Вечір...
Мені завжди подобались вечори. Ці спокійні, тихі, мелодійні вечори. Коли ти знову відкриваєш книгу, сповнену чудес, а вона все більше і більше затягує тебе у свій безмежний світ, аж допоки ти не поринеш у нього з головою.
У той момент все навкруги розчиняється в барвах твоєї фантазії.
У той момент ти перестаєш відрізняти реальність від вигадки.
Той момент стає одним з найяскравіших спогадів твого дитинства.
Коли книга завершується, тобі потрібна, бодай, година, щоб покинути інший вимір. Ти береш до рук іншу, кладеш її на запилене підвіконня і віч-на-віч зустрічаєшся зі світлом вуличного ліхтаря. Окутуєшся його промінням, спостерігаєш, як переливаються барви у старій, майже згорілій лампочці. Летять на це світло "нічні метелики", вони його зовсім не бояться.
А твої повіки повільно закриваються. Ти поступово заглиблюєшься у міцний сон.
Все глибше, глибше, глибше
У той момент все навкруги розчиняється в барвах твоєї фантазії.
У той момент ти перестаєш відрізняти реальність від вигадки.
Той момент стає одним з найяскравіших спогадів твого дитинства.
Коли книга завершується, тобі потрібна, бодай, година, щоб покинути інший вимір. Ти береш до рук іншу, кладеш її на запилене підвіконня і віч-на-віч зустрічаєшся зі світлом вуличного ліхтаря. Окутуєшся його промінням, спостерігаєш, як переливаються барви у старій, майже згорілій лампочці. Летять на це світло "нічні метелики", вони його зовсім не бояться.
А твої повіки повільно закриваються. Ти поступово заглиблюєшься у міцний сон.
Все глибше, глибше, глибше
Коментарі