На годиннику була восьма година вечора. Час починати сеанс для особливих пацієнтів лікарні. Лікар як завжди був в гарному настрої. Гліб Миколайович, так його звати, тримаючи свого чорного портфеля, зайшов до погано освітленої кімнати. Було досить холодно, але ця дрібниця перестала турбувати цього спеціаліста ще під час третього сеансу. Щоб було більш зрозуміло – в даний момент мав відбутися двадцять четвертий. Слід відзначити, що Гліб Миколайович не чим не відрізнявся від стереотипного лікаря. Білий халат, окуляри та стійкий одеколон. 

    Вже тридцять років як він працює в медичній сфері. Однак в цій лікарні - лише восьмий рік. З певних причин, його постійно переводять до інших медичних установ, що неабияк обурювало Гліба Миколайовича. Досить про нього, краще варто поглянути як проходить сам сеанс. Лікар, зайшовши в кімнату, мовчки прямує до самотнього стільчика, що стоїть навпроти пацієнтів. Варто відзначити, не часто Глібу Миколайовичу щастило бачити одного і того ж пацієнта другий раз. Такий він спеціаліст. Та і кількість їх була завжди різна . Повертаючись до сеансу, терапевт обов’язково вітається зі своїми пацієнтами, звичайно після того, як зручно вмоститься на своєму стільчику. Його голос звучить спокійно, але іноді можна в ньому відчути нотку насмішки. Наступне, що він робить – дістає зі свого портфелю блокнот, в якому записані певні відомості про пацієнта. Зараз можливо виникне безліч питань, але краще спокійно поставитись до наступних деталей цієї розповіді.  

    Сьогодні було двоє пацієнтів. Жінка і чоловік. Гліб Миколайович уважно на них подивився, поглянув у свій записник та почав.

- Я дуже радий вас бачити у цей пізній час.

   Пацієнти мовчали.

- Гаразд, бачу, ви як і ваші попередники не дуже любите віддаватися красномовству. Тож говорити буду я. Почну з вас, номере 238 – промовив спокійно терапевт.

  Тут варто зазначити, що Гліб Миколайович кожному пацієнту давав свій номер. Можливо в цілях анонімності.

- У вас дуже цікава, на медичний погляд, проблема. Вас мучать дивні видіння. В ночі вас будить дружина, яка попереджає, що в домі хтось є, але ви одразу прокидаєтесь, бо розумієте, що ваша дружина померла в автомобільній катастрофі. І з тієї події пройшов місяць. Мовчите? Я, як психотерапевт, роблю висновок, що нічого тут містичного немає. Ваш мозок не може оговтатися від катастрофи, тож ви страждаєте від кошмарів. Вам потрібен спокій і час.

  238 мовчав.

- Тепер ви, 876. У вас схожа проблема. Ви постійно бачите утоплеників . Що ж, вам я скажу, що варто проаналізувати причину. От чому вони вам найчастіше увижаються ніж, наприклад , повішені? Мовчите? Можливо у вас сталася якась трагедія? Страхи з дитинства, щось пов’язане з водою? А, так ви кажете, що у вас у роду було чотири випадки утоплення. Тоді зрозуміло. Хочу вас запевнити, що ніякого прокляття. Вам слід знайти собі спокійне заняття, сходити в басейн, там вам допоможуть перебороти страх води, показати, що вона не така страшна. Знову мовчите? наче води в рот набрали - криво усміхнувся лікар, а потім узяв себе у руки – Сподіваюсь, мої поради вам допомогли. Мені вже час, був радий поспілкуватися – спокійно посміхнувся.

   Лікар поправив окуляри та попрямував на вихід з холодної кімнати. Помахав у дверях своїм пацієнтам, закрив морг, та пішов по темряві на перший поверх, насвистуючи веселу пісеньку.