Не минуло і хвилини, як Карі вже стояла біля великої срібної двері, і уважно читала текст на табличці. З кожним реченням брови дівчини піднімалися все вище й вище, а коли вона дійшла до останнього, то зойкнула і швидко відчинивши двері, забігла у середину.

« Привіт новачок, ти прибув на місце останнього випробування. Я гадаю що ти дійшов сюди яким завгодно шляхом, але тільки не через реєстрацію. Вона була створена для тих хто поспішаючи, не проти постояти в черзі. Якщо ти тут, то знайшов таки спосіб обійти охорону, то ж не хвилюйся основний тест ти вже склав. Тобі залишилось тільки показати себе як особистість, тож вперед, Gratissimum est inferos! До речі, поки ти це читаєш, час вже іде.»

Карі зачудовано оглядала велику залу. Стіни і підлога були розмальовані космічними малюнками, які повільно змінювалися, перетікаючи один в інший. Зі стелі звисав тьмяно фіолетовий слиз, який сплітався між собою, виконуючи дивний танок. У повітрі висвічувався таймер, який показував чотирнадцять хвилин. У залі було рівно тридцять столів, за якими сиділи підлітки від дванадцяти до дев’ятнадцяти років, і старанно щось писали. Рівно по центрі було вільне місце, срібний стіл, і стілець, який нагадував велику подушку. Карі спробувала тихенько пройти до нього.

- Карі Лін. – пролунав різкий металевий голос. Карі застигла від несподіванки, а студенти навіть не кліпнули. — Ви запізнилися продовжив він.

— Та-ак в-вибачте, - протягнула дівчина. Вона швидко пробіглася поглядом по залі, окрім столів зі студентами, більше нікого не було. Карі відразу згадався один роман Агати Крісті, вона ще раз пильно поглянула на підлітків. Може комісія ховається поміж них?

— Я теж колись запізнилася на вступний екзамен, - додав голос, — І нічого, ось в комісії тепер працюю.
— Можна мені сісти? - звернулася Карі до невидимого джерела звуку.
— Так, так, звичайно, -схаменувся голос. — Там вже лежить твоє завдання.

Дівчина вмостилася на високий стілець і поглянула на пустий аркуш паперу. Він був жовтуватого кольору, ніби хтось намагався зробити його схожим на пергамент. Нічого іншого на столі не було, навіть олівця. Здається вона має сама здогадатися що з цим робити. Хоча може комісії було просто лінь складати завдання.
— Залишилося тринадцять хвилин, - оголосилв представник комісії.
Чудово. Просто чудово. Карі спробувала зосередитися. Вона буде малювати, от тільки треба вирішити що. Багато талановитих художників поступали у Академію, то ж комісія напевно вже встигла надивитися на усілякі креативні роботи. Дівчина обережно зняла з руки браслет у якому були графітові вставки. Вона завжди носила його з собою, на випадок якщо треба буде щось швидко замалювати.
— Залишилось десять хвилин, - проказав вже набридший голос.
— Залишилось десять хвилин, -перекривила його Карі, нічого не спадало на думку і це дратувало.
— Наскількі мені відомо я маю оголошувати залишок часу, і результати доречі також, - задумливо сказав член комісії.
Дівчина обхопила голову руками і заплющила очі.  У голові була порожнеча. Жодних ідей, жахливе відчуття. Роптом біля її руки впав клаптик паперу. Карі здивавоно озирнулася, і не побачивши нічого підозрілого піднесла його до обличча.
"Зосередся на хвилях. Хай гени самі підкажуть що тобі робити."
Дівчина тяжко зітхнула, і що це в біса значить?
Перед її носом приземлилася ще одна записка.
" Просто закрий очі і уяви хвилі. Нічого складного."
— Залишилося вісім хвилин. - протягнув металевий голос.
Карі нервово заклала пасмо чорного волосся за вухо, у голові все ще нічого не було і це їй не подобалось.
— Просто закрий очі, і уяви хвилі, - роздався шепіт і на її обличча повіяло запахом м'яти. Дівчина різко озирнулася, проте навколо її стола, нікого не було.
— Іди ти до дідька, - просичала вона невідомо кому, до того ж щось у тому шепоті було знайомим. Не дочекавшись відповіді, вона знову обхопила голову руками. Проте здоровий глузд піказував що їй більше нічого не залишидося окрім того що б уявляти хвилі. Ні, здоровий глузд казав що б вона перевірилась у психіатра, проте чому б не спробувати.
— Залишилось п'ять хвилин.
Карі заплющивши очі, уявила хвилі. Таак. Хвилі. Може мутно зелені, розбурханого моря, вони здавалося от от дістануться до тебе... Чи може зовсім маленькі, прозорі хвильки, тільки но народженні. Вони сором'яздиво подивлюються на тебе навіть не думаючи доторкнутися. Раптом дівчина відчула як її правиця здригнулася і лягла на "пергамент", відразуж хвильки почали віддалятися перетворюючись на одну велику...дуже велику. Вона навіть не дивиться на тебе, бо знає що ти лише мізерна частина того, що їй доведеться знищити. Рука повільно вимальовувала якісь завитки, цунамі ставала все більшою і більшою поки не розсипалася на безліч невеличких хвильок. Рука застигла в незмозі поворухнутися, холодно дуже холодно, це не ті хвилі які потрібні.
— Залишилось три хвилини.
Хвилі вщент розбилися об кам'яну стіну, і в голові знову запанувала пустота. Карі глибоко вдихнула, треба щось серйозніше. Хвилі...хвилі...раптом її як струмом вдарило, ну звичайно. Дівчина опинилася у філармонії, на сцені стояв скрипаль і розслаблено тримав скрипку крутячи в правій руці смичок. На його обличчі грала зухвала посмішка. Піаніст дав перші акорди і скрипаль різко вскинувши інструмент на плече вдарив по струнах. Усіх людей ніби паралізувало, і вони завороженно слухали чарівну музику яка линула з невеличкої "дерев'яної коробочки". З кожним дотиком кінського волоса до струни, вона вібрувала і з невеличких отворів  стрімко линули звукові хвилі, вони ставали все чіткішими. Карі відчула як її рука стрімко витанцьовує на папері завзято щось малюючи.
— Залишилось дві хвилини.
Давні спогади щезли, холодок знову пройшовся спиною, проте рука завзято продовжувала малювати, але штрихи ставали все важчими. Карі опинилася у лісі, по зелених деревах лазили якісь трьоногі створіння, а навколо неї літали невеличкі ельфи, дівчина відчула непідробний смуток, це місце колись було їй знайоме...
— Час вийшов, - гаркнув металевий голос.
Рука здригнулася і зупинилася. Карі різко відкрила очі, вона не розуміла що щойно відбулося, і це її дратувало. Погляд впав на намальоване її рукою зображення. Це було... Дівчина навіть не могла дати визначення тому що лежало перед нею. Але це було неймовірно...
— Можете тікати звідси, - виголосив представник комісії, — Залиште ваші роботи на столах, завтра ми оголосимо результати.
Карі піднялася зі стільця, проте ноги підкосилися і дівчина осіла на підлогу. Перед очима плавали різнокольорові плями, голова йшла обертом і здається стрімко летіла до підлоги...