Темрява.... Своїми чарами вона заполонила всю кімнату, а її подруга Тиша, жахливо давила на голову і так до вінця заповнену нестерпними думками. Лише маленький, тьмяний вогник свічки був єдиним порятунком в цій ненависній гнітючій атмосфері.
Бліді ніжні руки тремтіли, чи то від безвихідності, чи то від яскравих плям червоної крові на цих тендітних пальцях. Вона сиділа на маленькому стільці, біля дерев'яного столу, дивлячись на молочного відтінку папір, тримаючи ручку.
Його останні слова крутилися в голові : "Напиши лист.... Прошу.... Якщо я не зможу... Напиши їй.... ".
А дівчина не знала, що писати..... Її наївна душа, до останнього вірила, що все вийде, що вона зможе врятувати його, що її лікарська майстерність збереже його життя.
- Дідько!....
Прошепотіла вона собі під ніс.
Перша гаряча доріжка сліз пробігла обпікаючи щоку. Перед очима все пливло, але зціпивши зуби вона вивела перші не акуратні букви, своєю тремтливою рукою. Думки знову полилися на неї водоспадом, вона ніяк не могла підібрати слова, згадуючи останні години життя цього незнайомця.....
Важке вогнепальне поранення, море крові, він тяжко дихав терплячи біль і марив.... Тихо, лише ворушачи губами постійно повторював якесь ім'я, тягнучись рукою до лівої нагрудної кишені. Рука безсило все знову і знову падала йому на груди, а губи продовжували шепотіти.... З такою любов'ю і ніжністю, що юначка ніби на собі відчувала цей трепет його душі.... Вона все повторювала йому, що все буде добре, що він виживе, але....
-Чорт!...
Знову пролунала лайка з її вуст, а рука зупинилась на півслові. На імені.... Згадуючи з якою ласкавістю і ніжною, тремтливою від болю посмішкою він говорив його, вона повільно, ніби віддаючи всі його почуття, всі переживання в той момент, боячись втратити хоча б якусь частинку його душі, виводила кожну літерку наймення.....
Сльози котилися по її червоним щокам, падаючи на папір, який так швидко вбирав у себе весь той біль і жаль. Вона дивилась на стару, всю в тріщинах, фотографію і сльози ще більше підкочувались до горла. "Такі щасливі", промайнуло в її думках, "і більше такими ніколи не будуть...."
Рука нервово виводила слово за словом, які так і лилися з її думок. Русява дама знову передавала в них свою скорботу, свій страх, свій відчай..... Вона писала про те, як останні кілька годин свого життя він розповідав про те як кохав..... Кохав..... Тягнувся ватними руками до фотографії, щоб востаннє подивитись на усмішку, таку любу і теплу усмішку.....
Писала як намагалась врятувати його, як надіялась..... Виправдовується.... Хоча розуміє, що нічого зробити не могла..... Все це вона виводила своєю тремтячою рукою, передаючи в кожному слові жаль за те, що він ніколи не побачить своєї М..... І лише її ім'я, звертання, виводила з його частинкою кохання.... Так, як він просив.....
Крапка.... Підпис.... Дата.... 25 квітня 1943 рік.....