Я открыла глаза, и как всегда у меня не удаволось вставать с моей любимой кровати,которое так и манило чтобы я ещё поспала.

Доча, пора вставать!- Крикнула моя мать, з кухни.
-Уже вста-аю, Ма.
Я встала, потягнулась і пішла в ванну кімнату привести порядок, з собою. - Сніданок на столі, все мені пора бігти, цілую пока, не забудь ключі.
-Почулось мені з кухні.
-Хорошого дня мамуль. - Крикнула я їй в останній момент. Я вийшла з ванної, переоділась, і пішла на кухню снідати. Плснідавши, взяла свою темну джинсову курточку і вийшла на двір, жачинивши двері нашої квартири.

На дворі була весна, як завжди тепла та дощлива, особливо в нашому місті. Адже майже кожного дня, в нас йшов дощ. Як би я хотіла покинути "Зливинку",і поїхати в нормальне місто. Але мені подобалось тут. Чудовий парк, гарні місця для відпочинку. Багато кав'ярень, та ресторанчиків. Також є два кінотеатри. Все таки тут чудово, хо юча дощі дають про себе знати. Взагалі мені подобається дощ, в таку погоду я завжди сиджу на підвіконнику моєї кімнати слухаючи як, плачуть хмари. Я відчуваю розслабленість, і свободу.

- Ось я уже доходжу до коледжу. Друзів якщо чесно в мене немає, та і хто захоче спілкуватись з тихонею? Я завжди була для всіх сірою мишкою, але як я говорю перше враження буває не правдивим. Я не люблю спілкуватися з людьми, ну тільки з однолітками.
Всі підлітки ведуть себе так ніби світ крутиться тільки навколо них. Бісять.
-Прожодячи через коридор, я побачила як двоє хлопців і дівчат знущаються над меншими дітьми. Я вже не могла цього терпіти, тому зважилась, надерти їм зади. Я швидким рухом пішла до них.
- Вам що нема над ким познущатись!? Тільки над меншими можете!? Відійдіть від них!
- Всі четверо здивовано подивилась в мою сторону. Як я могла не здогадатися що це була Крісті, дівчина мала дуже твердий характер, підстрижена під каре, з зеленими очима, дивилась на мене і пиляла своїм грізним поглядом. Поруч з нею стояла непримітна але так ж сама щадира Мінсі, вона також любила познущатись над кимось. Невелика на зріст, біляве волосся до самих колін. Здивовано кліпала дивлячись на мене.
Біля них стояли ще двоє. Вільям, брат Крісті. Напрочуд він мав зовсім інший харектер, темні як ніч очі, в яких тонули майже всі дівчата в коледжі. А я навпаки думала що він егоїст, ще погірше своєї сестри. Темнувате волосся, коротка стрижка. Темні облягаючі джинси та футболка. Він подивившись на мене, усміхнувся. Я була трохи в шоці адже, він завжди був замкнутим і я ще не бачила як він усміхається. Для мене було здивуванням, яка швидко змінилась рішутістю. Подивившись ще раз туди де вони стояли, я побачила що всі поросходились, і лишився тільки Вільям. Я підійшла з повними в очах ненавистю, і промовила. - Якщо ви ще раз, будете над кимось знущатись, то повір вам всім буде не солодко!
-Вільям, почувши це все, засміявся. - Я вперше почула його щирий сміх, і стояла в ступорі. Тим часом він заспокоївся і сказав-Ти чого робиш кіпіш, детка?
Я розізлилась не на жарт.
-Я все сказала! І якщо ще раз назвеш мене "детка" получи, по своєму прекрасному личику. -Пробач детка, но мені подобається тебе так називати, ти дуже мила коли злишся), - Я не витримала, і тільки но хотіла його вдарити, як відчула що мої ноги стають ватними, і я вже майже нічого не бачу.


****
Проснулась, я в лікарні. Подивилась в вікно на дворі вже було темно. Я. По пробувала сісти, від чого я ще сильніше вдарилась об ліжко.
Через декілька хвилин, до мене ввійшла, мама. Русява жінка, мила, та турботлива, ула вдіта в костюм, і з нятягнутою усмішкою підійшла до мене.
-Привіт доню, як ти себе почуваєш?
-Добре, а тепер скажи що зі мною? - В маминих карих очах я побачила, як промайнула доля страху, переживання, та відчаю...
-Я все одно, не зможу довго це скривати від тебе..
В тебе рак легень... Сказала тихим голосом моя мати.
- Сказати що я була в шоці, нічого не сказати. Я була у відчаї, і не знала що буде далі, та одне я знала точно. Я проживу всі свої дні в радості)