Видалити публікацію?
Mark Fortis
2024-05-14 08:21:15
Думки вголос, Особисте
Чому я досі займаюся філософією та пишу? Відповідь дуже проста, тому що я отримую неймовірне задоволення коли пізнаю щось нове. Коли знаходжу відповідь на питання яке мене цікавить — я радію. Хтось може зауважити: «Це звісно добре, але ж ти винаходиш заново велосипед. Те про що ти написав вже було багато разів сказано кимось до тебе. Ти й сам знаєш, що просто йдеш шляхом яким вже пройшло тисячі людей». Я: «Звісно так воно і є. Однак, що мені з цього? Моя радість така ж реальна як і усіх моїх попередників. Вони випередили мене лише тому, що народилися швидше за мене. Насправді це наш спільний шлях як людства». Хтось: «Тільки це ж не приносить жодної користі для людства загалом. Краще б ти акцентував свою увагу на ті теми, які ще не були досліджені». Я: «Згодний, та буду я робити це тоді коли відчую таку потребу. Зараз я зайнятий пізнанням себе. Та розглядом тих питань які актуальні для мене у цей момент. З іншої сторони коли це приносить користь мені, то це вже є достатньою підставою аби щось робити. Нічого нового для людства? — кажеш, — але усе нове для мене, ось це і має значення». Хтось: «Хіба ж ти не хотів здобути славу і визнання в очах інших людей? Хіба ж не це тебе штовхає до розвитку?» Я: «Що мені до слави та визнання? Моя цінність не залежить від уявлень інших про мене, оскільки їхні переконання це виключно їхня справа. Бути щасливим значить бути в гармонії з самим собою». Хтось: «Ти ж колись писав, що рівняєшся на своїх Великих попередників. Не обманюй, що не хотів би бути записаний в історію розвитку світової думки. Навпаки, ти аж дуже хотів, щоб твоє ім’я стояло поруч з іменами цих титанів». Я: «Справді я рівняюся на них. Їхні поради до нащадків, є також порадами до мене. Однак слава в очах інших не є тим, що наповнить мене сенсами. Усе потрібне для щасливого життя в мене вже є. Коли ж я хотів цієї слави та визнання, то думав, що кінцевий результат єдине що має цінність, однак це було хибним постулатом, оскільки женучись за майбутнім я легковажив теперішнім і тим самим нехтував сенсом життя». Хтось: «Але ж хіба ж усе, що ми робимо не для того, аби посідати певне становище у суспільній ієрархії?» Я: «Якщо це сприяє мені, а я радію процесу становлення у цій ієрархії, — як ти кажеш, — тоді я нічого проти не маю. Та якщо ти маєш на увазі те, що здобувши статок, статус, та пошану я стану щасливим. Тоді я ніяк з цим погодитися не можу. Бо в такому разі я створю собі ілюзію щастя і рину думкою туди де мене немає. А також це свідчить, що я не приймаю того ким я зараз є». Хтось: «Так ж ні, це ти просто переконав себе що уже щасливий, аби таким способом заглушити відчуття власної нереалізованості». Я: «Он воно як?! — сміючись скажу — Суспільні очікування... Бажання та оцінки інших... До мене це не має жодного відношення, той хто оцінює, судить інших за тим критерієм за яким засуджує себе. Я ж не засуджую, а приймаю. Своїм життям я розпоряджаюся так, як вважаю за потрібне, пам’ятаючи про повагу до вільної волі інших людей». Хтось: «Нікому не потрібний такий філософ. Бути бідним і філософувати це лише раціоналізувати свою неспроможність, і додавати своїй убогості пошани». Я: «Добре друже, якщо тобі корисно так думати, я не маю нічого проти. Собі ж я дозволяю бути собою в не залежності від власних статків. Мене не визначають зовнішні речі, себе визначаю я сам. Я приймаю себе таким яким є. І не засуджую себе за прояв різних емоцій та почуттів. Бо знаю, заборона це насильство, і я дозволяю собі не забороняти та не засуджувати. Я підтримую, мотивую та закликаю».
4
1
577
Коментарі
Морок Неферат
тому, що це призвання і поклик його сильніший понад усе.
Відповісти
2024-05-16 19:49:18
2