- Ти хочеш зі мною піти чи в машині зачекаєш?
Запитала рудоволоса дівчина в чорному довгому пальті, виходячи з автомобіля, що зупинився біля невеликої крамнички Секонд Хенда. Анабель відволіклася від своїх думок і глянула на співрозмовницю. Через кілька хвилин роздумів вона відповіла:
- З тобою.
Елліс відчинила задні двері машини, героїня встала. Слідча пройшла до входу в магазин. Чорноволоса ж, боячись втратити ту з поля зору, взяла дівчину за руку. Та, що була з рудим волоссям, зав'язаним у гульку, трохи підняла здивовано брови. Але суперечити не стала. Вона лише десь у думках зробила собі висновки, що ця мандрівниця у часі їй, схоже, довіряє.
- Ти вибач, але ми, перш ніж вирушити додому, приглянемо тобі новий одяг. І взуття. А то твій брудний та дивний.
Анабель нахмурила смішно носик і обурилася:
- Нову? Дивна? Але це ви одягаєтеся дивно!
У відповідь дівчина нічого не відповіла. Увійшовши до магазину двійка стала ходити між купою всяких костюмів і вбрань. Елліс старанно вибирала. А її подруга тим часом скоса дивилася на одяг, але водночас розглядаючи з непідробним інтересом. Її відвернув голос слідчого:
- Ось це має підійти. Анабель, правильно ж запам'ятала? Підійди сюди.
Анабель обернулася і слухняно підійшла. Дівчина простягла їй футболку світло-сірого кольору та джинсові шорти.
- Для початку цього буде достатньо, одягни. Примірочна там.
Чорновола з невеликим побоюванням взяла наданий їй комплект і запитливо подивилася на слідчого.
- При... Примірочна?... Елліс тяжко зітхнула і, взявши нову приятельку за зап'ястя, повела кудись. Вони підійшли до кабінки, заштореної білою зановою, всередині на стіні висіло велике дзеркало.
- Просто зайди сюди і одягни те, що я тобі дала.
Анабель недовірливо примружила око, але вирішила послухатись. Елліс зашторила за подругою фіранку і стала чекати... І, до речі, чекати довелося хвилин п'ятнадцять, а то й двадцять, а чому залишалося загадкою, не відразу мабуть зрозуміла чорнява, як і що одягати треба. Але коли вона показалася Елліс у своєму новому іміджі, то лише невдоволено промовила:
- Я відмовляюся це носити... Це безглуздо!
Слідчий окинула дівчину оцінюючим поглядом, задумливо промовивши:
- А, як на мене, виглядає дуже добре, тобі йде. Ми це купуємо і відмови не приймаються.
Анабель від обурення аж подих перехопило, вона стиснула руки в кулаки. Але промовчала. Розуміла, що її протест залишиться пропущеним повз вух і нічого їй не дасть... Елліс усміхнулася і відвернулася, знову оглядаючи нескінченні полиці з різним одягом.
- Хм... Знаєш, з взуття тобі краще взяти шльопанці, твоїм ногам буде складно ось так відразу звикнути до чогось тісного на кшталт кросівок. Як ти вважаєш?
Дівчина обернулася і подивилася на приятельку, яка, насупившись, схрестила руки біля грудей.
- Я жодного слова не зрозуміла.
Слідчий зітхнула і лише похитала головою. Вона взяла з нижньої полиці відповідні за розміром ноги Анабель шльопки і, взявши чорняву за зап'ястя, попрямувала до каси, за якою сиділа кругленької статури дівчина з коричневим волоссям заплетеним у хвіст і кумедним ластовинням на щоках. Елліс підійшла ближче і сказала:
- Вітаю. Хотіли б придбати одяг, який зараз на моїй подрузі. І... Ось це.
З цими словами вона поклала на стіл шльопки, підсунувши їх до касирки. Та у відповідь миловидно посміхнулася:
- Зніміть, будь ласка, цінники зі штрих-кодами з одягу, щоб я пробити змогла.
Слідчий кивнула і зробила все, як та сказала, а Анабель лише стояла мовчки, спостерігаючи. Касирка трохи примружилася, дивлячись у свій комп'ютер.
- Термінал чи готівкою?
Елліс одним спритним рухом дістала з внутрішньої кишені пальта невелику банківську картку.
- Термінал.
Дівчина приклала карту до якогось дивного, як здалося Анабель, пристрою, почувся тихий писк, слідчий щось поспішно почала натискати. Після всієї цієї нехитрої процедури Елліс взяла свою, так би мовити, підопічну за зап'ястя і повела геть, чемно попрощавшись із продавщицею. Коли вони підійшли і сіли в машину, рудоволоса простягла Анабель пару щойно купленого взуття.
- Ось одягай.
Дівчина у відповідь хотіла було запротестувати, але лише спохмурніла і мовчки одягла дивного роду взуття. Елліс задоволенно усміхнулася і завела автомобіль. Вони знову в дорозі...

Вся дорога зайняла трохи більше десяти хвилин. Слідчий заглушила двигун і полегшено зітхнула, тихо промовивши:
- Нарешті робочий день закінчився...
Елліс вийшла з машини і відчинила двері для Анабель. Та встала, невдоволено пробурчавши:
- Цей одяг дивний...
Рудоволоса лише похитала головою.
- Тобі доведеться звикнути. Не така вона й незручна, це ти ще не носила туфлі на підборах. Пішли.
Елліс кивнула у бік високої багатоповерхівки перед ними. Анабель невпевнено, з побоюванням пройшла за новою знайомою.
- Ваші будинки дивні... Ви схожі на гірський народ, живете в печерах... Тільки гори ваші квадратні сильно...
Слідчий не втрималася, її серйозний вираз обличчя тріснув немов фарфор і вона тихо засміялася.
- Гірський народ? Гори? Ні, це не гори. Наше життя відрізняється від вашого. Ми не живемо у печерах, наші будинки називаються квартирами.
Елліс дістала зв'язку ключів і відчинила двері домофону. Вона взяла чорняву дівчину за руку і повела всередину. Вони піднялися сходами на п'ятий поверх. Слідчий підійшла до одних з дверей і відкрила за допомогою все тієї ж зв'язки ключів.
- Проходь. Тепер це твій новий дім. Принаймні на деякий час.
Анабель примружилася і боязко зайшла до квартири. Коридор був тісним, але затишним, під ногами червоний килимок, праворуч тумбочка з дзеркалом на стіні, лівіше за велику шафу, а прямо перед нею був вхід до зали. Елліс пройшла слідом і зачинила за собою двері.
- Знімай взуття та можеш оглядатися. Вибач, що не прибрано, у мене гостей майже ніколи не буває, ти сьогодні стала для мене сюрпризом. Воїтелька з минулого подивилася на свою співрозмовницю, а потім почала оглядати приміщення. Як її попросили, взуття вона зняла. Якщо пройти ліворуч від коридору, можна було потрапити у ванну, трохи далі розташовувалася кухня. Анабель пройшла вперед, до зали. Праворуч, біля стіни, стояв розкладний диван та крісло, а навпроти була велика тумбочка, що переходить у полиці. На полицях були книги, різні папки та папери, кілька грамот, фотографії та невеликий квітковий горщик. Біля цієї стіни, осторонь вікна, розташовувався письмовий стіл, на якому розмістилася лампа, ноутбук і ще кілька стопок паперів. Анабель почала нарізати кола, з непідробною цікавістю розглядаючи і чіпаючи все, що траплялося під руку. Елліс похитала головою і, стягнувши з себе пальто та шарф, пройшла на кухню. Як ні як, хоч щось поїсти треба було приготувати, сумнівалася слідчий, що дівчина з минулого оцінить таку оригінальну страву, як локшина швидкого приготування. Але проблема була навіть не в цьому... Елліс не вміла готувати... Робити нічого, рудоволоса сіла за кухонний стіл, що був біля стіни, в кутку, і почала шукати в інтернеті що можна їстівного зробити з тих продуктів, що в неї були... Анабель тим часом сіла на диван. Він був таким м'яким... Зовсім не схожим на ліжка, що робили в її племені з папороті, гілок і тканини. Та й усе довкола було таким дивним, чужим. Але дівчину турбувало ще дещо. Не дивлячись на затишок, що був у цій однокімнатній квартирі, вона не відчувала того звичного зв'язку з природою... Квітка в горщику - це було єдине зелене і живе тут.
- Люди майбутнього... Живуть у такому мертвому місці...
Анабель зітхнула. Вона вже змирилася з тим, що їй доведеться звикати до іншого для неї світу, вивчити вздовж і впоперек його звички, звичаї та устрій життя. Тішило лише те, що їй має все допомогти зрозуміти ця рудоволоса дівчина. Нехай вона на перший погляд і здавалася такою серйозною і якоюсь мірою похмурою, але войовниця відчувала доброту її душі. Дівчина лягла на диван, дивлячись в стіну. Вона згадала будинок та сім'ю. Стало так гірко і боляче... Анабель заплющила очі, намагаючись викинути сумні думки з голови. Але й сама не помітила, як миттєво поринула в сон, будучи сильно виснаженою за цей день.