– Жартуєш? – Неллі сміялася з розповіді Алека. Після сніданку вони вийшли на вулицю і намагалися знайти хоч якусь зачіпку. Вдвох прийняли рішення, що краще буде, не сидіти вдома, а обдумувати ситуацію прогулюючись містом. Алек якраз покаже дівчині Фоглібург. Тому зараз, знаходячись у легкому світлому тумані, під таким самим світло-сірим небом, скелет намагався сховати свої кістляві руки в рукавах плаща. Неллі змогла вмовити його не тільки зняти капюшон, так ще й позбавитись рукавичок. Алек не звик до такого, його руки так і хотіли сховатися, незважаючи на відсутність пронизуючого холоду.

– Ні, я цілком серйозно, – скелета розсмішила ситуація недовіри дівчини, тому він теж злегка хіхікнув у відповідь.

– Тобто, ти підкинув дівчині, яку кохаєш, якесь зілля забуття, щоб вона тебе не впізнала і провела день з тобою? Насправді це звучить не тільки смішно, але й трохи підозріло, тепер буду обачніше дивитися на твою випічку. Як ти тільки до цього додумався? – дівчина задумалась, вона не бачила поганого у вчинку Алека, тому що вже знала всю історію. Можливо, їй просто хотілось дізнатися, як мислить цей дивний скелет.

– Все було не зовсім так, я просто хотів показати їй, що насправді я не жахливий. Як ти знаєш, на травах я добре знаюся і ось коли я розмовляв з єдиним своїм другом Даріаном, він порекомендував спробувати і… – Алек на секунду завис, він не тільки замовчав так, що у вухах задзвеніла повна тиша, він буквально завмер на місці, не ворушивши ні пальцем. Його погляд зачепився на дитині, маленький хлопчик з рогами та шкіряними темними крилами із захопленням малював щось вугіллям на бруківці. Все ще споглядаючи на нього скелет вдруге промовив, – Даріан.

Алек просто повторив ім’я свого друга, на мить він осяяв, ніби в голову прийшла неперевершена думка. Але майже так швидко, як надія загорілася в порожніх очах скелета, вона і зникла. Наче все його кістляве тіло разом стало надто тяжким, він трохи згорбився, немов підліток, що ховався від цього світу. А ось в карих очах Неллі з’явився блиск, вона ще не розуміла, що саме сталося, але мала надію знайти хоч щось обнадійливе у відповіді Алека.

– Ти щось згадав, так? Можливо цей Доріан може чимось нам допомогти? Твій друг щось знає? – Неллі стрибала навколо скелета, ніби дитина, якій пообіцяли піти до атракціонів. Її довгі кучері стрибали разом із нею, але важкий запасний плащ Алека все одно намагався притягнути дівчину до землі. Через таку нетипову для міста жвавість, декілька поодиноко прохожих монстрів обернулися на неї, показуючи невдоволення.

– Ні, – Алек опустив голову вниз, роздивляючись розмальовану вугіллям бруківку під ногами і далі по вулиці. – Ні, Неллі, облиш. І його звуть Да-рі-ан, він не персонаж якоїсь там книги. Краще до нього не звертатися. – В очах Неллі з’явилося непорозуміння, вона намагалася вдивитися в кістляві риси скелета.

– Але чому, Алек? Ти ж сам сказав, що він твій друг, – ще декілька секунд дівчина роздивлялася скелета, а потім різко відвела погляд, ніби сказала дурницю. – Ви посварились, тому ти не хочеш з ним спілкуватися, так? Я розумію. Тоді я можу піти сама.

– Ні, – скелет витягнув руку в сторону Неллі, наче захищаючись. Він зробив крок назад і похитав головою. – Ти не розумієш, Неллі. Так, він мій друг, я його знаю. Саме тому я не хочу, щоб ми з тобою йшли до нього з цим питанням. Даріан не та людина, якій можна довіритись, Неллі.

Скелет благаюче зазирнув дівчині прямо в очі, наче усім своїм виглядом хотів довести, що ця ідея погана. Неллі наче на мить піддалась сумнівам Алека, але майже одразу схопилася. Вона довго розглядала скелета, хоча в очах вже давно було видно її рішення.

– Мені казали, що я не можу довіряти тобі, – в мить в голову прийшла думка, що Неллі і справді знає Алека менше доби, чи справді вона може йому довіряти? Але потрібно було довести до кінця. – Але ж ти стоїш тут і допомагаєш мені. Давай спробуємо довіритися і твоєму другу.

– Будь ласка, – благаюче вимовив скелет. Він не мав інших слів, не розумів, як ця, налякана ще кілька годин тому, дівчина зараз просто так вмовляє його довіритися незнайомцю. – Даріан не та людина, не треба, він не допоможе, – прошепотів наостанок Алек.

Ворона пролетіла над головою голосно крикнув, ніби застерігаючи від необдуманого кроку. Цей хриплий звук віддався у вухах. За час, поки вони ходили містом, від вологості туману давно поважчала одежа, а кучері Неллі закрутилися ще сильніше. Вони підходили до перехрестя однаково сірих вулиць, десь недалеко дівчина чула голоси з площі, отже ярмарок неподалік, але прийшли вони сюди не за тим.

– Точно не передумала? – Неллі кивнула в знак згоди на питання Алека, від чого скелет, якби мав очі, точно закотив би їх далеко вгору.

– Що це?

Перед Неллі з’явився чийсь невідомий силует і одразу розтанув в повітрі знову. Виглядало так, ніби їй це примарилось, але вона відчула, як присутність силуету на мить сколиснула повітря. Дівчина зробила крок ближче до Алека, ніби шукаючи в ньому захисту. Силует з’явився знову, трохи в іншому місці, а потім ще кілька раз мигнув навколо них. Тепер Неллі була в бойовій готовності, присутність скелета трохи дала послаблення її інстинктам, але вона зібралася в стійку і була готова нанести захисний удар.

– А я думав, тобі подобаються блондинки, – поруч з Неллі пройшов невідомий їй чоловік. Він кокетливо відкинув своє довге волосся за спину – Ми ж такі шикарні скажи? – незнайомець звертався точно до Алека і задів плечем дівчину. Його погляд спустився до Неллі. – Хоча ця теж дуже нічого, Алек. Знаєш ти, який дівчат знаходити.

Чоловік був високий, вище за Неллі та Алека. Перше, що впадало в очі, було його довге світле волосся, що рівно спадало нижче самої поясниці. Його сірі очі з легким прищуром завмерли на обличчі дівчини, ніби вивчаючи. І як йому було не холодно? На блузі, кольору слонової кістки, була лише коричнева жилетка, що нагадувала корсет, а коричневі брюки були по літньому легкі і досягали майже землі, якби цьому не заважали такого ж кольору туфлі. Погляд Неллі знову повернувся до обличчя чоловіка, він був достатньо молодий, але широкі скули підкреслювали, що він вже не підліток. До Неллі дійшло розуміння того, що поки вона розглядала цього чоловіка, його цікавило виключно її обличчя тільки тоді, коли він відірвав погляд і звернувся знову до Алека.

– А вона розумна. І бойова, – додав блондин, посміхнувшись, його увага знову повернулася до дівчини і він з легким наклоном протягнув їй руку: – Даріан, приємно познайомитись.

– Неллі, – тихо проговорила дівчина, наче їй і не сподобався він на перший погляд, але усмішка чоловіка зараз виглядала теплою та природньою, коли вона протягнула руку у відповідь. Даріан наче планував притягнути руку для поцілунку, але не зміг, через різку хватку дівчини. Тому вони лише ніяково потиснули руки. – Приємно познайомитись.

– І за чим до нас завітали, Неллі? Алек нарешті вирішив познайомитися з нормальною дівчиною? – Даріан тихо та глухо посміявся, не відриваючи погляду від очей Неллі. Алек весь цей час просто стояв і дивився на все це, по всьому йому виду можна було здогадатися, що він не радий таким подіям. Як тільки цей стан вловила і дівчина, їй самій миттєво стало ніяково. Нарешті скелет взяв себе в руки і максимально буденним тоном звернувся до друга.

– Ти ж знаєш, Даріан, в моєму серці тільки Хейзел, – тон різко змінився на швидкий темп, ніби він програв якесь парі. – І так, вона знову мене вбила, а поки зілля діяло не дуже мене помічала, бо полювала якраз на мене.

Хлопці обидва розсміялися, тепер вони і справді нагадували старих друзів. Неллі навіть відчула себе зайвою в цій компанії. Вона зробила крок назад, щоб не заважати цим двом. Але пильний Даріан одразу повернув свій погляд на неї.

– Тобто вона для тебе подруга? – кивком вказав на дівчину він, звертаючись до скелета. Отримавши відповідь, Даріан одразу телепортувався перед Неллі і злегка вклонився, його голос став на тон нижче і тихіше. – Тоді вибач за таке нахабне знайомство, сподіваюсь я не встиг зіпсувати перше враження.

Даріан протягнув руку, наче чекав, що на цей раз дівчина подасть свою, але вона розгубилася і не відповіла очікуванням хлопця. Чоловік подивився на свою протягнуту руку і потрусив нею, ніби позбавлявся бруду. Тепер він споглядав на Неллі більш серйозно. Хоча дівчина і дивилася йому прямо в очі, вона його не бачила, в голові роїлися думки. Мимохідь вона глянула на Алека – скелет навіть не мав наміру починати щось питати про вихід із міста у друга, він просто розслаблено розглядав гілки дерев у парку, що виднівся. Здається, у цьому холодному, бридкому тумані тільки Неллі хоче по-справжньому знаходити правду. Отже, вона це зробить.

– Ти ж вже точно зрозумів, що я не з Фоглібургу? – уточнила Неллі. Даріан залишався уважно дивитися в очі, продовжуючи слухати. – Мені… Хм… Нам потрібна твоя допомога, будь ласка, скажи, що ти знаєш про можливість виходу з міста. Можливо хоч якісь зачіпки?

В голосі Неллі відчувався відчай, її погляд виражав все, що вона вклала в це прохання. Обличчя чоловіка змінилося. На цей раз він дуже серйозно дивився на дівчину, ніби здивувавшись її нахабному питанню. Потім його погляд змістився на Алека, який робив вигляд, що не знає про що мова і розглядав траву, порослу між бруківкою. Здавалося, Даріан щось глобальне аналізує в своїй голові. Ніби прямо зараз він вирішує чиюсь долю. Вираз його обличчя в мить змінився, він підняв брів, дивлячись десь униз. Після чого кивнув, наче щось вирішив для себе.

– Так, чому б не допомогти? – ці слова звучали так світло і неочікувано, що Алек різко вийшов із свого трансу і подивився на Даріана, обличчя скелета виражало подив та легку тривожність. Здавалося, що зараз світла постать хлопця, ніби гіфрадія, освітила вулицю навколо. Побачивши здивоване обличчя скелета він потиснув плечима, – В мене немає ніяких зачіпок, але я можу спробувати піти на пошуки з вами, це, як мінімум, цікаво.

Алек якби міг, точно би примружив свої очі, настільки підозріло він розглядав друга. Неллі ж зраділа та навіть вже була подалась підійти ближче до блондина, коли ніяково зупинилась. Вона охопила поглядом скелета і усмішка її трохи зменшилася, більше не виглядала так природньо. Дівчина не розуміла, чому саме Алек так себе поводить, але поки що він не давав можливості сумніватися в собі. Поки що.

Даріан постійно жартував, поки вони втрьох продовжили обходити місто. Він підмічав цікаві будівлі, розказував про історію деяких. Неллі заливисто сміялася, роздивляючись не сірі будівлі навколо, а постійно стрибаючого у просторі чоловіка, щось їй підказувало, що ці кумедні історії могли взагалі не відповідати дійсності. Дівчина на секунду відволіклась на гіфрадію, що пролітала повз і освітила трохи сірість туману на вулиці. Побачивши, куди дивиться Неллі, Даріан знову взяв слово:

– Бачите, куди полетіла гіфрадія? – вказав пальцем хлопець. Неллі кивнула, потім її погляд сам повернувся до Алека, зараз скелет тримав руки в кишенях і виглядав максимально розслаблено, щиро сміючись з історій друга. Саме тепер Неллі вірилося, що ці двоє і справді давні друзі. Але що ж відбулося, коли він не хотів йти до Даріана?

– Цей дім будувався якраз, коли я був маленьким, – продовжував розповідати хлопець. – Тоді тут жив не дуже багатий селянин, що переїхав до нас у місто. В нього був такий величезний собака, – Даріан широко розкинув руки, показуючи розмір пса. Алек на це гучно зітхнув з широкою усмішкою.

– Ну ти вже прям перебільшив з розміром. Я пам’ятаю, песик був десь такий, – скелет присів, рукою показуючи розмір тваринки, що дорівнював приблизно двом чихуахуа. – От він тоді тебе і перелякав.

– Але ж він був злий, як чорт! – на голосний опис Даріана навпроти компанії прокашлявся фіолетовошкірий чоловік з невеликими ріжками та хвостом.

– Ну добре-добре, – знову усміхнувся Алек. – Його і справді боялася більшість дітей у місті.

– Ну так, я ж тоді не міг телепортуватися, щоб втекти від цього монстра, тож мені довелося залишити поцуплені томати, щоб він мені ногу не відгриз. Тож так мене і знайшли дорослі, годуючого собаку стиглими помідорами, які так, до речі, із задоволенням їв. Неллі, ти коли-небудь бачила злого пса, всього в червоних плямах, який би вдоволено з’їв пару десятків помідорів? От тоді пів міста знало цю історію.

Алек закотив очі, ніби показуючи, що його друг дуже любить перебільшувати. Блондин виглядав ефектно, своєю зовнішністю та легким одягом він яскраво виділявся на фоні сірого Фоглібургу. На фоні його жартів Неллі задумалась. Чому Даріан не одразу схотів йти з ними, а про щось розмірковував? Та чи може його здібність до телепортації допомогти йому вибратися з міста? Можливо чоловік і не знає того, що може їм допомогти, але ж у його силах буде добратися до місць, до яких не зможуть дістатися Алек та сама Неллі. Наприкінці чергової смішної історії Даріан з’явився поруч із дівчиною та дружньо поклав руку їй на плече, навіть не почув жарту вона теж розсміялася. Не дивлячись на підозри та недосказанності він викликав у Неллі симпатію.