Серед танцюючих сосен

Тіло так і лежало на ганку. Точніше те що від нього лишилось - перетягнутий тонкою шкірою кістяк. Пухкий чоловік регулярно навідувався до нього і в один з перших днів накрив його старим одіялом .

Присипаний снігом будинок в глибокому сосновому лісі нагадував скоріше творіння забутих цивілізацій ніж звичне житло. Помазана глиною півсфера що наче виросла з землі досконала за своєю формою і вражаюча за розмірами могла б привернути увагу посторонніх, та навколо неї було вирито і збудовано таку систему перешкод, що випадково їх не пройти. Рови, завали , непролазні кущі і хитро протоптані стежки служили як природні дороговкази і вели куди завгодно тільки не до чудернацької півкулі. Десятки дрібних віконець-блискіток вкривали її стіни, з яких тільки в одному ,та й то раз на кілька тижнів, вмикалось тьмяне світло.

Давнє запустіння цього дому порушили двоє людей - вони приїхали пізньої осені. Пухкий - майже огрядний, лисий як коліно чоловік і його високий, дещо згорблений та худорлявий супутник стали першими хто переступив цей поріг за багато років. Вони були тихими мешканцями і єдиною їхньою розвагою було мовчки ходити дерев'яними помостами що зміїлись довкола будинку. Якщо пухкий чоловік вповні насолоджувався панорамою лісу, то худорлявий дивився перед невидющими очима і ледве волочив ноги. Хоч на вигляд йому було до тридцяти його доводилось водити під руку.

Маленькими кроками, неспішно пересувалися дві фігури - коло за колом . Іноді погляд худорлявого прояснявся - він ставав на місці - хрипів щось не нерозбірливо , завмирав ненадовго і крокував далі.

Одного дня вони вийшли на ганок. Худорлявий виглядав геть кепсько, він з натугою дихав черз раз і тяжко совав ступнями - врешті підійшовши до стіни він сперся на неї спиною і сповз додолу. Пухкий чоловік всадив його - обережно випростав його ноги й руки, вирівняв тулуб, поправив голову після чого зачинив усі двері будинку і розчинився в зарослях папороті.

Він приїздив і щоразу нотував як змарніло і висохло тіло. Котрогось дня воно остаточно обмякло і завалилось вперед, завмерши в химерній позі. Коли це побачив пухкий чоловік в один зі своїх не частих візитів, він обережно переклав його навзнак. Поки він розправляв худі коліна лапата сніжинка втомленим метеликом опустилась на його лисину . Пішов рясний осінній снігопад - тож чоловік приніс шерстяного коца і дбайливо накрив ним розпластану на дубових дошках постать.

Не раз встигли змінитись барви лісу перш ніж одіяло було знято. До цього пухкий чоловік приїздив все рідше і рідше. Зовсім зневірившись він взяв за звичку походжати по ганку принюхуючись, він задирав край промерзлого одіяла і намагався вловити трупний запах, але його не було. Одного лютневого ранку, пухкий чоловік прокладаючи в снігу рипкими кроками дорогу до будинку, побачив те чого так довго чекав і на його лиці з'явилася боязлива посмішка полегшення. Над блакитним одіялом вилась водяна пара, а навколо нього на дошках гостра снігова щетина перетворилась на калюжі.

Першими звуками які худорлявому вдалось розрізнити був мелодійний і невгамовний переспів жайворонків. З часом худорлявий почав відчувати і тепло і нічний пронизливий холод. І котрогось дня відкрив очі щоб нарешті побачити і зрозуміти звідкиля беруться жовті ясні плями там де завжди був морок.Все що він міг бачити в той час було піддашшям і трикутник мінливого неба збоку. Іінколи за меж видимого світу виринав розмитий силует, що був джерелом співу зовсім не схожого на пташиний. Це явище для худорлявого було настільки вражаючим, що він переживав справжні емоційні бурі коли це ставалось. Він так прагнув наблизитись і розгадати природу співочої голови , що одного разу напружив увесь свій внутрішній ресурс і вперше поворушив правою рукою. За місяць він зможе триматись на ногах і на одному світанку сколихне благодатну тишу радісними криками .

З часом відновились неквапливі прогулянки довкола дому і одного дня худорлявий заговорив. Він сказав фразу , а потім повторював окремі слова аж поки не почав белькотіти без упину.

Того ж вечора він втік. За першої ліпшої нагоди Худорлявий рушив прямо в гущавину де на його переконання стояли сосни що підпирають небо і позначають край світу. Але ліс виявився бездонним і Худорлявий заблукав. В блідому місячному промінні він прокладав собі дорогу між кущів та яруг коли побачив пару вогнів що з гуркотом прокотились між дерев в далечині. Худорлявий вийшов на трасу. Вона була тепла і приємна на дотик, дивно пахла і йому ввижалась монументальною нерукотворною спорудою.

Невдовзі блукаючи вздовж неї худорлявий натрапив на щось маленьке і вкрите хутром. То була кішка яку щойно збив автомобіль. Худорлявий присів навпочіпки і уважно роздивлявся її. І хоч на своїй короткій памяті йому не доводилось бачити котів та вигляд котячої морди здавався настільки знайомим що він не міг відірвати від неї погляд. Він піймав себе на думці що не здатен відвести від неї погляд, як раптом усе його нутро завібрувало, а розум завмер і онімів. Склепіння його свідомості обвалились під лавиною пам'яті.