1.
2.
3.
4.
3.
Я сиділа за столиком своє улюбленої кав’ярні, пила гаряче третє, по рахунку,  капуччіно, яке дарувало спокій, заїдала все ванільними еклерами. Жінка за сусіднім столиком подивилася на мене і тихо сказала :
- Дівчино, не плачте! Знайдете ви ще собі хорошого хлопця. Тоді не псуйте собі таку хорошу фігуру,  через якогось покидька.
Я подивилась на неї, потім на дзеркальну стрічку плитки на стінах закладу. Не кращий вигляд: туш потекла, чорний олівець змазався. Таким видом  тільки дітей на ніч лякати. Не сказавши нічого, я розрахувалась і вийшла з кав’ярні.
Хоч я і майбутній історик і нас вчать вірити тільки фактам. Я завжди любила читати фантастичні бульварні романи, або ж книги по відомим фантастичним фільмам. І тут наче сама героїня якогось фільму, але комедії чи драми.
Почав капати дощ. Я все думала про всетів. І згадувала дивні сни. То була завжди дівчина, схожа на мене, як дві каплі води. Але то була не я, або я. Це було  не це місце, але вона писала якісь символи, як вони читаються знали лише дві людини: вона і ще хтось. Можливо  у вісні  бачила себе в іншому світі, але той світ не такий розвинений. У неї в руках був пристрій який сьогодні можна побачити тільки у музеї – смартфон. Зараз всі користуються виключно склами та техсферами.
Але чому вона мені сниться, потрібно буде довідатись з якого вона світу і поговорити з нею!

© Венді Роумз,
книга «Не з цього світу».
Коментарі