Шлях Ійоль до Академії був не близький, і через зайнятість Соліс, тій приходилось тримати дорогу пішки. Звісно, до того моменту, білий низ сукні вже був сірим: то авто розпилить пилюку, що вляглась з ночі на дороги, то хтось ногою наступить, або пес подумає, що на цю штору можна повішатись. Загалом, їй не дуже подобалось ходити пішки.
Друга проблема полягала у тому, що будь-яка дрібниця могла відволікти її від дороги до навчання. Як от виставка з драконячими яйцями. Дуже милі... З гірськими наростами, покриті мохом, просто гладенькі, майже дзеркальні. І всі вони, з різних земель. Від Замлосса, до Альдернорта. Подейкують, що під товстезною корою землі, під самою Академією, теж спить Древній Дракон, найстаріша істота історії Земель Ордо, що проживає у Еквестеррі, не враховуючи самих Древніх, на плечах котрих стоїть столиця Ісамсоль.
Та людей на виставці було не менше, ніж бажання дівчини застрягти тут надовше. Перед нею, вогняними буквами палав надпис “Ласкаво просимо до Драконячого гнізда”. Ійоль прослизнула всередину, підійшовши до стенда, де було найменше людей.
- Риболовець морський. Яйце, ніби обгорнене риб’ячою лускою, в собі тримає кульки ікри, що дозволяє дракону з одного яйця породити до трьох, або навіть чотирьох діточок, - прощебетав наглядач, помітивши як дівчина зацікавлена оглядала яйце.
- О, я чула про них. Живуть між берегами Замлоса і Ісамсоль. Але зараз вони стали подорожувати, через те, що цих берегів для розмноження їм замало, - додала Ійоль, ввічливо посміхнувшись і пішла далі, не помітивши, як промайнула біля спини пана Кавеа.
Сенека озирнувся, але його увагу забрала пані Калоя.
-...слушна думка, провести голосування щодо рішення Хондо. Розуміється, що він не має тих можливостей, що його батько, але бар’єр тримається без Катаріса вже майже двадцять років. А все завдяки його сину, - статурна жінка, вже явно за 70, повільно ходила поміж гостей виставки, поглядаючи на Сенеку своїми зеленими очима.
- Пан Міністр не розуміє, що коли в скло б’ються головою, то воно колись розіб’ється. Так і тут... прокляття сильне, і воно прогресує, шукає слабке місце. Тварину можна було ліквідувати вже після прориву крізь захист. Але припущення моє в тому, що тварина не сама тут з’явилась, - Кавеа запропонував дамі папіросу.
- О, не відмовлюсь. На старості спробую ваших ісамсольских смаколиків, посаджу легені і помру щасливою, - дама посміялась неголосним рипучим хохотом.
- Ваш оптимізм надихає, - Сенека задимів, сховавши коробочку з тютюном. - Тож, я так розумію, пропозиція позбавити Еквестерру академії Хондо, вас теж не задовільнила?
- Не думаю, що я відчуваю якесь співчуття до Хондо, але коли справа заходить до збереження спадщини і історії.. Ну вибачте, Ордо і так вже багато втратила. Країна без столиці... Альдерсан, тепер названий проклятим Альдернортом. Замлосс взагалі відколовся від загального складу передових міст Ордо. Що тепер з Еквестеррою?
- Підтримую. Прогресія від’ємна. Сумно, що опозиція не має підтримки. Іноді, здається, що її зовсім немає, - Кавеа пропустив даму Калою перед собою, до найінтригуючого екземпляру драконячих яєць - Древнього Коконоїда.
-Знаєте, звідки воно? - запитала жінка, ніби вже знаючи відповідь.
Кавеа трохи опустив голову, засмучено посміхнувшись.
- Звісно. Цікаво, чи останнє воно? Ісамсольскі дракони були дуже чутливими до всіх цих страшних подій. Багато з них пережили велике переселення, - Кавеа вдивлявся в шовковисті нарости на великому, ніби з голову велетня, яйці.
- Що я бачу...Сумний Кавеа, - жінка повністю скурила папіросу і кинула недопалок просто під ноги.
- Не сумний. В роздумах, - уточнив чоловік.
- Тож слухай, синку. В цьому місці нема чесності. Честь в них навіть на слуху не стояла. Питання Ісамсолю не буде, поки є нинішня влада. Немає опозиції - немає Ісамсолю. Ти вже мав змогу протистояти цьому прокляттю, то зроби крок вперед знову.
- Не думаю, що моїх сил вже вистачить. І навіть не у віці справа, - Сенека зітхнув. - Поки я живий, я можу лише плюватись в міністерстві. Ви ж можете мені допомогти.
- Могла, якби Катаріс був живий. Повний склад асоціації чарівників бар’єристів підтримав би тебе. Але нагадую, що старий склад розпущений.
- В чому проблема зібрати їх знову?
- Ти готовий шукати їх по всій Ордо? - жінка досить осудливо похиляла головою. - Збирай партію...
- О ні.., ні. Це неможливо, - Сенека помахав руками перед собою. - Всі ці агітації, збори. Я не вмію працювати в команді...
- В команді політиків? Але ж ти людина військова, Сенеко. Все це для тебе мало бути знайомим.
- Нагадаю вам, що моє військове життя закінчилось, як тільки звівся бар’єр.
- Хлопчику, не розчаровуй мене. Бабця ставить на тебе. Нехай зараз я багато бовкаю, в потрібний час, я завжди буду чекати.
- Пані Калоє, буду вдячний, - чоловік ніжно приклав губами до її ручки і озирнувся. - Арлет?
Калоя теж поглянула навкруги.
- Це та маленька червоноока?
- Так... Напевно, десь чимось зацікавилась, - погляд чоловіка нервово пробігся по натовпу.
- Ну тоді залишу тебе і піду по своїх справах. Неперевершена виставка. Хоч і відбувається майже кожного року, - пані далі вільно потопала по майданчику.
Та Арлет нічого не загрожувало, окрім натовпу, що міг би задавити дитину...якби не Ійоль.
- Ти що, - вона смикнула дівчинку, що перелякано здригнулась, стиснувши очі. - Не бачиш, скільки тут людей? Вони тебе затопчуть, що і не помітиш.
- Тихо, - дівча туцьнуло ногою і погрозливо поглянуло на Ійоль своїм червоним оком. - Я майже пройшла до експоната голови дракона. Ти все зіпсувала.
- Ти туди точно не дійшла б, - зухвало запевнила Ійоль. - А ти... Ти дочка пана Кавеа?
- У пана немає дітей. Я сама...
- Ти не можеш бути тут сама. Ти загубилась?
- Я тут, бо так треба, - дівчинка знову зібралась лізти до натовпу, та Ійоль смикнула її за комірець.
- НІ, ти маєш бути з дорослими, - дівчина схопила дитину за руку, та за цим відчула на пальцях гострі молочні зуби. - ГЕЙ! Паскуда!
Арлет крадькома побігла в сторону заднього виходу, намагаючись заплутати шлях переслідування поміж людей.
Відчувши занепокоєння, Ійоль стрибнула за нею в слід, вже забувши, що мала пів години як бути на порозі Академії.
Вихід вів на закинуте подвір’я, що поросло дикими трояндами, кольору свіжої, пахучої крові. Попід стріху валялись речі, скоріш за все, безхатьок, що полюбляли мандрувати подібними місцями.
- Дівчинко! Агов! Це не смішно! - Ійоль заклякла, поки не помітила як мала вже бігла між багатоповерхавок в сторону лісу. - Зажди!
Майже не загубивши слід, Ійоль наздогнала дівча біля величезного старого дуба, спостерігаючи, як Арлет до когось говорить.
- Заспокойся, - дівчинка протягла до... чогось руку і тут же її відсмикнула. - Тобі ще досі боляче?
- З ким ти говориш? - Арлет напружилась.
- З кицею. Їй боляче... - сумно проговорила дитина, пропускаючи Ійоль ближче до великої діри в дубі, в норі якого сховалась та сама химера, що напала на міністра тиждень тому.
- Арлет! Це ж...
- ЧЧЧЧЧ... вона налякана і їй боляче, - прошепотіла Арлет.
- Вона проклята! - Ійоль тикнула палець у звіра, що важко дихав і не мав наміру навіть вставати.
- Вона не проклята. Тільки хвора. Киця має одужати, - на лиці Арлет було стільки надії.
Ійоль знову обдивилась звіра. Химера дійсно жива, з величезною гнилявою раною в грудях. Кожні декілька хвилин звір намагався зализати шрами...але без результату. Бездумно, ніби не своєю головою, дівчина простягла руку до тварини. Химера лише важко видихнула, повернувшись на інший бік. Та це не завадило Ійоль м’яко провести долонею по лусці, після чого звір трохи пограв м’язами, та далі продовжував лежати.
- Ти не можеш допомогти? - Арлет смикнула Ійоль за руку.
- Як? Моя магія слабка, щоб навіть опік зняти, - дівчина засмутилась. - Як ти його знайшла?
- На прогулянці. Пан Кавеа займається тут їздою. Та не кажи нікому, - Арлет дістала з кишені шматок копченої ковбаси. - Нагодуймо його?
- Невже цій істоті можна ковбасу?
- Вони ж хижаки, - Арлет влізла в нору, розвернувши згорток перед носом звіра. - Хочеш? Я тут залишу, поряд.
Арлет полізла назад.
- А воду вона може пити з джерела. Або купатись в росі...
- Ти не така як всі діти, - Ійоль вдивилась і її червоне око.
- Я теж хвора. Але пан Кавеа мене вилікує. Він хороша людина, - Арлет витерла жирні після ковбаси руки об сукню. - Ой... це ж учнівська сукня. Але, я напевно вже запізнилась...
- ЧОРТ! І я, - Ійоль схопила книжки й бігом кнулась в сторону міста. - Але...
Вона зупинилась і поглянула на Арлет.
- А ти? Куди ти підеш?
- Додому...
- А де твій дім?
- Ну...мій рідний дім далеко. А дім пана Кавеа в самісінькому центрі.
- То ти була на виставці разом з ним? - поцікавилась Ійоль.
- Звісно, - Арлет усміхнено кивнула. - То пішли до нього? - дівча схопило Ійоль за руку.
Ійоль не була готова. Але дитину треба було повернути опікунам, в цьому випадку пану Кавеа.
Пройшовши поміж того самого пустиря, оповитого троянами, Ійоль озирнулась, але тих речей, що лежали під стріхою вже не було. Дивно. Та довго над цим дівчина не замислювалась. Повернувшись до натовпу, дівчина попросила Арлет уважно прослідкувати за гостями.
- О, дівчинка! - викрикнув зі свого місця старенький охоронець. - Це хто поряд з тобою? Твій батько пропис тебе знайти...
- І ви, як я бачу, кинулись одразу її шукати? - Ійоль обурливо склала руки на грудях.
- Взагалі то...
- Арлет! - Сенека звернув увагу на метушню біля воріт.
- Я тут! Я з дівчинкою! - дитина стрімко помахала рукою вверх.
- З дівчинкою? - той перевів погляд на Ійоль, приємно здивувавшись. - Пані Ійоль, який збіг, - той протяг руку для потиску.
Дівчина скромно простягла долоню у відповідь.
- Де ти була, маленька шкідниця? - Кавеа присів на одне коліно, обдивляючись брудний одяг дівчинки. - Боги милостиві, в які гадючники ти лазила? Де ви її знайшли? - перепитав він в Ійоль.
- Ну... недалеко. На пустирі, - зніяковіла відповіла Ійоль, намагаючись приховати брехню.
- Цікаво. Але не дивно. Вибач, якщо вона завдала неприємностей.
- Вона ваша...
- Донька? Ні... я просто її опікун, - Сенека виглядав спокійним і ніби, зацікавлений ще щось запитати в Ійоль, але..
- О ні... Вибачте пане, але я вже як годину мала бути в Академії! Я біжу! - вона помахала Арлет, і охопивши книжки, побігла до головної дороги, котра вела до Академії.