Ти коли-небудь літав не уві сні? Це таке дивовижне відчуття! Я навіть не уявляю якими словами можна їх передати. Хоча... Якщо змішати враження, як коктейль, від Нового року, першого вересня та пікніка у парку – то це буде те, що потрібно. А якщо скорочено, то

(Малюнок з Аліного зошита)

– Мамо, мені дуже сподобалося! І я хочу ще!

Але мама нічого не відповіла, тільки посміхнулася з примруженими очима.

Вони приземлилися у величезному аеропорту: там було так багато коридорів, переходів, людей і валіз, що навіть писати про це важко. А бути там і поготів.

– Мамо, а можна десь посидіти? І куди ми йдемо? Ми вже приїхали?

– Доню, трошки терпіння. Ти ж хотіла ще політати? Ось ми зараз переходимо з одного літака в інший, який привезе нас до нашого пункту призначення.

– Це так нудно: всі ці переходи, люди.

– Я розумію тебе. А давай уважно роздивлятися перехожих і рахувати м’які іграшки, які ми помітимо? – мама почала пильно стежити за людьми навколо.

– А я вже бачу: справа біля вікна маленька дівчинка із ведмедиком.

– І я бачу: попереду високий чоловік несе плюшевого цуцика.

– Мамо, то не цуцик, то мавпочка! Подивися на її хвіст!

– А може, це цуценя із мавпячим хвостом?

Так вони весело та жваво дійшли до виходу на другий літак. У них ще було багато часу, отже цього разу в залі очікування Аля змогла все уважно роздивитися. Тут було дуже багато різних людей.

Поруч із ними сиділи темношкірі люди в яскравому одязі: зелений, жовтий, помаранчевий та синій так радісно перемішувалися, що було важко зрозуміти, де закінчується одна людина і починається інша. На моніторі світилася назва «Duala, Cameroon».

(Малюнок із темношкірими людьми в яскравому одязі)

Біля величезних панорамних вікон був острів м’якого килиму, на якому стояло кілька маленьких стільчиків, невисокий стіл із папером і різнокольоровими олівцями. Те що треба!

Аля дістала свій записник і записала:

«Я чекаю посадки на другий літак. Тут дуже багато людей. Що таке Duala, Cameroon?»

Не встигла Аля дописати цього, як на сторінці почав проявлятися напис:

“Duala, Cameroon is in Africa”

– Як це можливо? Що за фокуси? Звідки це взялося?

“Hocus Pocus”

Аля навіть злякалася! Слова з англійськими літерами з’являються самі по собі!

“Hello!”

– Хто зі мною розмовляє? – запитала вголос здивована дівчина. Аж раптом вона побачила, як щось рухається під стільчиком навпроти.

Аля обережно, з острахом сповзла зі свого місця і подивилася спочатку під стіл, а потім – і під стілець. Здавалося, що це якась плюшева іграшка, але вона рухалася.

– Ти щось живе?

То був дуже гарний рудий лис у циліндрі, різнокольоровій жилетці, темно-зелених штанах і лакових черевиках. Але це не живий лис, а плюшева іграшка, яка чомусь могла сама рухатися й навіть підморгувати.

Лис піднявся на весь ріст, торкнувся рукою циліндра, щоб висловити привітання, і вклонився. Потім він підійшов до Алі і простягнув до неї лапу, показуючи жестами, що він має за честь знайомство з нею.

– Ви такий чемний! – Аля подала свою руку у відповідь, але в його лапу помістився лише її вказівний палець. Було зрозуміло, що Лис не може спілкуватися голосом, тож Аля запросила його сісти на її долоню.

У записнику з’явився новий запис:

“My name is Sir Foxiny. Nice to meet you!”

– А мене звати Олександра Синичко, але Ви можете звати мене Аля.

Сер Фоксіні допитливо дивився на Алю, нахиляючи голову то в один, то в інший бік, але Аля не зупинялася:

– Я навчаюся в школі, вже у другому класі. Ось Ви тут пишете англійською, а я також вивчала цю мову в школі. Але чому Ви не пишите українською? Ви не знаєте її?

Сер Фоксіні з Аліної інтонації зрозумів, що вона його про щось питала, але зрозуміти змісту було неможливо. Лис посміхнувся і похитав головою. Аля подивилася в записник:

”I am Sir Foxiny. I am English.”

– Вас зовуть Сер Фоксіні. Це я розумію. І, здається, Ви розмовляєте тільки англійською... Оце так! Ну, то спробуємо: I am Alya. Nice to meet you!

Бачили б ви того щасливого лиса, який застрибав на місці, пританцьовуючи, а тим часом у записнику з’явилося:

“You are Alya! You are Alya! Hocus Pocus! Nice to you!”

(Малюнок із Аліного записника)