Розвага перетворенна на жах
Жека
Саня
Андерсон
Воз'єднання
Воз'єднання
Коли до мене підійшли хлопці я не міг ворушитись бо надто багато ран , але хлопці мені допомогли встати. Ми помалу не спіша почали ідти до основного виходу. Ми все важче і важче йшли бо втрачали кров. І коли ми дійшли до виходу сил майже не було. А коли вийшли то навіть і не сильно зважали на  те , що нам кажуть. Ми просто ішли троє до поліції і лікарів. Поліція злякалась нас і кричали щось. Ми не чули в нас була сильна контузія слуху. Я випадково впустив свій ніж і впав. Так один з поліцейський почав вогонь в сліпу. Всі ми впали і втратили свідомість. А коли прокинулись в палатах то йшли новини. Я прокинувся перші поки Саня з Андерсоном спали. І по новинам говорили про нас , як про "Мертвих героїв". Бо ми померли поки лежали , але наші серця завели знову. Я лежав плачучи і сміючись від того , що ми досі живі.

Через місяць...

Ми з хлопцями так в обнімку , як в той день вийшли з лікарні і нас зустріли ті самі заручники , яких ми спасли. І мер міста , який хотів дати без корисні подарунки. Я просто відкинув їх рукою в сказав:

Ви мер не зробили нічого , щоб нас врятувати , а ці люди не пошкодували грошей нам трьом на лікування. Бо якби не ми їх вже не було б в живих. Навіть той поліцейський , який почав стрільбу вибачився і організував людей. А ви хочете нам дати якісь грамоти. Я вам скажу від усіх ,  а особливо від мене і моїх братів . Ідіть ви з цим в сраку.
(Жека)
© Євген Мазурок,
книга «Мертві герої».
Коментарі