Йшла осінь 2012 року. З січня 2009 року світ був поглинутий третьою світовою війною. Китай, Північна Корея та РФ об'єднались в союз та почали вторгнення у всі сусідні несоюзні країни. Радбез ООН намагався вирішити все мирно, чим і викопував собі та світу могилу, а окрім цього ще й обмежував ОЗГО і не дозволяв втручатись. НАТО ж усвідомило, що з цього багато добра не вийде, а тому швидко вступило у конфлікт та почало витискати агресорів назад до їх кордонів. Але так чи інакше світ швидко наближався до ядерного самознищення.

Двадцять сьомого листопада 2012 року, радбез ООН прийняв доленосне рішення – ОЗГО отримало надзвичайні повноваження. Їх «спустили з повідця» так би мовити. Результат не змусив себе чекати, вже за тиждень бойові дії були майже повністю припинені силами їх спеціальних агентів та супергероїв. Включно з Вартовими, Невразливою Леді та сотнею інших більш дрібних команд і менш популярних команд.

П'ятнадцятого грудня війна була закінчена повною поразкою агресорів. Вся їх правляча верхівка була або заарештована, або вбита руками супергероїв, а міста зазнали значних руйнувань. На щастя все обійшлося без використання ядерної зброї, але населення планети скоротилося до п'яти мільярдів семисот з гаком тисяч людей. Коли ж ситуація була під повним контролем, супергерої почали допомагати постраждалим, вишукувати їх та направляти до найближчих медичних центрів ОЗГО.

Шістнадцятого грудня близько другої години дня, Псих, який вже з 2000 року відокремився від Вартових і до того ж він не постарів ні на день з 1999 року, направився до міста Суми, Сумську область, до одного зі зруйнованих поселень під назвою Баранівка. Костюм героя не надто сильно змінився, тільки додався довгий плащ, що майже приховував все тіло. Також у нього на спині був невеликий рюкзак з медикаментами для постраждалих. Направили Психа туди через різкий сплеск психічної активності та формування постійного і потужного психічного поля. Сергій йшов по ледь як розчищеній від уламків дорозі, по обидва боки якої були зруйновані будинки. Картина не з приємних і вона трохи жахала Психа, хоча він і бачив значно гірші картини. Щоб скоротати час, а також відволіктися від гнітючої атмосфери, він спілкувався з Адамом, своїм молодим асистентом, який був на схожому завданні але в Харкові. Аж раптом сигнал почав перериватись і їм довелось завершити розмову. Психічне поле стало настільки сильним, що воно почало перебивати всі сигнали.

Сергій почав відчувати приблизне джерело і зійшов з дороги, тепер його шлях пролягав через руїни будинків. Він йшов вперед та розчищав собі дорогу, аж раптом натрапив на уламки які він не міг зворушити, а слідом почув дитячий голос хлопця у себе в голові який спитав: «Хто ти?».

– Я прийшов тебе врятувати, допомогти тобі. – відповів Сергій.

– Я спитав хто ти, а не чому ти тут.

– Мене звати Псих, супергерой, колись був серед Вартових.

– Не звучить дружелюбно, але я тобі вірю.

– Можеш сказати де ти? Я допоможу.

– А раптом ти нашкодиш мені? Або моєму брату…

– Ти з братом?

– Так але він… поранений. Велика рана на руці, коли я думаю про неї… кров спиняється, я не знаю як це працює…

– Скільки йому? Скільки тобі?

– Мені десять ось-ось буде, а йому три роки.

– Боже мій… Як тебе звати?

– Мені не дуже можна спілкуватись з незнайомцями.

– Мене звати Сергій. Я тобі довіряю, прошу взаємності.

– Я Андрій.

– Отже, Андрію, вкажи дорогу і я допоможу твоєму братові, добре?

Андрій погодився, а слідом за цим завали почали розчищатися, формуючи собою стежку. Сергій йшов, продовжуючи розмову з хлопцем, щоб підтримати його. Так він дізнався, що батько Андрія був військовим і вже як місяць не виходив на зв'язок, а матір відома як героїня Невразлива Леді. Це змусило його прискоритись. За пару хвилин він дістався до руїн сараю та спустився до льоху. Там був Андрій, малий хлопець з надзвичайно чорним коротким волоссям та темно-синіми очима, його обличчя та одяг були вкриті його ж кров'ю яка текла з носа без перестану. А поруч лежав його брат Сашко. Сергій справді злякався коли побачив його рану, вона була серйозна та глибока. Він затягнув джгут, знезаразив руку та перемотав її бинтами, але хлопчику була потрібна термінова і першокласна допомога, не рівня простих медичних центрів ОЗГО. Андрій почав надто сильно перейматись за брата, рівень психічної активності почав рости і ставати небезпечним для всіх. Психу довелось торкнутись двома пальцями до лоба хлопця і відправити його в сон, але разом з цим він відчув у ньому щось знайоме та рідне.

Так чи інакше він взяв обох дітлахів та полетів разом з ними до найближчого бойового штабу ОЗГО, він був аж у Києві, але рівень медичного обслуговування там був найвищий на всю країну. За кілька хвилин Сергій був там та передав обох хлопців лікарям. В результаті огляду виявилось, що Андрій абсолютно здоровий тільки трохи зневоднений, а його нервова система перевантажена. У Сашка ж доволі значна втрата крові, сильне зневоднення та нестача поживних речовин, але на щастя в нього не було ні зараження крові, ні будь-чого гірше. До того ж лікарям вдалось врятувати руку. Коли ж хлопців підлатали, Сергій наполіг, щоб вони були в одній палаті, а окрім цього він був поруч з ними та доглядав за ними як міг.

Близько дев'ятої вечора до нього прийшов Адам, більш відомий як Жива Машина. Кожну частину тіла цього героя замінили, спочатку це ще можна було назвати імплантами, але з рештою це стало повною заміною всього тіла, без виключень. Його скелет складався за карбонового волокна, м'язи замінені на електромеханічні, всі внутрішні органи замінені на кращі технічні аналоги, кров замінена на білий гель, який виконував всі її функції в декілька разів краще. В ноги було вмонтовано кінетичну систему руху, яка давала можливість швидше бігати, вище стрибати та навіть здійснювати різкі маневри у повітрі. Шкіра була замінена на композитний матеріал, що поєднував в собі властивості еластичного силікону та термопластичного еластомеру. Повна імітація оригінальної шкіри, але при цьому небачена міцність і можливість змінювати колір за бажанням, але в основному це світлий європейський колір. Волосся звичайно також штучне, вогнетривке і повністю під його контролем. Якщо він захоче то зможе змінити його довжину, колір та кількість. Але він полюбляє короткі чорні зачіски. Очі звичайно замінені на передові аналоги. Адам здатен міняти їх колір за бажанням, але як правило це темний сіро-зелений колір. З функцій які йому дають очі це просунуті сенсори, що здатні аналізувати майже будь-що на клітинному рівні, також присутній тепловізор, нічне бачення та інші види бачення, для комфорту та користі. Особливе місце в житті Адама відтепер посідають його руки, оскільки їх можна назвати справжнім виробом мистецтва. Пальці хоча й складаються з тих самих матеріалів, що й решта тіла, але в рази досконаліше оскільки завданням було надати їм особливу міцність, як наслідок вони мають повністю чорний колір, а нігті більш товсті та наче металеві. Все передпліччя рухоме, там приховані складні леза та навіть гранатомет. Замість звичайного одягу, Адам носить спеціальний комбінезон, чорного та темно-сірого кольору, а візуально він наче складався з шестикутників. Якщо йому були потрібні умовні кишені, він одягає відповідний одяг зверху. Зовнішньо це чоловік двадцяти семи років який міг би почати достатньо повноцінне життя серед людей, але окрім того, шо його руки виглядають не дуже природньо, ще й по всьому його тілу, включно з обличчям, видно стики. Зі сторони їм можна віддалено сплутати зі шрамами, але це швидше шви після зварювання.

На питання «Чому ти доглядаєш за цими дітьми?», Сергій відповів, що чомусь вважає це правильним і не надто хоче покидати їх. В скорі до палати увійшов нинішній Директор ОЗГО, Александр Вейк. Білий чоловік під сорок п'ять років, блондин, сірі очі, зріст сто сімдесят дев'ять сантиметрів, одягнутий у темно-сірий костюм з білою сорочкою та чорно краваткою. Родом він з США. Причиною того, що Директор ОЗГО прибув до Києва було те, що Псих не склав рапорт про сьогоднішні події. Сергій же просто вказав на хлопців і сказав, що це для їх безпеки.

Александр глянув на них, після чого перевів погляд на Адама і наказав взяти в них кров на детальний аналіз та провести його самостійно, і доповідати виключно йому напряму. Сергій спочатку зауважив, що нинішній Директор ОЗГО сильно нагадує попереднього, наче ця посада проклята і перетворює всіх на одну й ту саму людину. Але потім він спитав: «Анна буде повідомлена?».

– Ні. – відповів Александр. – Не зараз так точно.

– Я б теж не довірив їй дітей.

– Справа не зовсім в цьому. Ти так і не бачив, що вона вчинила в Китаї. Вона зрівняла столицю з землею. Холоднокровно вбила всю їх комуністичну верхівку.

– Я б не сказав, що це не заслужено.

– А я й не кажу. Але дітей давати їй небезпечно. Зараз основна небезпека для них, а в майбутньому для нас. Особливо якщо в них пробудяться сили.

– До речі щодо цього… боюся, що Андрій, старший з них, може бути моїм сином.

– З чого ти це вирішив? Колір очей? Волосся? – саркастично спитав Александр.

– А ось тут полягає причина чому я не склав рапорт… джерелом психічної активності в Сумах був він. І я думаю, що ти знаєш один з наказів твого попередника.

– Ти ж не думаєш, що… бляха… це має сенс. Як ти зрозумів, що Андрій був джерелом?

– Він говорив зі мною, телепатично. Та й телекінез використовував. Несвідомо але все ж.

– Це вагомий аргумент… якщо в нього проявились твої сили, ще й в такому ранньому віці і в значно сильнішій формі… це означає, що й сили його матері можуть проявитись.

– Я думав, що я безплідний тому… дозволив собі сміливість займатись сексом без захисту. А пішов бо зрозумів, що це максимально неправильно і неетично. Вона на той момент вже вийшла заміж.

– Можна було й без цього, я читав рапорти. Думаю ми зможемо дістати з цього щось корисне.

– Серйозно? Та ти ще більш крижаний ніж Бенджамін.

– Я серйозний коли є потреба, а зараз вона є. Дітлахів можна передати під твою опіку, ти ж завжди мріяв про дітей, чи не так?

– Так але…

– Жодних але. Впевнений, що з тебе вийде гарна батьківська фігура.

– Можливо й так, проте Анна може бути… проти.

– З того, що я бачив, їй чхати на дітей.

Того ж дня почали готуватись документи, згідно з якими Анна втратить батьківські права, а також вона втратить право опіки над її нинішніми дітьми. А через п'ять днів, двадцять першого грудня Андрій прокинувся і перше, що зробив так це почав оглядати все довкола, шукаючи поглядом Сашка. Заспокоївся він лише тоді коли його погляд пав на ліжко де лежав його молодший, досі непритомний, брат. У палаті також був Сергій, який чекав на пробудження хоча б когось з них.

Андрій був у не найкращому стані, коли дізнався що його батько загинув на війні, але загалом він відреагував на диво добре. А коли йому стало відомо, що його матір навіть не шукала його чи Сашка, його наче спустошило хоча він і очікував чогось подібного. Сергій згадав, що хлопець казав, що йому ось-ось виповниться десять, а тому поцікавився в нього коли його день народження. Андрій відповів, що двадцять першого грудня, не знаючи, що сьогодні саме цей день. Псих вирішив трохи підбадьорити хлопця і сказав, що ОЗГО може дати йому нових батьків, якщо він цього захоче. Хлопець відповів, що йому вже давно начхати аби лиш Сашко міг вирости в кращих умовах ніж він. Він дав згоду на це.

Потім прийшли лікарі і попросили Сергія покинути палату, він так і зробив але на прощання обійняв Андрія. Перша причина полягала в тому, що хлопець потребував цього, хоча й не усвідомлював. Другою ж причиною було те, що це був простий спосіб увійти в тілесний контакт та дізнатись його вподобання, щоб купити йому якийсь подарунок.

За кілька годин Сергій повернувся, а огляд Андрія вже скінчився. Тіло хлопця повільно відновлювалось. Псих вручив йому дві коробки, в одній був планшет, в іншій навушники. Андрій не надто квапився приймати подарунки, але його вмовили. «Зможеш якісь фільми дивитись або відео, музику слухати чи читати. Не думаю, що тобі тут хтось інший дасть телефон чи щось таке», – сказав Сергій. Вони ще трохи посиділи та поговорили. Андрій розповів як саме він з братом опинився у своєрідній пастці.

Оскільки батько був на війні, а мати була героїнею, хлопцями опікувались сусіди, оскільки родичів просто не було. ОЗГО не могло їх евакуювати через обмеження ООН які ще були активні на той час, а Невразлива Леді взагалі не з'являлась наче забула про них. Жили вони по суті в зоні постійних обстрілів, яка іноді змінювалась на зону бойових дій. Десятого грудня стався останній обстріл, який майже все знищив. Брати на той момент були в льоху. Через постійну тряску одна з банок розбилась та поранила Сашка і в ту ж мить сили Андрія пробудились. Тряска спинилась, як власне і кровотеча. Він почав чути думки брата, наче це був шепіт, а окрім цього перестав спати.

Ця історія змусила Сергія по-справжньому розчулитись та навіть пустити сльозу. Це змусило його ще більше прив'язатись до хлопців і почати навідувати їх щодня. Через два дні Андрій зміг стати на ноги. Майже одразу після цього він почав займатись спортом прямо в палаті та активно читати. Через тиждень отямився Сашко. Щастя Андрія в ту мить було неможливо передати словами. Ще за кілька днів їх обох вже виписували з лікарні ОЗГО, а також їх повідомили про всиновлення. Братів посадили на потяг, у спеціальний вагон під охорону та повезли у Львів.

Сашко мало що розумів і не відпускав руку свого брата. Андрій же хоча й не вірив у Бога, подумки молився всім святим, всім ангелам, всім богам та навіть супергероям, щоб нові батьки були люблячі і турботливі. Більшого він і не думав просити. Восьмого січня, а сьомій ранку вони прибули до Львова, одного з небагатьох українських міст, яке лишилось майже цілим. Місцеві агенти ОЗГО всадили братів до авто та повезли у один з районів міста де були виключно приватні будинки. О сьомій тридцять ранку вони вже були на місці. Агенти вивели хлопців з машини, відкрили хвіртку та провели їх у двір їхнього нового будинку з двома поверхами, відносно свіжим ремонтом та доглянутим виглядом, після чого постукали у вхідні двері. Коли вони відкрились там стояв Сергій. Він посміхнувся, побачивши хлопців. Андрій також не зміг втримати посмішку.

Агенти ОЗГО покинули повернулись до машини, зачинивши за собою хвіртку, після чого попрямували до свого штабу. Сергій провів дітей до будинку і влаштував екскурсію. Він показав кожну кімнату в будинку і звичайно спальні для хлопців, у кожного окрема. День вони провили звикаючи до нової домівки і нового батька. А вже ввечері, коли Сашко ліг спати, Андрій та Сергій говорили у спальні хлопця.

– То як тобі?

– Усе добре. Все прекрасно…

– Щось не так?

– Я боюсь, що може стати гірше.

– Чому?

– Мама ж героїня, багато заробляла, тому тато міг собі дозволити проводити багато часу вдома. Навіть коли почалась війна, він перші два роки був з нами. А зараз… ти один і герой… я боюсь, що ми одні лишимось з Сашком.

– Не бійся, я вас не покину. Я буду поруч з вами.

– Не знаю чому, але я тобі вірю. Дякую за все.

Андрій обійняв свого нового батька, після чого ліг спати. Сергій же вийшов з його кімнати і після того як завершив роботу з документами також пішов у ліжко. Наступного ранку виявилося, що Андрій рання пташка і прокинувся він аж о п'ятій ранку. Пройшов тиждень. Сашко почав ходити у дитячий садок, а його брата прийняли в одну зі шкіл.

Двадцять друге січня, десята ранку. Поки Сашко був у дитячому садку, а Андрій у школі, до Сергія додому завітав Директор ОЗГО та Адам. Вони вирішили зайняти вітальню. «То як тобі бути батьком?», – спитав Александр.

– Непогано, думав буде гірше. Сашко малий, допитливий, активний але слухняний. Андрій же здебільшого спокійний, розумний, навіть занадто. – відповів Сергій.

– Воно й не дивно. – сказав Александр. – Адаме, розкажи йому те, що розказав мені.

– Я дослідив кров обох хлопців. І для початку хочу тебе обрадувати – Андрій твій син. – сказав Адам.

– Ну я не надто здивований. – відповів Сергій.

– Знаю, а тепер переходжу до цікавого. – сказав Адам. – Кожна клітина в тілі хлопців наповнена біонанітами. Знаю, звучить не дуже, але це єдине, що може описати їх. Отже, це своєрідна система яка несе на собі величезну кількість функцій. Одна з яких це захисна.

– Щось я не побачив як вони працюють. – прокоментував Сергій.

– Вони працюють більш… делікатно. Їхня першочергова задача це захист молекул ДНК та генів, від усього. Я мовчу про редагування чи будь-який інший вплив, мені спочатку не вдавалось навіть просто глянути на них, просте спостереження було неможливим.

– Але тобі вдалося? Я правильно розумію?

– Так. Потрібен був генетичний ключ для отримання доступу, що зайняло досить багато часу. Але Александр натякнув, що можна використати твою кров в цих цілях і це спрацювало на зразках Андрія. Власне так я і дізнався, що ти його батько. Потім вже з допомогою його зразків я зміг дослідити зразки Сашка і знайшов багато цікавого.

– Мені з тебе кожне слово тягнути? Розповідай.

– Біонаніти це передова технологія, що являється джерелом сил кермітів. Політ, швидкість, сила та навіть можливість передання сигналів один одному.

– В якому сенсі?

– Біонаніти з різних організмів здатні спілкуватись між собою, я не зміг це дослідити тому сприйняв це як факт і пішов далі. Повертаємось до сил та генів. У випадку з Сашком, самі біонаніти досить прості як власне й гени. Тобто в нього сили будуть з вірогідністю десь у сімдесят відсотків і будуть вони виключно кермітські.

– Це логічно.

– А з Андрієм ситуація інакша. Якщо порівнювати його біонанітів з біонанітами Сашка, то це близько до порівняння новенького смартфона та старенькою клавішної Нокії. Вони в нього більш просунуті та складні. Аналогічна ситуація з генами. В нього вже пробудились психічні здібності, а в майбутньому до них додадуться ще й кермітські.

– Невразливий надпотужний телепат-телекінетик… Це кошмар.

– Так. – сказав Александр. – А згадуючи на що спроможна його матір… стає справді лячно. А якщо ще й подумати, що вона не демонструє весь свій потенціал… то окрім кошмару це ніяк не описати. Але з іншого боку…

– Навіть не думай про перетворення його на зброю. – перебив Сергій.

– Ти знаєш його трохи більше місяця. – відповів Александр. – Я розумію чому ти вирішив вийти на умовну пенсію, ба більше, я підтримую тебе в цьому. Хлопцям треба гарне виховання і ти здатен його надати. Але сам подумай, Анна… не надто дружня. Ти сам бачив на що вона здатна. Китай тобі до прикладу. Міста в яких вона побувала або стерті у пил, або перетворені на такі руїни, що відновлювати там нічого. До того ж ми не маємо нічого, що могло б її поранити, а це мене непокоїть.

– Я розумію, але не хочу щоб діти ставали зброєю.

– Для початку, на той момент вони вже не будуть дітьми. Та й вони не будуть зброєю, вони будуть героями. Дуже сильними. Я не прошу тебе виростити з них машини для вбивства, я прошу просто навчити їх розрізняти добро та зло, правильне і неправильне. Я відчуваю, як власне й ти, згідно з твоїми ж рапортами, що з Анною щось не так. Вона щось приховує і я не думаю, що це щось добре.

Александру вдалось переконати Сергія у необхідності мати хоч якусь зброю проти кермітів, про всякий випадок. Але навіть так Псих погодився не зовсім до кінця, він хотів надати дітям батьківську любов яка була їм необхідна. Директор ОЗГО не мав нічого проти цього. Навіть більше, він вважав, що це зможе зробити Андрія з Сашком більш надійними. Сергія ж влаштовував факт того, що йому дали зелене світло на це і жодним чином не хвилювали причини. Коли суперечки скінчились, Адам додав, що згідно зі скануванням мозку Андрія, у нього аномально велика щільність нейронів та швидкість передачі імпульсів між ними. Зі слів Живої Машини, це гарантує йому ледь не фотографічну пам'ять і можливо інтелект генія. Також всі троє домовились про повне замовчування факту того, що Андрій являється рідним сином Сергія. Навіть сам хлопець не має про це знати, зараз так точно.