Церкви завжди приваблюють жебраків, Андріївська церква не виняток. Щонайменше п’ятеро людей в поношеному одязі з паперовими стаканчиками у руках або з іконами сидять на її східцях щодня. Парафіяни вже звикли та зовсім не звертають на жебраків увагу, може інколи, навіть не дивлячись, кинуть монетку. Так само молодий чоловік у дорогому костюмі та налакованих туфлях не помітив напруженого погляду згорбленої чорної постаті на сходах. Він надзвичайно поспішав на вечірню службу, тому не озираючись побіг до входу. Щойно чоловік зник з очей, чорна постать підвелась і пішла геть. Це була ще вродлива, але вже немолода жінка. На її обличчі осіла не одна зморшка, але очі досі були жваві та живі. По дорозі жінка зняла чорний плащ, під яким виявилась форма офіціантки з красивою вишивкою «Інна» на грудях.
Уважно розглядаючи перехожих Інна підійшла до молодої дівчини, що стояла біля дороги та продавала різноманітні прикраси та фігурки. Жінка уважно оглянула асортимент та зупинила свій погляд на невеличкому тигрі, який сяяв на призахідному сонці. З посмішкою на вустах вона придбала його і, вже прощаючись, сказала дивну фразу: «Чи знаєте ви легенду про тигра у криниці?». Продавчиня усміхнулась у відповідь. З боку це виглядало як невинний жарт або розмова давніх подруг, але уважний спостерігач міг помітити дивний зловісний блиск, що з’явився в очах молодої дівчини. На щастя, перехожі більше переймалися своїми справами, їм було абсолютно байдуже до всього, що відбувалося навкруги. Інна давно знала продавчиню. Можливо вони навіть могли б стати подругами, якби не той факт, що руки дівчини були по самий лікоть у крові. Жінка добре розуміла яку саме роль невинна фраза про тигра відігравала у всій цій виставі, так само розуміла, що чоловіку, який так поспішав на вечірню службу, на ранкову потрапити вже не вдасться. Інна ще раз подякувала за тигра і нарешті пішла додому.
Лише у своїй квартирі за трьома замками вона могла почуватися у безпеці. З того сумного і жахливого вересня 2008, коли Інні довелося перетнути половину світу, пройшло майже 14 років. Вона справді сподівалася, що батькові зв’язки не дістають так далеко і тут, в Україні, її ніхто не знайде. Знімаючи форму Інна думала про цікавий виворіт долі, що змусив її покинути все і розпочати життя з нової сторінки. «Як іронічно. Колись я несвідомо допомагала моєму батькові позбуватись своїх конкурентів, а зараз сама, з власної волі, докладаю руку до вбивства зовсім невідомих мені людей.»
Щоб заповнити тишу Інна увімкнула телевізор на першому ліпшому каналі. Самотність була вірним супутником її життя, тож жінка вже давно звикла і до тиші, і до неможливості з кимось побалакати, але чомусь саме сьогодні вона так прагла компанії. Вода в алюмінієвій каструлі вже закипіла і до неї з тихим плюскотом посипались макарони. Раптом Інна згадала про свою покупку. Вона вийняла тигра із сумки та обережно з любов’ю поставила його на підвіконня до інших таких самих фігурок. «Ще трохи і в мене буде вже сотня, а це ціла колекція».
У двері подзвонили. Інна ніколи нікого до себе не запрошувала, але саме цю людину завжди очікувала і зовсім не боялась. З усмішкою жінка відкрила двері листоноші та забрала два журнали і, як несподівано, листа. Незрозуміле почуття тривоги змусило Іннині руки дрижати. Вона обережно відкрила конверт, але листа там не було. Натомість на тремтячу долоню викотились п’ять апельсинових зерняток. Обличчя побіліло. У грудях стало щеміти. Повітря відмовилось потрапляти до легень. Інна впала.
Диктор у телевізорі розповідав про чергову перемогу Світоліної. Вода з макаронів вже почала википати. Останні промені сонця вигравали на незавершеній колекції тигрів. Через відчинене вікно доносилося далеке завивання сирени.