Νότος, Ζέφυρος, Εύρος και Βορέας
На поличці стояв глечик, Він був старий, і майже вже репнув. Я сидів, поглядував все туди – Дуже боязно, бо відчував в ньому силу. На ньому виднілись написи чотири.   Першу що розгледів - слово Нот. З давньогрецької це південь значить, Або як можна перекласти - Бог, Що керував південними вітрами.   Друге слово майже стерлось, Але то певно був Борей, Він приїхав з півночі своєї І схопив з собою вітерець Той за комір всім залазив.   Третього Еврокл звали, Напис був чіткий. То вітер зі сходу, він заїжджий. Покинув замок свій міцний, Що десь на островах японських, Досі ще стоїть.   Ну четверте слово всім знайомо. Літерами давніми написано – Ζέφυρ Він штормить постійно з заходу, Він нагадує весну, Він вісник нової пори.   Я отямився раптово, Поглянув на кувшин, Він тріснув, тільки шийка залишилась, Міцна, ціла, і написи на ній – Нот, Зефір, Еврокл і Борей.
2023-07-25 15:58:53
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Хонна
ну майже, ще звісно потрібно повчитись малювати🙃
Відповісти
2023-07-25 16:06:01
Подобається
Lexa T Kuro
А цей мені до душі 🙏💞, бо вітер для мене має особливе значення... А ще й описали не один, а декілька🤩👍 Пам'ятаю, що колись захоплювалась та намагалася розібратися зі всіма цими "самумами", "бризами" тощо. Дякую, що нагадали🙏🤗 Мені подобається Ваш стиль - він чудовий! Будьте собою!🍀✨☀️
Відповісти
2023-07-27 09:07:27
1
Хонна
@Lexa T Kuro дякую)
Відповісти
2023-07-27 09:08:32
1
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1994
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1475