Чорна машина, а біля неї чоловік. Цей мужчина мав у своїх руках маленьку книжечку з хрестом (невже Біблія). Він не схожий на священика, але цю книгу чоловік використовує більше, ніж власну хустинку. На вигляд він був зовсім не товариський, але коли до нього підійшов його друг (як мені здалось на перший погляд) він посміхнувся такою теплою і щирою усмішкою, що я знову спитав себе, хто він?
Вся вулиця навколо темна, але костюм чоловіка білий, що вирізняв його серед чорної маси людей. Невже він…
Все це перервав звук дзвінка у двері.
- Що це таке? Чому так рано потребують моєї уваги? Хто це?
Двері відчиняються. Стоїть молода, приваблива жінка. Я її зразу впізнав – це була Фріна Лонет.
- Чому ви тут? Я вже все зробив, що ви мене просили.
- Ні, не все! Ви забули, чи не так?
- Що забув? – раптом в моїй голові загорілася лампочка, що означало одне, я забув про зустріч з фанатами.
- Ви напевне вже усе згадали і я можу не казати.
- Пані Фріно, я відпрацюю.
- Авжеж, а хто заперечує! Ваша зустріч відбудеться завтра о 17:00. Не забудьте ще раз!
- Так, Пані, я буду.
Я пішов у свою кімнату, але через крісло моє тіло вже було на підлозі. Біль була страшенна, тому я вирішив досипати на підлозі.
Фріна, що за чудна жінка! Вона водночас така мила і зла. Невже усе це може поєднуватись в одній особині. Її вигляд нагадує мені вчительку старших класів, адже костюм, що вона носить, робить лінії фігури досить чіткими, що злегка вимальовує в моїй голові образ німців (строгих, ідеальних, без єдиної помарки). Часом Фріна проявляє ці риси характеру, але коли хтось говорить про це їй в обличчя, вона завжди заперечує.
Думки про неї завадили моєму сну. Тоді я встав і пішов на кухню.
- О моя артистичність! Ви ще не пішли?
- Ні, як бачите, я ще досі тут.
- Панянко, можливо, ви не зрозуміли, але це мій дім!
- Так, це ваш дім, я знаю!
- То, чому ви ще тут?
- По-перше, я прийшла сюди не тільки, щоб вас збудити і нагадати, що завтра ви маєте зустріч. По-друге, я прийшла, щоб ви, Ріонте, знали, що від тепер я ваш менеджер.
- По-перше, Фріно, я маю менеджера і це не ви. По-друге, мадам, я з вами контракт не укладав, тому ви не маєте права претендувати на цю посаду.
- Ріонте, але ми підписували з вами контракт. Ви забули?
Іноді мені здається, що цей світ не справедливий, хоча так і є. Моя забудькуватість зведе мене у могилу!
- Так, я підписував контракт, в якому сказано, що я, Ріонт Фонте, зобов’язаний відвідати ваше шоу і знятися у прямому ефірі з моїми фанатами. І це все, що було сказано!
- Ні, не все! Ви вмієте дочитувати, чи коли не має вашого менеджера ви забуваєте про своє вміння читати?
Він так на мене глянув дивно. А що цей Пан собі думає, що так легко зможе нас позбутися. О, Пане Ріонт, ви як завжди забуваєте, моє шоу вимагає від акторів неможливого.
- Насамперед, розгляньте цей пункт.
Мій палець вказує на Пункт 1, де написано, що суб’єкт, який підписав цей договір починає працювати на нашу компанію.
- Невже, ви пропустили цей пункт, чи забули прочитати?
Як я міг пропустити цей пункт, він же на початку всіх інших домовленостей. Гм, дивно все так прозоро! Тоді мені спало на думку, що як це не все! І справді, це не все, у контракті ще 20 пунктів, що на 2 роки сковують мені руки. В думках, я вже погодився на все, щоб тільки ця дамочка залишила мій дім.
Ми з нею попрощалися. Після чого, теплий душ звільнив моє тіло від цього негативу, і тоді я пішов у бар. Та раптом мій погляд був прикутим білим костюмом. Я його вже десь бачив. Це просто збіг – заспокоював я себе – більше нічого. Та ні, ця мала книжечка розклала все по своїм поличкам. Я вирішив йти за ним. Через кілька хвилив я пошкодував про це рішення…