Мирослава Українська

2023-11-01 12:08:22

Дитяча мрія

Думки вголос

Дитяча мрія Потяг мчав у сторону карпатських гір та відбивав свій ритм. У купе спали троє: дві жінки - рідні сестри, та хлопчик семи років - син одній з них. Вони їхали здійснити свою маленьку, але таку довгоочікувану мрію - побачити осінні Карпати та погуляти поміж гір. Хоч і жили в центральній Україні, поїхати все не виходило. То Сашко зовсім маленький, то ковід, то часу немає. А тут, хоч і війна, але все склалося: і тривалі вихідні, і погода, й навіть квітки на потяг були, хоча цей напрямок швидко розбирають. Жінки раділи - ось, нарешті, мрія здійсниться. Вони заздалегідь забронювали маленький котедж, спланували екскурсійну програму та чекали дня відправлення. І ось вони вже в потязі, який несе у сторону заходу. Навіть уві сні вони посміхалися - жінки були щасливі. Вони їхали за здійсненням мрії. Про війну не згадували. Ритм збився, швидкість знизилася - потяг прибував до Львова. Пʼята ранку. На вулиці зовсім темно. Сашко прокинувся: «Вже Карпати?» - Ні, ще не доїхали, спи, синку, - одна з жінок заспокоїла дитину та лагідно поправила ковдру. Сашко перевернувся на інший бік й знов мирно засопів. Жінка накинула на плечі куртку й вийшла з купе. Зупинка у Львові майже пів години - можна подихати свіжим повітрям. На пероні біля вагона стояли люди. Хтось палив, хтось сідав у потяг. «Татку, знаєш про що я мрію? - почула дитячий голос жінка й озирнулася на трьох людей. Поруч, обійнявшись стояли чоловік у військовій формі, жінка й зовсім маленька дівчинка. - Я мрію, щоб ти більше ніколи не їхав». - Я повернуся, рідненька. І скоро буду завжди поруч, і більше не поїду від тебе. А зараз мені треба небо захищати, щоб ти спокійнісінько спала, - чоловік коротко цій п'ятирічній дитинці, як дорослій, без емоцій, спокійно, а вона вислухала, кивнув головою, знов замовкла. Дівчинка не плакала, вона просто вчепилася в батькову ногу та ніяк не відпускала її. Чоловік лагідно гладив одною рукою доньку по голові, а іншою приймав до себе дружину. Вона теж не плакала, а тільки обіймала чоловіка. Так вони стояли весь час, доки йшла посадка. - Пасажири, заходимо, - люди пішли по вагонах. «Бережи маму…» - поцілував доньку чоловік. Вона кивнула головою. «Їдьте додому», - легенько відірвав від себе дружину й розвернув в сторону вокзалу. Жінка взяла доньку за руку й вони пішли по перону. Чоловік застрибнув на сходинки та пішов у вагон. У той, що дивилася на цю картину, рвалося серце від болю. Її син, завдяки захисникам й цьому чоловіку також, мирно спить у купе та мріє про Карпати, а донька цього чоловіка проводжує батька на війну, мовчки переживаючи цей відʼїзд та мріє про його повернення. Яке ж воно різне зараз дитинство у наших дітей… …Жінка повернулася до свого купе. Вона більше не заснула. Через кілька годин прокинулася її сестра та син. Вони поснідали й син пішов пройтися по вагону. Біля вікна стояв той самий військовий. Хлопчик привітався, а чоловік запитав, куди він іде. - Ми їдемо в гори, а ви? - А я….Я на службу! Робити твій відпочинок безпечним. ….Дякую ЗСУ за кожен день нашого життя. За можливість працювати, відпочивати та жити під небом без клятих російських ракет та дронів.