлять і видадуть необхідні документи. 

Для підтвердження згоди на участь Ви маєте лише надіслати текст із чотиризначним кодом за адресою, вказаною на конверті. Наступні інструкції будуть представлені у другому листі. З нетерпінням чекаємо та сподіваємося на позитивну відповідь, щоб почути Вашу історію Людини.

З повагою,

редакція Журналу