За вікном повільно опускалося вогненно-помаранчеве сонце. Місто помалу засинало і у вікнах домівок по черзі зникало світло.  Старий і обшарпаний трамвай спокійно мандрував поміж темних вуличок і височезних багатоповерхівок з чорними, як ніч, очима, іноді зупиняючись, щоб підібрати нових пасажирів, і лиш час-від-часу колії важко стугоніли під ним.

Грейс любила отак кататися. Вона просто сідала на будь-який трамвай і їхала аж до кінцевої зупинки. Найбільше їй подобалося це робити ввечері, коли дорослі вже повернулися додому з роботи, а гамірні дітлахи - зі школи. Тоді вона отримувала неймовірне задоволення від поїздки у тиші і світ наповнювався для неї приємними, м'якими фарбами. І ось зараз Грейс сіла, притулившись щокою до вікна, і спостерігала за невеличкими крамничками, поодинокими людьми і деревами, що повільно пливли повз неї. Трамвай почав сповільнювати свій рух і в салоні, їдким жіночим голосом, прозвучало оголошення:

— Кінцева зупинка. Просимо всіх пасажирів покинути транспорт.

Грейс неохоче піднялася з місця і рушила до виходу. Ступивши на бруківку, вона перекинула свій рюкзак через плече і поправила блакитну хустинку на правому зап'ясті. Чомусь це уперше за останній рік змусило її згадати дещо неприємне. Проте, струснувши головою, вона позбавилася від дурних думок і попрямувала у напрямку дому. На щастя, довго йти не довелося. Сусідські висотки зустріли її похмурими поглядами пустих вікон-очей одразу ж з-за повороту. Жоден ліхтар не світився, хоча довкола було вже достатньо темно. Це навіювало якусь моторошну атмосферу навколо, але дівчина наче й не помічала нічого. Вона спокійно, але швидко зайшла до свого під'їзду. Зчинився невеликий протяг від чого по її тілу пробіглися мурашки. Грейс потерла руки і підійшла до ліфту. Та натиснувши кнопку виклику, виявила, що та не засвітилася червоним світлом, як зазвичай, і взагалі ніяк не відреагувала на натиск. Дівчина вирішила почекати на сам ліфт, але схоже він і не збирався спускатися до неї. Доведеться їй самостійно підніматися аж на шостий поверх.

— Жахіття якесь... — пробубніла собі під ніс Грейс, але, все ж, ступила на першу сходинку.

Вона ненавиділа користуватися сходами, адже на другому поверсі завжди тусувалися якісь хлопці, що постійно чіплялися до неї. За допомогою ліфта можна було б їх непомітно оминути і уникнути неприємної зустрічі. Грейс молилася, щоб хоч бодай сьогодні їх там не було, але погане передчуття говорило, що це явно не її день.  

Біля вхідних дверей якоїсь квартири стояло декілька високих хлопців, що курили дешеві сигарети і постійно вибухали гучним реготом. Навколо них вже зібралася ціла хмара їдючого диму, що неприємно пахла і залишала гіркий присмак у роті. Серед них виділялася незнайома для Грейс дівчина. Вона не курила, лиш стояла збоку і сміялася разом з усіма. ЇЇ червоне волосся було акуратно зачесане і спадало з плеч легкими хвильками. Усі стояли обернені спиною до Грейс і вона спробувала пройти повз них непоміченою. Проте їй знову не пощастило. З третього поверху, назустріч дівчині, спускався Марк - ватажок цієї компанії. Грейс зустрілася з ним обличчям до обличчя і ледь не збила його з ніг. Вуста хлопця одразу розтягнулося в хижій посмішці.

— Гей, хлопці, гляньте хто прийшов!

Юнаки обернулися на голос і одразу ж голосно зареготали. Незнайомка теж зацікавлено подивилася в сторону Грейс. Компанія підійшла трохи ближче і почала спостерігати за дівчиною.

— Грейс, ну чому ти така неввічилива? Навіть не привіталася зі старим знайомим. — він зробив таке засмучене обличчя, що, здавалося, по ньому от-от скотиться сльоза. 

— Я не вітаюся з йолопами, — відрубала Грейс і спробувала обійти його, але він загородив їй шлях собою. — Чого тобі треба від мене? – вона намагалася не дивитися йому в очі.

— Ну-ну, спокійніше, — Марк підійшов ближче. — Мені від тебе нічого не потрібно. А от мої друзі, — він кивнув в їх сторону, — були б не проти провести з тобою час. Наприклад, прогулятися. Сьогоднішня ніч обіцяє бути зоряною. Хіба не романтично? До речі, — хлопець показав рукою на новеньку, — познайомся, це Вікторія.

Дівчина кокетливо посміхнулася і підійшла до Марка, а той обережно взяв її за талію і поцілував.

Грейс спопеляла їх поглядом. Знову його нова пасія. Дівчина навіть збилася котра це по рахунку. Як їй втекти звідси? Вони оточили її з обох сторін і навряд чи в неї вдасться прорватися крізь них. Потрібно вдатися до хитрощів.

— А чому ти не хочеш прогулятися? 

Марк запитально подивився на неї, а потім відповів:

— В мене сьогодні є свої плани, сонце.

Недовго думаючи, Грейс випалила:

— То ти сьогодні гуляєш з тією блондинкою? — він різко обернувся до неї, не очікувавши таких слів, — Не нагадаєш, як її звати?

Юнаки враз затихли, а лице хлопця спалахнуло червоними плямами від гніву. Вікторія лиш запитально поглянула на нього.

— Марку, про що вона говорить?

— Та як ти... — він стискав кулаки і не міг знайти слів, щоб відповісти їй. За спиною дівчини почулося тихе шепотіння, — Не слухай її, Вік.

— Ви з нею такі милі разом, — не вгавала Грейс, — Мені аж заздрісно стало трішки, — тепер на її обличчі з'явилася єхидна посмішка, — А як вона тебе цілувала вчора. Це було чарівно.

— Та пішла ти! — крикнув Марк їй в лице і різко штовхнув її так, що та ледь встигла схопитися за поручні, щоб не впасти. 

Вікторія не на жарт розізлилася і дала йому хорошого ляпаса, від чого він аж присів на сходинку.

— Покидьок, — вона обернулася і, прослизнувши між хлопцями, спустилася сходами на перший поверх. Було чутно як вона голосно зачинила вхідні двері. Тим часом, Марк оговтався і різко схопив Грейс за горло.

— Ти що, зовсім страх втратила, дурепо? — він почав душити дівчину, стискаючи руку сильніше з кожною секундою. Марк вишкірив зуби і дивився на неї з такою люттю, що можна було сказати напевне – він був готовий її убити. Грейс жадібно ковтала повітря. З кожною секундою дихати було все важче і важче. В очах почало темніти. Вона намагалася звільнитися, борсалася, але хлопець був набагато сильнішим за неї і всі зусилля були марними. Сили помалу покидали дівчину.

Та раптом, Марка відкинуло до протилежної стіни, та ще й так сильно, що хлопець втратив свідомість від удару. Він впав на підлогу, а з рани на його голові повільно сочилася кров. Решта хлопців, жахнувшись від побаченого, почали утікати. Грейс, опустилася на коліна. Вона глибоко вдихала повітря і відкашлювалася. Позаду неї почулися якісь кроки.

— Ціла?

Дівчина обернулася на голос і побачила перед собою темноволосого, високого юнака, але через те, що в неї від сильного кашлю сльозилися очі, його лице виглядало розмитим.

— Сильно ти його…пошкодила, — хлопець присів біля Грейс, — я б йому ще разок врізав. Він хотів тебе задушити! А ті ідіоти ледь не скинули мене зі сходів, коли втікали

Грейс, все ще уривчасто дихаючи, поглянула на незнайомця. В очах трохи розвиднілося і вона змогла розгледіти його краще. Він мав очі горіхового кольору і густі гострі брови, його волосся смішно закручувалося в кудрі і пружинило після кожного його руху. Дівчина прокашлялася.

— Я? Як я могла його так відкинути? Я задихалася і не могла…напевно… — Грейс знову зайшлася голосним кашлем.

Юнак подивився на неї зі смішинкою в очах.

— А хто ж тоді? Не я ж. Я ще знизу був, коли цей тип відлетів у стіну. Дивись, навіть тріщина пішла, — він показав пальцем на стіну, де й справді тріснула штукатурка.

— Але…я не могла…

— Ну, значить, тобі неабияк пощастило, — хлопець посміхнувся, — до речі, мене звати Рей.

— Грейс…

— Вставай, — він піднявся і простягнув дівчині руку. Вона незграбно підвелася, трохи хитаючись від нестачі сил.

— На якому ти поверсі? Я тебе проведу, чи що...

— Було б непогано, — Грейс потягнулася за своїм рюкзаком, але хлопець випередив її і схопився за нього перший.

— Я понесу. Можеш йти сама?

— Думаю, так. Я живу на шостому.

Хлопець присвиснув.

— Так високо? То може на ліфті?

— Я намагалася, але… — вона не встигла договорити, як Рей вже спустився на майданчик і натиснув кнопку виклику. Як не дивно, вона засвітилася і з шахти почувся звук працюючого мотору, — що за?...

— Ітс е кайнд оф меджік… — проспівав хлопець і рукою поманив дівчину до себе.

— А як же Марк? — вона боязко поглянула на безсвідоме тіло, що стікало кров’ю на сходах.

— Хто? Цей покидьок? Нехай залишається тут. Думаю, його скоро хтось знайде. Ходи сюди, ліфт вже майже на місці.

Як би Марк не дратував дівчину, вона не могла його тут просто так залишити. Все-таки це вона винна в тому, що він зараз у такому стані, чи не так?

— Ні, ти як хочеш, але я його тут так не кину, — Грейс вже дістала з кишені свою мобілку, але подумала, що швидка не встигла б доїхати сюди вчасно, тому вирішила зробити по-іншому. Швидко зметикувавши що до чого, вона голосно постукала у двері якоїсь квартири і, переконавшись, що її точно почули, підбігла до Рея.

Ліфт зі скрипом відчинився і вони обоє поспіхом зайшли всередину. Грейс натиснула на цифру «6». Кабіна з тихим гудінням почала підніматися вгору. Вона ледве встигла помітити як відчинилися двері тієї квартири.

Полегшено видихнувши, Грейс обперлася на перила. Їй досі не вистарчало повітря в легенях, а шия сильно боліла. Дівчина все ще не могла оговтатися після того, що сталося. Невже й справді це вона його так відкинула? Але ж їй точно пам’яталося те, як вона безуспішно боролася з ним і майже втратила свідомість. А тепер він там лежить, стікаючи кров’ю. І де ж тепер його дружки? Вона сподівалася, що йому встигнуть допомогти.

Грейс мимоволі подумала про Рея. Хто він? Їй не доводилося раніше зустрічати його ні в будинку, ні в місті. Звідки він взявся і невже він справді вірить, що це таки вона так сильно штовхнула Марка? Проте їй не хотілося зараз розпитувати його, вона лиш хотіла якнайшвидше потрапити додому, де її вже напевно зачекалася мама. Дівчина глянула на своє відображення в дзеркалі: волосся розпатлане, сорочка пом’ята, а на шиї залишилися синці від рук Марка. По тілу пробіглись мурашки. Вона аж тепер усвідомила, як близько була до смерті. Тим часом, ліфт зупинився і знову, зі страшенним скреготом, відчинився.

— Дами вперед, — Рей красиво вклонився, заклавши руку за спину і пропускаючи Грейс. Та, в свою чергу, посміхнувшись, зробила легенький реверанс і вийшла з кабіни, а він слідом за нею.

— Ось тут я живу. Принаймні сьогодні, — посмішка раптово спала з її лиця.

— Типу?

Грейс зітхнула.

— Ми з мамою часто переїжджаємо. Це, м’яко кажучи, втомлює. Саме через це у мене зовсім немає друзів. Я навіть не намагаюся з кимось знайомитися. Надто боляче прощатися…

Він співчутливо поглянув на неї і поклав руку їй на плече.

— Ну я від тебе вже так легко не відчеплюсь, так що, рахуй, в тебе з’явився новий друг, —він загадково посміхнувся і подивився їй прямо в очі, — Ти не повинна залишатися сама. Колись тобі потрібно буде попросити чиєїсь допомоги, а я завжди буду готовий тобі допомогти. Окей?

— Ти сам напросився, — Грейс засміялася, а він лиш посміхнувся у відповідь, — Ну, тоді, до зустрічі?

— До зустрічі!

Дівчина з посмішкою на обличчі розвернулася і пішла до своєї квартири.

— Зажди! — вона обернулася і побачила, що Рей простягає їй її рюкзак, — Нічого не забула?

— Ой, точно. Дякую.

— Звертайся, — юнак підмигнув їй і за хвилину зник у ліфті.

Грейс зачинила вхідні двері, поклала рюкзак на підлогу і почала роззуватися. Раптом з вітальні почувся якийсь гуркіт і, що ще більше здивувало дівчину, незнайомі чоловічі голоси. Вона насторожилася.

— Мам?

Так і не знявши кросівки, Грейс попрямувала до кімнати з якої долинав шум. Ставши в коридорі між вітальнею і кухнею, вона почула шурхіт позаду себе, та не встигла огледітися, як хтось раптово схопив її з-заду і прикрив їй рота рукою так, щоб та не змогла кричати. Дівчина намагалася вивільнитися, але на цей раз її тримали куди сильніше, ніж Марк. Вона нарешті помітила в кімнаті маму, що лежала без тями на підлозі. З-за спини вийшло ще декілька людей. Вони усі були одягнені у темно-фіолетовий облягаючий одяг з золотистими нашивками на грудях у формі ласо. На їх обличчях були маски, що закривали рівно половину лиця. Перед нею зупинилася незнайомка, нахилилася і поглянула Грейс прямо у вічі, неначе бачила там щось незвичайне. В неї було темно-каштанове, коротке волосся, її очі мали зелений відтінок, але в правому чомусь не було зіниці.

— Ми знайшли те, що хотіли, — вона випрямилася і простягнула руку до дівчини, легко торкнувшись її щоки, від чого по її тілу пробіглися мурашки. Незнайомка заплющила очі і різко розплющила їх знову. Грейс помітила, що вони змінили свій колір з зеленого на жовтий, але це було останнє, про що вона встигла подумати. Її раптово почало сильно хилити в сон.

— Добраніч, крихітко...