Маленька дівчинка років шести забігає в кімнату де в кріслі гойдалці сидів похилих років  чоловік.  - дідусю, дідусю, а розкажи як ти прожив життя ...-
Чоловік посадив дівчинку на одне коліно і став думати - Мене звуть Іван Павлович Ташик,  я народився 1 вересня 1918 року все життя я прожив в Україні.
я народився в Івано-Франківську , моєю хатиною була третя  з права на вулиці Шевченка. 

Пам'ятаю як був я маленькім і мій дідусь вирішив взяти мне на рибалку. Ох це неможливо забути, я співмав тоді ще велетенську рибину. Я її щей сам приготував, всі були задоволені мною. А коли я підлітком вирішив сходити на річку в день Івана Купали - в чоловіка зявилась усмішка - я там і зустрів твою бабусю, її блакитні очі - він подивився на дівчинку - викапана ти... 

Я навмисно слідкував за нею коли вона плела свій вінок, потім я запускала, а потім я зловив його на іншому березі... Як вона раділа коли побачила такого хлопця зі своїм вінком, а те як я ходив просити дозволу її батьків на одруження... Я всей такий гарний в татовому костюмі із сватами. Віходять її батьки і я питаю " А у вас є дівчина на виданні?"а вони " А ти покажи себе и ми скажемо!"  я входжу на подвір'я і ось бачу у вікні її хустка на плечах та сарафан в горошок, перечипився і чуть не впав, але втримався та зразу почав витанцьовувати,а щей співом зайнявся...

Батько твоєї бабусі сказав щось на вухо матері і та пішла до будинку.

"Несе Галя воду,

Коромисло гнеться,

За нею Іванко,

Як барвінок, в’ється.

– Галю, ж моя Галю,

Дай води напиться,

Ти така хороша –

Дай хоч подивиться." і тут я почув голос коханої із віранди.

– Вода у ставочку,

Той піди напийся,

Я буду в садочку –

Прийди подивися." і ми почати співати разом я з двору а вона з порога

"– Прийшов у садочок,

Зозуля кувала,

А ти ж мене, Галю,

Та й не шанувала.

– Стелися, барвінку, –

Буду поливати,

Вернися, Іванку, –

Буду шанувати.

– Скільки не стелився,

Ти не поливала,

Скільки не вертався,

Ти не шанувала.

Несе Галя воду,

Коромисло гнеться,

За нею Іванко,

Як барвінок, в’ється."

Моя кохано Галю виходь до нас - веселим голосом промовив її батько

- Ти хочешь піти за нього заміж - він пробягує руку покажуючи на мене

- Так батьку.

-Ну тоді захоть юначе, тай сватів захопи.


То була весна 1939 року, я так радів, мені так пощастило зі твоєю бабусею....

Тут до кімнати, де сидять дідусь з онучкою, входить високий чоловік з жінкою.

- А що це ви тут робите?- запитала жінка 

- Мені дідусь розповідає як з бабусею познайомився.

- Мамо захоть сідай саме цікаве починається.

Подружя сіло на диван навпроти крісла. 

- Ну дідуся подовжуй.

- добре- усмішка не сходила з вуст похилого чоловіка.

-Ну так ось, весна 39-го року и я розумію що жити без неї не можу..

Через кілька місяців ми одружились, і нам мої батьки знайшли невеличкий дім із широким подвірням.

Ми вже одружені переступаемо поріг нової оселі, через кілька діб ми вже спали разом, дім був обставлений меблями і якось я раненько встаю вмиваюсь і іду в поле тамнариваю величезний букет з волошків, ромашок та колосків пшениці, благо мене ніхто не бачив, а тоб булобмені тоді...- кімнатв заповнилась дзвінким сміхом...

- Та це ще ж не все дослухайте... Приношу я той букет і кладу біля Галини танамагаюсь розбудити, десь с проби десятої в мене це вийшло , а вона... " нащо ти зірвав такі гарні квіти та щей з самого ракну... Тобі зайнятися нема чим?" Я хотів їй зробити приемн а вона мене вилаяла.... Уявляете? - Нестримний сміх ...

- Я не розгубився, Я каже " Я хотів зробити тобі приємне а ти...." Розвернувшись скрестив руки на грудях а вона піднявшись обняла мене зі спини і промовила " Я теж тебе кохаю" тоді я розвернувся до неї і поцілував у лоба.

І чез декілька місяців ти насолоджувалися життям і тут підходить час до мого дня народження. Мої батьки подарували мені трохи своєї землі а батьки Галі 2 кози ми були на сьомому небі від щастя... на передодні і Галина подарувала свій подаруно - Тут дідусь трохи запнувся, згадав що на колінах в нього сидить онука. А вже на ранок 2 вересня в нащій церкві задзвеніли тривожні дзвони, це означало що щось трапилось.

І я побіг до церкви.. Там обявили набір  добровольців для стримання німців.

І тому.... - у чоловіка не по волі покотилася сьоза 

Я птшов на вийну і залишив Галину саму, тоді я ще не знав що вона чекала на дитину тому ничого і не роздумував.


Я пройшов черз всю вийну и залишився живим але вже каликою....- він навіть не здержує сліз

- Дідусю не плач, бабуся ж дочекалася тебе?

- Так навіть більше вона тримаючи сина за руку стояля біля воріт...А я йшов і нічого не говорив. Зупинившись перд нею я впав на коліна і ціловав її чобітки.... " Люба, Кохана моя Галино, вибач мені що пішов нічого не сказавши... А це? вказуючи на дитину.

-Як ви мене обидва виводилиза останні роки один в домі а другій на війні.... Вставай і візьми сина...

 Піся того я не відходив ні від сина ні від Галини більше ніж 20 метрів.

Згодом все забулося і я влаштувався на роботу.

-Ну а далі ви бачите самі..

 но тут в кімнату заходить жінка похилого віку і каже...

-Нічого вони не бачать, я іноді сама не помічаю твоєї допомоги.

Щобви розуміли,встаю якось  в ранці і думаю вчора ніхно посуд не помив а приходжу все чисто прибрано, помито...

- Хто сказав що то був я?

-Сама бачила!

кімната  запвнилась сміхом....

- Я тобі винен......- Дідусь бере руку всю в зморшках и одягає гарне золоте кільце на безіменний палець правої руки...- І я заборгував тобі подарунок на свинцеву річницю ( 1 рік шлюбу).....

- Тату, як же це мило...............


- Ах до речи ми теж хочемо дещо обявити...- жінка штурхає чоловіка в бік щоб той почав.

- Ну в нас така справа... У нас буде поповнення...

- Оооо це означає що в нашій великій сімї буде іще один член!!!!

- Мамо це справді так?

- Да сонечко через сім місяців ти станеш старшою сестрою для своїх брвтиків або сестричок....

- ООооото у вас двійня?

- Так....

-Ура,Ура, ура вся сим'я радіє такій новині!!!




Ну а що буде дал це вже зовсім інша розповідь.....