Тихо. Гарцює вітер. Тихо. Тріск гілок. Помах крил. Тихо. Вереск. Дзвін сталі. Хрип. Зойк. Крила , багато брунатно-сірих крил. Годі... Рев... Досить...Залиш його тіло у спокої. Ніііі !
Знову тихо.
Мороз обпікає шкіру. Виїдає очі та насмоктує кінчики пальців.
Кров. Гаряча, пекуча кров від якої  йде справжня пара...
Хрумкотіння снігу від лап пернатих паскуд. Гелгочуть. Нудотне ехо  розірваного свіжого м'яса з кровавими сплесками...хлюп , хлюп, хлюп. Останній звук від нашого барда Сільвера...вирвали шматок прямісінько з його гортані.
За кілька метрів від музики мерзла його лютня.
Хрускіт кісточок...погано піддаються , доводиться великому крилатому виродку застосовувати пазурі на руках, щоб впоратися з ногою коваля Берні...
Сніг такий м'який. Але зараза холодний. Хоча моя донечка Нана любить сніг, особливо сніжинки, пухнасті химерні зимні фігурки , які кумедно падають на носа , руки...вона їх називає "білими мухами"...
- Ах ви сучі діти , Господні байстрюки - священник Колін тримається ще на ногах...мужньо привертає до себе увагу, наївно сподіваючись , що з нашої групи хтось зможе піти звідси живим - ми вас знищемо ви... - його очі мертвіють. З рота крапає темно-червона, мідного , солноватого смаку смужка. Тельбухи пастора зі шматками інших його нутрощів вже давно прикрашають біленький сніг , однак бідоласі знадобився час аби нарешті зустріти свого янгола ... Смішно, але тепер я їх бачу, бачу як він і казав,  його голова знаходиться на колінах у прекрасного білого створіння, воно чомусь  має обличчя його дружини Берти... Та цілує його в холодне чоло і всміхається... Янголи мають пухнасті білі крила , а я не вірив...Колін був правий... Про такі крила гарпіям тільки мріяти... тільки мріяти...Колін спочиває тепер в безпеці... Спочивай Коліне, спи, друже.
Хрумкотіння снігу , кілька фурій прийнялися за бенкетування моїм ліпшим другом Ріком. Відірвавши кілька шматків з його грудей, покинули геть...так , падлюки, куди вам тягатися з моїм Ріком , який пив стільки меду , що позаздрить будь-хто в околицях скелястого острова. Старий , мій друг Рік... Пробач , що не встиг допомогти залатати дах , дружина буде сваритися... Пробач , що не встигли впіймати найбільшого кабана... Пробач, що не говорив тобі ніколи як ціную нашу дружбу...
Важко дихати.
Не можу ковтати.
Потерпи. Тихше. Треба лише трохи...потерпіти .
...з гнізда відкривається дивовижний краєвид на сніжку галявину , де нас спіткала смерть...бачиш усіх...навіть свої відірвані ноги. Споглядання заважають лиш холодні гострі пазурі , що деруть тебе зі смачним хрускотом , виймаючи ще гаряче сердце...
...Люблю тебе Моллі....люб...лю...На..
На білому полотні хвойного лісу спочивало десять мужиків з маленького морського селища "Солоний ведмідь".
Десять мужиків , які пішли до лісу в пошуках гнізда створінь , що не дають спокою нашим рибалкам та мисливцям протягом кількох років. В пошуках  кровожержевих фурій, що полюють на наших дітей та худобу...