Сцена 1
Маленьке містечко. Неділя. Ранок. Дві сестри збираються на ранкову службу до церкви.
Арміда: Чула новину сестричка ?
Лія: Про що ?
Арміда: Воно і не дивно, що не чула, бо за своїми книжками і світу білуго не бачиш…
Лія: Годі знущатись… скажи мені, що сталось ?
Арміда: Та тут люди говорять, що моя сестра сумна, бліда та нудна.
Лія: Сестричко, будь ласка, скажи серйозно…ну, що там таке.
Арміда: Я сама чесність. Ех, що ж з тебе малої дурепи взяти…
Лія: Ти старша лиш на хвилину…
Арміда: Не перебивай сестру! Сьогодні в церкві службу буде проводити новий пастор (захоплено)
Лія: Ну і що ? ( байдуже)
Арміда: Молодий !
Лія: Ну і що ? (байдуже)
Арміда: Дівки лепечуть, мов янгол з небес спустився… очі сині, волосся біляве, а сам мов світиться ( взагалі не витримує і ледве не кричить, настільки захоплена)
Лія: Ясно ( байдуже)
Арміда: Що тобі ясно ? Що тобі ясно ? Господи, а мати каже, що ти розумніша за мене. Тю.
Лія: Я просто не розумію захвату твого? Хіба цей новий пастор має якесь значення ?
Арміда: В нашому забитому містечку не так багато і гарних хлопців лишилось…
Лія: Він же пастор ?
Арміда: Так, і від цього тільки цікавіше ( хтиво) Я стану спокусою для цього білявчика.
Лія: Але так не можна… Він… Арміда…
Арміда: Цить, я сказала. Звідки тобі знати як можна ? Коли твоїм біленькими рученятами тільки по клавішах стрибати. Тому будеш сидіть тихо та подалі від мене.
Лія: Чому ?
Арміда: Бо ще відлякаєш.
Арміда ( але тепер звертається до зали) – Ну що ж, голубчику, тримайся, сьогодні сукню одягну - червону ще й з фіалкою і спритно й палко, тебе до себе притягну.
Сцена 2
Сестри приходять до церкви. Арміда одягнена в червону сукню, яка виглядає скромною але чітко підкреслює всі її принади. Лія одягнена в довгу білу сукню, яка їй трохи завелика, але вона любить її за те, що в сукні є кишеня, куди влазить блокнот чи книжка. Заходить священник, в чорному костюмі з білим комірцем, тримаючи в руках книгу в червоній обкладинці. Очі обох сестер засяїли. Ім’я пастора – Колумб, тож після служби Арміда кинулася знайомитись, а бідолашна Лія, сховалася за колону.
Арміда: О пасторе, Колумбе, допоможіть мені…рятуйте бідну.
Колумб: Що сталося, сестро, я радо вам допоможу.
Арміда: Хочу сповідатися я в гріхах…тяжких
Колумб: То є обов’язок мій, Вам допомогти. Починайте.
Арміда: Знаєте, отче, я вчора одягла сукню, яка не перекривала коліна. Мені дуже соромно.
Колумб: Нічого страшного сестро, Бог пробачить тобі.
Арміда: Отче.
Колумб: Ще щось вас турбує, сестро?
Арміда: Так… Мені дуже милий чоловічий голос. Мені важко стримуватися від спокуси. Як почую красивий голос… такий, такий … як ваш от, одразу думки погані лізуть в голову. Я тоді прикусую губу і біллю себе стримую…(прикусивши губу, стогне)
Колумб: … Я буду молитися зв вас Всевишньому, аби він вас зцілив від цього…(поправляє комір, ковтає слину).
Арміда: От знову…
Колумб: Що ?
Арміда: Ваш голос, Отче, що ви зімною робите, грішною (стогне).
Колумб: Я… я цей...просто (крутить в руках Біблію, намагається знайти пораду).
Арміда: Все, трохи стало легше (взяла руку пастора).
Колумб( до глядача) – Ця дівчина – справжнє диво, боюсь не втримаюсь. І мене знову відправлять в інше місто… і все доведеться починати спочатку – в третє. О, Господи, дай мені сил, витримати і не піддатися спокусі… знову… Бо так і манить її фігура й аромат духмяний… Ох це все Лукавий…
Арміда: Але є ще дещо…
Колумб: Невже ? Кажіть, це мій обов’язок вас вислухати… до кінця.
Арміда: Я люблю іноді ходити… в тому, в чому мати народила. Не подумайте, я порядна, але люблю свободу, коли вільно дихає тіло, а груди наповнюються теплом – (Зітхає гучно).
Священник кашляє, прикриває книжкою штани.
Лія, яка побачила, що сестра та пастор довго не виходять зі сповідальні, почала хвилюватися. Сумна, звернулася до глядача.
Лія: Моя сестра, чому ж лиха ти така ? Що ж тобі я вдіяла ? Навіщо ти сказала про пастора ? Тепер не можу забути його блакитних очей та милого голосу. Він дійсно сяє.. Чому у грудях так мені пече ? Сидить вона там з ним, а мучусь я… Невже і він, як і десятки хлопців нашого містечка піддався її спокусі ? Звичайно.. вона ж вродливіша за мене. А я ніхто... як той П’єро. Нічого, не в перший раз. Прийду додому і поплачу – одразу стане легше.
Тим часом священник, який дуже хвилюється, що спокуситься, звертається до Бога.
Колумб: Господи, почуй свого раба Колумба і врятуй мене, прошу… ще один раз… дай мені якийсь знак, що мені робити ? Думки мої лихі, я почав уявляти вже її… палкі вуста на моїх…
Починає від туги співати Лія
ЇЇ голос прекрасний, лунає по всій церкві. Колумб чує її і приймає це за знак.
Колумб – це янгольський спів, це знак. Сестро, ви чуєте ?
Арміда: Так… люто – то не янголи, а моя сестра дур… дорога.
Колумб вибігає бачить Лію, яка чарує своєю простотою. Вона його вражає з першого погляду.
Лія : вітаю, отче.
Колумб: Ви… ви … цей… на сповідь ?
Лія: ні, я сестру чекаю.
Колумб : Ви гарно співаєте… Ми з вашою сестрою вже закінчили… сповідь…якщо хочете, то я і вас послухаю.
Арміда: Вибачте та ми поспішаємо, у нас з сестрою уроки співів ( зловороже зиркає на сестру)
Колумб : шкода, я б вас послухав ( опанував себе)
Лія : можемо зустрітися ввечері, я ще й на скрипці зіграю вам…якщо ви вільні.
Колумб: Чом би і ні.
Арміда: Ви ж священник… вам не можна...
Колумб : слухати музику ?
Арміда: Тепер мені все зрозуміло…я тут перед ним і так і сяк. Я бачила через решітку, як ти слину ковтав, коли я говорила про…. А йдеш з нею ? Тю.
Колумб : Приходьте ще. А вас як звати ?
Лія: Лія.
Колумб: Тоді до вечора Ліє…
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку