Частина 6.

Мартін вів машину впевнено, наче їздив тутешніми дорогами все життя. Поруч із ним на пасажирському місці розвалився Іван відчужено розглядаючи пейзаж.

От і країна змінилася а картинка за вікном - та ж. Чахла трава на узбіччях, кущі та лісок вдалині. Пил і сіре світло з неба.

Шлях через море був, швидше, кумедним, ніж небезпечним. Адреналіну додала затримка під час спуску катерів на воду. Машинами зіштовхнули у воду і поспіхом кинулися займати місця, а на березі вже росли пагорби, потвори поспішали до жертв. Але обійшлося навіть без стрілянини, у воду вони лізти не стали. Вже за кілька кілометрів від берега позаду катерів піднялися вгору, в бризках води, довгі й гнучкі щупальця. Рвонулися, намагаючись обвити, але марно. Впали у воду, піднявши фонтани. Одного разу піднялася прямо по курсу частина клешні, схожа на лезо, і наче плавець рушила на катер. Сток легко ухилився. За всю поїздку це повторювалося двічі, катери виявилися надто спритними для монстрів, що пригнобилися на дні.

На пірсі в Італійському селі їх чекала група бойовиків Гауса. Три позашляховики та п'ять бійців. Ці, на відміну від попередніх, з ангару, не готувалися до опору і полягли разом, купкою, коли Конрад і Ганна відкрили вогонь, ледве ступивши на берег. Трупи разом із тілом Германа звалили в катер і підпалили, влаштувавши поховання вікінгів. Залишали село на всій можливій швидкості. Ніхто не переговорювався, всіх долала тривога. Напруга зробила людей нервовими та запальними.

І це перевірених та загартованих бійців. Іван боявся уявити, що відбувається з такими як він, простими обивателями, замкненими в будинках, квартирах. А якщо, не дай боже, чоловік двадцять? Плюс привиди. Армагеддон був справді страшний.

Сток трохи зменшив швидкість.

- Це щось нове.

– Що? - Ганна визирнула з заднього сидіння, з-за спини Мартіна.

Попереду маячив кузов вантажівки. Дорога трохи забирала вліво і було видно, що перед ним рухався ще один, далі кілька седанів, знову вантажівка, а далі вже не зрозуміти.

- І як це розуміти? – Запитав сам себе Іван.

- Сер. - Конрад пересмикнув затвор автомата. - Притріть до дверей водія цього монстра. Спробуємо поговорити.

- Ти знаєш італійську? – Із сарказмом запитав Мартін.

- Чорт. - Капітан скривився. - Щось мізки зовсім не працюють.

Дістав рацію.

– Джей. Перїжджай вперед і притисніть вантажівку. Нехай наш мовознавець...

- Поліглот. - Інстинктивно виправив Клочко.

- Та хоч говноїд. – Конрад зиркнув на українця. - Нехай дізнається, що це за колона. Зброю особливо не висвічуй. Але покажіть, що сила за нами.

- Капітане. - Джейсон говорив весело. - Так як наш кухар веде переговори, не зможе ніхто інший. Я його побоюватися починаю. Зараз зробимо.

Зв'язок обірвався.

- Чекаємо. – Підсумував Конрад наполовину опустивши вікно. Трохи поелозив по сидінню, приймаючи зручну позицію для стрілянини.

Кабін теж перевірила зброю, поклала ствол на переднє сидіння, ведучи в прицілі вантажівку. Іван зітхнув і вийняв обойму. Повна. Вставив назад. Так він нічого й не зрозумів у цьому вогневому бою. Куди тікати? Кого прикривати? Де ховатися? Мабуть, це дано не кожному. Он - Ганна, вона без окриків і жестів знає як прикрити свого який змінює позицію. Іноді навіть заздалегідь знає, звідки вистрибне ворог. Ні. Іванові простіше віч-на-віч, страшно але простіше.

Повз пролетіло авто Джейсона. Підлаштувалося під рух вантажівки. Потрібно помітити повільний рух. Не більше двадцяти на годину. З вікна з'явилася голова іспанця, він кричав задерши голову вгору роззяваючи рота. З кабіни тягача вилізла латата чорна шевелюра, щось прокричала у відповідь. І так хвилин із п'ять. Нарешті позашляховик почав гальмувати і примостився перед авто Мартіна.

- Сер. – Зашипіла рація. - В загальному. Це колона "дорожників", так вони кажуть. Зібралися у місті та вирішили кочувати, постійно рухатися. Заправляються на шляху де можуть. Там же продукти видобувають, самі знаєте як.

- Ось як! – Здивувався капітан. - Добрі мародери. Робінгудство. Несподівано, але не дивно.

– А куди їдуть? Чи не питав?

- Поки що до міста найближчого. Далі не знаю, вони по карті фігачать, я, вірніше Ігнасіо, так зрозумів, що певної мети у них немає. Коротше виживачі.

- А нам... - Почав Сток.

- По дорозі. – Вгадав про що запитає друг Іван. - Якраз за містом нам повертати, можна і в саме місто не заїжджати, і наступне містечко вже наше. Звідти будемо якийсь шлях шукати, чи то пішки, чи то на велосипедах, але по карті там дороги немає.

- Що скажеш, Конраде? - Мартін скосив погляд. - Обженемо, чи?

- Та чого ж тепер. - Капітан нервово почухав підборіддя. - Особисто мені начхати. Заблокувати вони нас можуть як зараз, так і при спробі обійти. Шанси у нас є але мізерні, якщо кожен у них зі зброєю – продирявлять. Давай прилаштуємося в хвості і потихеньку з ними покотимо. Набридло стріляти вже.

- Згоден.

Іван навіть не думав про варіанти. Звик вже віддавати право вирішувати професіоналам. Відкинувся відсунувши убік автомат. Не доведеться стріляти - вже добре. Дуже не хотілося знову вбивати людей. Гидко це. Хоч і розумієш, що вбити хочуть тебе і подітися тобі нікуди, але легше не ставало. Адже вони теж хочуть просто вижити, просто за твій рахунок. Видихнув прикриваючи очі. Блін, навіть посидіти із заплющеними очима, у темряві, не вийде. Клята карта свердлила зіниці, щоб заснути доводилося помучитися з півгодини і бути страшенно втомленим.

Авто Джейсона знову помчало до вантажівки. Роз'яснювати план, домовлятися.

- А все-ж таки. - Пролунав ззаду голос дівчини. - Після того гонгу начебто нічого нового не було? Чи ми чогось пропустили?

- Ну навіщо ти про це? - Клочко скривився. - Тільки ніби забув.

– Це я так. - Ганна посміхнулася. - Щось ми розслабились.

- А ті щупальця?

– Не вразило. Піднялося, хитається, впало. Я бігаю швидше, ніж воно шевелиться.

– Бійці на пристані?

- Це взагалі тир. Не цікаво.

- Ви, дівчино, маніяк. – Резюмував Клочко і повернувся на бік.

- Може. - Анна сама повернулася до вікна. - Але розслаблятися не можна.

Ніхто, звісно, ​​і не збирався розслаблятися. Напевно, вже й не зміг би навіть за бажання. Напруга давила постійно.

Мартін вів авто відчужено спостерігаючи за машиною Джея попереду. Глянув на руки і здивувався - кісточки навіть побіліли від напруження. Так вчепився в кермо, хоч навіть не відчував. Спробував розслабитись, виходило погано. Ззаду тихо кашлянула Ганна, а він мало не підстрибнув. Незабаром від чіха його схопить інфаркт.

- Є у кого ідеї, що робитимемо на місці? - Мовчання вбивало Стока морально, треба було відволіктися.

- Думаю стріляти точно не будемо. – Акуратно зауважив Конрад. - Спочатку точно не будемо.

- Думаєш гніву божому страшні твої кулі? – Без цікавості запитав Іван.

- Не знаю. Але якщо доведеться - перевіримо.

- Ось воно – головне питання. - Ганна говорила не відриваючись від сірого краєвиду за вікном. - Які в нас крайні аргументи, коли закінчаться слова? Чим ми можемо загрожувати, якщо можемо взагалі?

- Не думаю, що можемо... - Почав Мартін. Замовк, замислившись. Інші мовчали теж.

- Хоча... - Продовжив Сток. - Якщо згадати Біблію, та й інші епоси, там проти богів билися люди і якось їх перемагали? Євреї у своїх мандрах стикалися з іншими божествами, язичницькими, і здолали їх. Адже ніде немає згадок про епічні сутички господа з іншими богами. Значить, це робили люди...

- Допустимо. – Погодився українець. - Тільки так? Можливо ти маєш рацію, знищити божество можливо, але де інструкція як це зробити? Адже, найімовірніше, її дав євреям саме Господь. Навчив і пояснив як протистояти та знищити. Сумніваюсь, що він дав би хоч натяк як протистояти самому собі.

– Логічно. – Схвалив капітан. - Тільки це говорить про те, що і проти нього є спосіб і зброя. Як там "ображаючи чужих богів - плюєш в обличчя своєму", або як то так.

- Це ти зараз апелюєш до Корану? - Мартін від подиву навіть заклав віраж.

- А що не можна? – Тепер уже здивувався капітан.

- Та ні, можна звісно. Просто не чекав, чесно. Загалом там трохи про інше написано, про те, що небажано ображати чужу віру, бо ті віруючі почнуть ображати у відповідь твою, навіть не знаючи до ладу ні постулатів ні основ твоєї віри. Просто від зла на тебе самого.

- А. - Конрад скинув брову. - Ясно.

- Але твоє трактування цікавіше. У тому сенсі, що кинувши чужого ідола, ти показав, що твій бог сильніший, і тим самим показав, що ВСІ боги вразливі і це можна застосувати навіть до твого. Просто поки що не знайшовся сильніший супротивник. Я правильно зрозумів твою думку?

- Нууу... - Капітан зніяковів. - Скажімо, що так.

- Ми трохи віддаляємось від теми. – нудно сказала Ганна.

Знову зависла мовчанка. Ідей не було ні в кого. Якщо й були методи боротьби з богами та іншими надприродними сутностями, нікому в машині вони були невідомі.

Іван підняв погляд у небо. Сіра поволока не дозволяла дізнатися, де сонце, світилася вся рівномірно. Темні прожилки стали більш вираженими, і, здавалося, почали пульсувати подібно до вен, що перекачують кров. Тужливе, депресивне небо. У його сірому світлі і все навколишнє ставало сірим, моторошним. Пішли кольори та яскравість. На землі оселився страх і безвихідь.

Авто почало набирати швидкість. Клочко повернувся до Мартіна. Той і сам з подивом дивився на багажник машини Джейсона, що прискорювався, але педаль тиснув, не відстаючи.

– Чого там. – Уточнив у рацію Конрад. Вже кілька годин монотонного руху були приємним відпочинком і не хотілося знову пригод.

- Не знаємо. Наразі спробуємо поспілкуватися з водієм.

Позашляховик вилив ліворуч, перебудовуючись. Всі очі прикипіли до нього і тому ніхто не пропустив появу нової загрози.

У полі, ліворуч дороги, миттєво виріс силует величезного чоловіка. Метрів шести зростом. У обладунку та з довгим мечем у руці. З'явився і зник, а його контур намітився ближче до колони, тільки контур дуже чіткий. Через секунду в цей контур наче влився велетень. Тепер він уже був у русі, ніби застиг на бігу, скинувши руку з мечем у широкому замаху. І знову зник, а контур з'явився прямо біля вантажівки. Стало зрозуміло, що станеться далі. У такий дивний спосіб гігант переміщався, незрозумілими стрибками подолав півсотні метрів за секунди. Коли він проявився біля тягача, то вже рубав мечем зверху вниз.

Гігантський клинок розсік причіп надвоє, пішов глибоко в землю, але гігант без праці вирвав його назад і, плазом, ударив по тій, що нишпорить, нишпорить з боку в бік, покаліченій половині. Покалічений причіп підкинуло в повітря разом із тягачом. А воїн розвернувся до машини Джейсона, що прямо біля його ніг проскочила по узбіччі. Свиснув навздогін меч розсікаючи задні стійки і виносячи вікна. Якщо сидячі на задніх сидіннях не залягли - втратили голови.

Сток рвонув кермо повторюючи маневр Джея, ззаду чувся вереск покришок машини Саймона. Попереду виляв покалічений джип, розсипав скло. Порядок колони машин, що йшли попереду, порушився. Хтось з'їжджав у поле, хтось зупинився, тут же утворилася пробка. І з'явився ще один велетень. Попереду він розніс сокирою першу вантажівку розкроївши капот. Зник, його силует намалювався біля наступної машини. Її він розрізав уздовж, горизонтальним ударом, зі скрипом та іскрами. А потім вибухом. Не потужним, але вогонь піднявся високо.

Мартін вирулив у поле. Тепер вони йшли пліч-о-пліч з Джеєм, уздовж дороги. Звідти з'їжджали інші легковики, монстри-тягачі не ризикнули і їхня доля була вирішена. Там на дорозі тепер панував гігант із сокирою. Силует, ще силует і воїн із мечем врізався у бік машини. Та, перекидаючись, пролетіла прямо перед авто Стока і Джея, покотилася розбризкуючи шибки, розкидаючи шматки корпусу. Гігант ударив мечем навскіс, але Джейсон вгадав, взяв убік, зброя розпорола землю прямо біля коліс машини. Здавалося, що вдалося ухилитися, проте піднята клинком земля підкинула задні колеса, позашляховик став на капот, крутнувся і впав на дах.

- Гальмуй! - Крикнув Конрад.

Просто через вікно відкрив вогонь. Кулі клацали по обладунках гіганта, рикошетили. Ганна вистрибнула з автомобіля, що ще рухався, закинулася, розпласталася на землі і почала стріляти цілі в ноги прикриті пластинами набедренників і масивними шевськими пряжками.

Іван вистрибнув, коли авто стало повністю і оторопів. Поле вкривалося пагорбами землі, тварюки поспішали на допомогу гігантам.

Воїн ступив уперед, замахнувся, навіть не використовуючи свої просторові стрибки, він був надто швидкий для своїх розмірів. Неймовірно швидкий. Ззаду на нього мчав джип із зосередженим Саймоном за кермом. Поруч сидів Антон і щось репетував. Якимось чуттям гігант усвідомив небезпеку, розвернувся, відскочив на крок убік і рубанув горизонтально зносячи дах повністю, впритул до сидінь. Сай встиг пригнутися. А ось пілот ні, і закривавлена ​​половина полетіла назад разом із частинами машини у залізно-скляному дощі.

Тепер уже й Клочко приєднався до стрілянини. Град куль барабанив по броньованому тілу гіганта, від нього сипалися іскри, але в місцях не прикритих обладунком вилітали фонтани сірого пилу. Від цих попадань монстр вибрикував, мабуть вони все ж таки були болючі. Він стрімко розвернувся починаючи рух, а Іван помітив праворуч від себе контур, що вимальовувався в повітрі. Стало зрозуміло куди переміститися ворог, але зробити щось ніхто вже не встигне. Та й що робити з такою надшвидкою майже непробивною махиною? Цієї миті прямо між ніг воїна стрімголов вкотився Саймон. Він став навколішки і, шалено усміхнувшись усім своїм соратникам одночасно, підняв руки із затиснутими в них гранатами. По дві у кожній.

- Сай, суко... - Що хотів сказати Конрад лишилося загадкою.

Ганна схопила остовпілого українця, повалила на землю. Мартін упав відразу ж як побачив, що тримає в руках Саймон. Гримнуло, у вухах оселився пронизливий свист і писк. А потім жахливе виття. Гігант звалився на груди, ноги були знівечені, права майже відірвана, сіра пилюка злітала фонтанами і осідала на землю. Іван підвів голову, щось майнуло праворуч. Поруч скинула автомат Кабін і звалила чергою тварюку, що набігала. Тепер їх носилося по полю зо два десятки. Вони атакували авто, що зупинилися, звідти відстрілювалися, всюди був хаос. З дороги, там де бенкетував велетень з сокирою пролунав крик люті.

- Гніда. – Конрад підвівся на коліно потрясаючи головою. Може оглушило?

Дістав гранату і невеликою дугою відправив до поваленого гіганта. Вона впала прямо біля шиї, закутої в сталевий нашийник, списаний символами. Дивні ці письмена покривали весь обладунок і світилися. Якби хтось сказав Іванові що таке можливо - не повірив би. Але він бачив на власні очі - вони світилися чорним світлом.

Поранений воїн щось сказав, гримнув вибух і відірвана голова покотилася полем. Вистрибнула пара тварин, по них пройшлися чергами Мартін та Ганна. Конрад схопив Клочко за плече, штовхнув до авто.

- Валимо! Хоч полями, хоч як!

Четверо кинулися до машини. Сток стрибнув у відчинені водійські двері. Смикав ключ запалювання. Анна була вже біля дверей в салон, а Іван тільки підходив, коли прямо перед капотом з'явився силует гіганта. А отже, за мить буде і сам воїн.

Він з'явився з уже піднятою над головою сокирою. Потужний, що видно навіть у обладунку, очі в прорізах шолома світилися сталевим блиском. Підняті руки міцно стискали ручку, груди напружилися перед ударом. І в ці груди вдарив снаряд з підствольника, випущений Джейсоном. Боєць був у крові, сидів притулившись до перевернутого автомобіля, і дико посміхався заганяючи нову гранату до приймача. А по полю розганяючись, дістаючи на ходу тесак, біг із перекошеним обличчям Ігнасіо. Теж у крові, з запливлим оком і розпорошеними грудьми.

Гіганта хитнуло назад, від вибуху по пластині обладунку пішла тріщина, він завершив удар, але той змазався, сокира встромилася в землю за метр від машини. Майже поряд з Іваном. Клочко оглушений вибухом все ж таки не загубився відскочив назад, упав на спину і перекотився подалі. Гримнув ще один вибух. Граната потрапила в плече, зірвала наплічник, бризнув сірий пил. Воїн заревів висмикуючи з землі зброю, шукав поглядом кривдника, але Джей уже опустив голову на поранені груди. З рота сочилася цівка крові, він був мертвий, і він усміхався.

По капоту простукали кроки, пролунав шалений крик з самих лайок і кухар із затисненим тесаком стрибнув з машини на гіганта. Вчепився рукою в нашийник, уперся колінами у величезний біцепс і полоснув по шиї, спробував дістати сховане під шоломом око, але лезо лише вибило іскри. Вдарив знову глибоко вганяючи тесак у плоть. Монстр загарчав, труснув рукою і Ігнасіо повис тримаючись за сталь нашийника і рукоять своєї зброї, що засіла у супротивнику. До ноги гіганта підбіг Конрад, міняючи на ходу магазин, з насильством увігнав ствол автомата під нагрудник і натиснув на спуск. Обернувся до своїх:

- Біжіть! Зараз. Швидко!

Клочко рвонув на допомогу, але був перехоплений Ганною. Вона міцно вліпила йому у вухо і закинула на заднє сидіння. У голові і так стояв гул від вибухів, а тепер і зовсім помутніло. Українець відчув ривок авто, назад, ліворуч, набір швидкості та постійна тряска, поруч гуркотів автомат, матюкалася дівчина.

Конрад розрядив обойму під нагрудник ворога, звідти сипався пил-кров, суцільним потоком. Гігант брязнув ногою, але капітан завбачливо відійшов убік. Вихопив пістолет і впритул висадив під коліно, де не було захисту. Монстр швидко крутнувся на місці, відкинувши сокиру, схопив Ігнасіо, що висів на шиї, за талію. Обхопив широкою долонею та стиснув. Хрускіт почув навіть Конрад. З горла кухаря хлюпнула кров, воїн відкинув зламане тіло геть і опустив голову, шукаючи наступного ворога. Капітан вихопив ножі. Встромив у ногу монстра, другий вище і підтягнувся досягаючи талії, шукав місце для нового удару, вбив клинок. Немов по стіні дерся нагору, до голови. Гігант грюкнув рукою але трохи промахнувся, заніс іншу, але Конрад відкинув один клинок, схопився за нагрудник, підтягнув себе на рівень шолома звідки з презирством дивився на нього сяючий сталлю погляд.

- Любуйся, суко. - Він тицьнув ножем сподіваючись що довжини вистачить щоб дістати від забрала до зіниці. Вистачило.

Монстр заревів, але все-таки опустив занесену руку, грюкнувши по грудях, розплющуючи груди і пояс Конрада об сталь обладунку. Судомний біль практично розірвав свідомість капітана, не раз він був поранений, але такого не відчував ніколи. Кістки, що рвуть власну плоть, легені пробиті твоїми ж ребрами. Проте свідомість не втратив і навіть не кинув хватку на кірасі. Залишив клинок у очниці і, харкаючи кров'ю, дістав з нагрудної кишені розвантаження гранату. Вирвав чеку та приклав до щілини забрала. За секунду до вибуху обернувся.

Машина Стоку, стрибаючи на вибоїнах, ухиляючись від тварин, що кидалися, огризаючись вогнем, йшла по полю широкою дугою вирулюючи до дороги. До того боку де стояла провідна вантажівка розпорошена гігантом.

Спалахнуло яскраве світло.

Сонце не видиме крізь каламутний полог неба чомусь гріло не менш сильно і до вершини пагорба трійця дісталася у поту. Добре бодай здогадалися захопити води. На зрізі підйому починалася брукована каменем доріжка метрів двадцять у довжину, що веде до великої кам'яної будівлі. Швидше просто великій коробці з чорного мармуру, практично квадратній, на яку зверху прилаштували подібність дзвіниці з розп'яттям на даху. Вузькі вікна-бійниці і такі ж вузькі одностулкові двері обрамляли масивні виступаючі кам'яні наличники. Жодних художніх вишукувань чи надмірностей. Просто великий кам'яний будинок неприємного чорного кольору.

Трійця застигла. Ні дивуватися, ні радіти сил уже не було. Гонка на яку перетворилася поїздка після нападу гігантів відібрала сили та емоції. Іван, якщо чесно, не пам'ятав навіть як промчали крізь містечко, хоча начебто збиралися там заправлятися. Звіряючись із картою та вказівками українця скільки могли рухалися на машині, виявивши розбиту та зарослу але все ж таки дорогу. Упершись у пагорб вискочили і швидким кроком, мовчки почали підйомом.

Ковтнувши води, перехопивши зручніше нехитре озброєння рушили до дверей.

- Це нагадує казку, пам'ятайте, де дівчинка потрапила в міжпросторове зрушення і опинилася в іншій реальності. – Сток розповідав перекладаючи пістолет із руки в руку. В автоматі закінчились патрони. - Там заморочила голови трьом бідолахам, мовляв вони зобов'язані допомогти їй повернутися додому, а зробити це може лише схиблений силексофіл-ювелір. З чого вона це взяла незрозуміло, мабуть, добре приклалася головою про портал. Так ось, кожен із цих помічників йшов зі своїм проханням. Ось лев, що вмів розмовляти, мутант напевно, хотів додати собі в мозок ще кілька емоцій. Не влаштовував його емоційний спектр...

- Ага. – Підхопив Іван. – А кіборг, створений для деревообробної промисловості, хотів пересадити головну батарею. Мабуть та вже відмовляла.

- Тільки один з них хотів чогось вартісного - Підтримала Ганна - Розширити блок даних у мозку для кращої взаємодії та обробки інформації...

– Бачу, знаєте казку.

Трійця зупинилася перед дверима. Звичайна дерев'яна, з масивною чавунною ручкою і великими петлями зовні.

- Це я до того, що той божевільний виявився зовсім не тим, кого вони очікували знайти.

- До цього нам не звикати, Мартіне. - Іван штовхнув стулку. - Уперше теж обламалися.

Усередині все було так само плачевно, як і зовні. Голі стіни з стародавніми іконами, що вицвіли, зрідка перемежовувалися хоругвами з незрозумілими символами вишитими золотом. Два ряди масивних лавок йшли вглиб до самого амвона з простим кам'яним хрестом у людський зріст. Тут віяло давниною, самотністю, але не запустінням, було прибрано і чисто. Ні порошинки на підлозі чи лавках. У двох масивних чашах з обох боків дверей чиста прозора вода. Тьмяного світла, що насилу пробивається з вікон, було замало для освітлення всього внутрішнього простору, тому з потоку світили три слабенькі лампочки в простих кулястих плафонах. Нічого начебто незвичайного.

Тільки атмосфера в церкві змушувала волосся підвестися дибки. Хотілося не перехреститися, а швидше вийти.

- Це що за гості? - Голос було чути добре, але говорившого не бачив ніхто. - Вас хто послав?

З правого муру вийшов силует у чорній рясі. Хотілося думати що він просто стояв у густішій тіні, але тіней усередині було небагато. А густих і поготів.

Чоловік був високим, у рясі з дерев'яним хрестом на простому шнурку. Підперезаний товстим плетеним мотузковим поясом. Чорне густе волосся коротко стрижене, на обличчі роздратовано-гидливий вираз. Губи викривлені у злій усмішці. Якщо це був чернець, то зовсім нової формації.

- На мою думку ми знову облажалися - Розчаровано простягла Ганна опустивши автомат. Хоч там і було пьять набоїв, але хоч якась надія.

- Схоже на те. – Кивнув Іван. Практично зникла крапка світилася просто на незнайомці - але той ні краплі не нагадував гнів. Навіть не так - українець абсолютно точно був упевнений, що це не частина божа. - Цілком точно це не гнів.

- Не люблю колись при мені про мене кажуть загадками. - Монах непомітно наблизився на кілька метрів. В очах його, у самій глибині, зароджувалося щось незрозуміле.

- Але якщо це не він... - Почав Мартін.

– Вам варто розповісти мені про що ви. – Перервав його незнайомець. - Самим. Поки я...

- То це Люцифер. - Закінчив Сток. - Хто ще міг залишитися на землі, коли гнів пішов?

Монах зупинився. Гнівний вираз змінився легкою зацікавленністю. Тільки з очима продовжували відбуватися зміни. Наче зсередини пробивалися ледь помітні відблиски зеленого кольору.

- Ми не знайомі. Хто ти? У вас останній шанс розповісти мені потім почну рвати на шматки.

- Ми з організації, яка шукає занепалого ангела вже не одну сотню років. - Мартін мало не збивався, так швидко говорив - Ви маєте незмірну мудрість, знання про землю і всесвіт. Ви можете вивести людство на новий рівень існування. За допомогою цих знань ми можемо збудувати новий світ. - Побачив у вікні сіре небо і поправив себе. - Могли.

- Шукали мене? Ти з цього безглуздого ордену? Щоб я - що? Дав вам знання, як Прометей вогонь? Я? Ти серйозно? - Ченець засміявся. Потужно, щиро, із знущальними нотками. – Я. Люцифер. Дав людям знання про всесвіт! Ха!

З останнім словом Мартіна підняло в повітря притиснуло невидимою силою руки до боків, зігнуло ноги в колінах і опустило на підлогу. Голова Стока схилилася підборіддям до грудей. Він завмер у позі того, хто молиться, тільки руки по швах.

- Ваше плем'я негідне не лише знань, а й самого існування. - З очей занепалого лилося чисте смарагдове світло - Я не ненавиджу вас, люди. Я вважаю вас гірше за тварин. Ви надто розумні, але живете ницими емоціями та потребами. Господь не слухав мене, не бачив, що ви браковані. Але настав час і він прозрів. Я мав рацію з самого початку.

- У чому саме? - Ганна заворожено дивилася на Стока, що зайняв не по своїй волі покаяну позу. - Чим людина так не догодила вам?

- Усім! – Ангел перевів погляд на дівчину і Мартін обм'якнув. Оперся на руки, щоб не впасти, з нього градом котився піт. - Ви маєте розум, але не користуєтеся ним. Ви вчитеся, але не можете подолати елементарну жадібність. Ви вітаєтеся в обличчя і варто відвернутися плюєте в спину.

- Це так. – Кивнув українець. Іван вирішив перевести увагу на себе. – Це ми можемо. У мене питання - а яка вам користь від нашої загибелі? Якщо ми нікчемності...

- Гірше тарганів. – Перебив Люцифер. - Користь? Величезна. Я не маю нічого проти самого творіння отця, все, що хочу це показати ваду в результаті. Ваду яку він не хоче бачити і визнавати. Я правий і знаю це, а батько ігнорує мої докази.

- Вже не ігнорує. - Хрипнув Сток підводячись на тремтячі ноги. - Він увімкнув кінець світу.

- О так. Саме мій варіант із п'яти запропонованих. - Ангел знову повернувся до Мартіна, але поки що не вживав жодних заходів. - Кецаїл пропонував просто спалити вас полум'ям та лавою. Жодної фантазії. Просте знищення не покаже вашої ницості та дурості.

- А цей варіант, отже, покаже? - Іван поставив питання, що давно цікавило всіх, чому все відбувається саме так? Задав, правда не забуваючи про те з ким розмовляє, ввічливо та тихо.

Тяжкий зелений погляд втупився в очі українця. Після паузи Люцифер заговорив.

- Ви навіть цього не зрозуміли? Люди мають будинки в яких можна сховатися, існувати, нехай і погано, але досить довго. Можна подорожувати, якщо не зупинятися зовсім. І не зустрінеш на шляху "алмета" - гіганта по вашому. Втрати є неминучими звичайно. Але ви опинившись у такому становищі, що зробите?

Він обвів усіх поглядом наче смарагдовим прожектором. Трійця мовчала.

- Вже скоро, якщо не прямо зараз, з'являться лідери цих дрібних громад. Потім вони стануть тиранами. Що, як ви думаєте, стануть їсти люди коли їх багато, а їжі мало? Канібалізм. Рабство. Збочення, адже чому б перед кінцем не повеселитися? Ніхто не згадає про молитви, смиренність, братерську любов. Замість смерті в битві з ворогом роду людського ви оберете знущання над ближнім і вгамування своїх найперекрученіших бажань. І прощати на землі стане нікого. Останній убитий на землі буде вбитий саме людиною. Як і починалось. Ніякого каяття отже прощення. Як можна пробачити людину, якщо вона вбила іншого, бо дуже хотіла їсти? Точніше з'їсти того, кого вбила.

На обличчі Люцифера не було ні тіні жалю чи люті. Жодних емоцій. Він просто констатував факт у якому був впевнений на сто відсотків.

- Батько мій побачить зрештою всю підлість вашої натури і поселить ваші безсмертні душі в єдине місце для цього.

- Пекло? – Сток говорив розчаровано. Він не чекав настільки глибокої байдужості. Байдужості на межі заперечення. Вищій істоті здатній змінювати світи, що володіє незбагненними знаннями було просто начхати на почуття та емоції інших живих істот. Все що він хотів – довести свою правоту. Будь-якою ціною. Ось вона – гординя у своєму абсолютному прояві.

- Так. Пекло. Придатне для бракованих виробів місце. Не питайте, бачу ваші відкриті роти, там зовсім не так як зображують ваші письменники та поети. Хоча людська фантазія вражає навіть ангелів. Але не бога, а пекло творив все ж таки він сам.

- Гаразд, - Іван теж був розчарований. План поспілкуватися із гнівом ще раз – провалився. Мабуть армагедон закінчиться як і планувалося. Від гордовитого Люцифера не варто було чекати на допомогу, хоч би не нашкодив на додачу і то добре. - Люди гинуть і страждають. Кінець світу покликаний показати що ніхто не повернеться до бога зазнаючи пограничних поневірянь і труднощів.

– І мене це влаштовує. Ви гинете, як я і мріяв. Сам всемогутній використав саме мій план. Людині як єдиному творінню ціль якого не закладена спочатку, а тому не ясна, прийшов кінець. Я спостерігаю осторонь. Може навіть сидячи на троні з келихом вина милуватимуся загибеллю безглуздих і жадібних істот. Господь нарешті прийняв мою правоту.

Люцифер відчинив двері до храму. Вдихнув на повні груди тепле повітря, обвів поглядом сіре небо, що набрякло бардовими венами.

- Щось я поки не бачу ні трону ні переможних салютів. - Мартін зробив крок до ангела.

Іван і Ганна ошелешено глянули на друга який, мабуть, збожеволів. Тільки хворий говоритиме з першим після бога таким тоном. Сток кивнув їм, показав руками як ніби стискає щось невидиме, а потім підняв голову з найгордішим видом на який був здатний.

Двоє переглянулися спочатку в подиві та тоді з розумінням. Гордість та стиск. Дотискати Люцифера, використовуючи його гординю як важіль.

- Мабуть, тому що план використовує не він сам. Про нього просто забули. Можливо, ніхто не пам'ятає навіть про його бунт і мету цього бунту. - Кажучи це Кабін потихеньку зрушила за спину Івана пам'ятаючи про його можливу невразливість. На всякий випадок.

- Швидше за все, нікому він уже не важливий. Адже обходились на небесах якось після його звільнення? Або...

Монолог українця перервав гучний вибух. Перед очима спалахнули зелені іскри, обличчя обдало гарячим вітром. Ззаду смачно вилаялася Ганна. Мартін зовсім остовпів, побачивши, як перед другом спалахнуло, спухнуло смарагдовими кристалами саме повітря і все зникло в одну мить.

– А це вже цікаво. - Занепалий, що стояв до цього не рухаючись, обернувся. - У тобі слід ело-афір. Він торкнувся тебе. Чому? Не можу розібрати, надто плинно, неясно. Це знову ігри господа? Говори! Зараз!

Останні слова ангел шипів прямо в обличчя, ніс до носа, Іванові. Він не біг, не летів, просто стояв у дверях і наступної миті вже біля українця. Доброподібне обличчя спотворилося у гримасі люті.

- Не думаю, що це ігри. - Дивно, але невдала спроба вбивства надихнула Клочко.

Неспішно, намагаючись говорити лише по суті, він розповів свою історію знайомства з богом. Точніше його частиною.

- Гнів? Я відчував зміни у світі. Але був обмежений у проникненні у вищі верстви.

Ангел ще раз, тепер уважно, оглянув Івана з голови до ніг. Саркастично посміхнувся, а потім і зовсім розсміявся на все горло.

- Це схоже на нього. Ще тиждень ти будеш практично невразливий. Але не тому, що він так захотів. Це витрати проникнення через тебе до верств сущого. Так би мовити частка гніву потроху тане в тобі. Ти помреш, але не від магічних атак, можливо нещасний випадок, фактично будеш просто трупом. Потім за рахунок впливу ефіру підремонтуєшся і оживеш знову. Хіба що розірвуть і не оставлять жодної частини. Але звірам апокаліпсису нема чого рвати труп. Їхня мета - вбивство. Вітаю ти увійшов до числа обраних, хто залишиться на планеті, коли людства не стане. Вже скоро.

Новина не надто засмутила українця. Глибоко всередині він розумів що надприродне везіння обумовлено контактом з гнівом і зіграє, зрештою, з ним поганий жарт. Однак на душі стало гидко. А ось злість на ангела тільки посилилася, а ось страх перед його могутністю остаточно пішов.

- І хрін із ним. – Безтурботно махнув рукою Іван. - Зате поржу над твоїм безсиллям. Армагедон твій - а відбувається без твоєї участі, про тебе не згадав гнів, не згадає і сам Господь. Будеш на всій планеті в оточенні тих старих богів і твоїх загиблих родичів кричати в небо "ау!"

Залізна рука схопила за горло і відірвала його від землі. Біль пронизав печінку. Хватка зникла і українець кулем повалився на підлогу, хапаючи повітря. Сам біль уже пішов, але ось зітхнути не виходило, довбаний ангел знав як бити ефективно.

- Не зли мене, тварюка.

Очі Люцифера знову мигнули зеленим, але лише на мить.

- Хоча у логіці вам, людям не відмовиш. - Він заходився ходити по залі церкви не помічаючи, що в роздумах зрушує в сторони важкі лавки. Навіть не торкаючись до них. - Розділити суть, ізолювати? Це потужна печать. Вона не ламається, а знімається тривалим сплавленням обох половин. Наскільки тривалим? — Поставив запитання Мартінові, що завмер біля стіни.

- Звідки мені знати? - Той розвів руками сподіваючись, що не помітно як вони тремтять.

- У кого я питаю? – Здивувався сам собі Люцифер. - Дуже довго був один. Гнів ще не злився з богом. Це точно. З початком армагеддону розкрилися майже всі блоки. Я можу дотягнутися набагато далі, але творця не бачу. Ось чому!

Ангел завмер центром холу. Замовк. На обличчі його читалася рішучість та передчуття.

- Значить я зможу закликати гнів і стримати, вгамувати його. Ефір відкритий до нееф-афір. Це правило працює і для нього. Маю шанс, і тоді я...

- Станеш першим... - Встигла сказати Ганна до того, як повітря твердою наче камінь стіною врізало їй у груди. Удар шпурнув дівчину через лави прямо під розп'яття біля дальньої стіни.

– Я ніколи не хотів бути першим! - Ангел стояв над поваленою, кричав не розуміючи що їй непритомний вже все одно. - Моя мета показати всю вашу ницість, жадібність, злість. Довести мою правоту. Ось що я хочу! Тупі тварини...

Він люто видихнув і трохи ворухнув кистю. Дівчина розплющила очі і зайшлася у приступі кашлю.

- Ви настільки дурні, що досі не зрозуміли моєї мети? Справді?

- Зрозумів, зрозуміли. - Клочко розумів, що тільки сам може вести розмову безболісно. Відносно безболісно. - Просто якщо вже про тебе забули, то треба нагадати про себе. Погано вийде якщо все закінчиться і в кінці не скажуть "але ж Люцифер мав рацію".

- Згоден. – Ангел усміхнувся, дивно, хижо. - Господь згадає про мене, коли я нейтралізую гнів і зможу поговорити з доброю його сутністю. А потім дочекаюся злиття та отримаю прощення та визнання заслуг своїх. Чудово!

Раптом біля стін запалилися свічки в масивних високих свічниках. Зал церковці став затишнішим, чи що. Біля правої стіни з'явилася велика шафа якої точно раніше не було.

- Ви битиметеся з гнівом божим? - Не зміг стриматись Мартін.

– А що тут такого? - Занепалий глянув на хрест біля якого стояв. Помовчав роздивляючись просте дерев'яне перехрестя, збите кованими цвяхами. - Бився з батьком у його повній іпостасі і мої брати стримували поборників його – сумно зітхнув. - Теж моїх братів. Ми програли через брак досвіду та прихильників. Але бій був славний. Усі шанси є, а зараз сила на моєму боці. За гнівом ніхто не піде. Моїх прихильників уже не збереш по світу та й слабкі вони, багато хто давно в пеклі. Бій віч-на-віч. Майже. Адже зі мною будете ви, а з ним ніхто.

– Ми? - Іван видавив приголомшено - Проти бога? Чи не надто це для людини?

– Ні. Є безліч способів боротися з будь-якими істотами, що населяють створену паном безмежність. Люди можуть боротися з богами та робили це раніше. Досить часто, якщо чесно. Не завжди ефективно – це так. І завжди їм помагали; коли інші могутності, коли люди, що досягли просвітлення...

- Могутності? - Спитала хрипка Ганна. Підвестися їй було ще важко і вона просто відповзла до хреста і притулилася глибоко дихаючи.

- Могутності. – Люцифер Кивнув – Творіння Господні наділені особливою і великою силою в даному аспекті безмежності. Бог створив сім тисяч сімсот сімдесят сім могутностей для цього плану буття. Це ті, кого ви назвали богами, вищими ангелами і старшими демонами. Усі вони підпорядковані лише моралі Господньої та іншого закону для них немає.

- А як же решта? - Зацікавлений Сток присів на лаву, якнайдалі від ангела не бажаючи ризикувати. – Вампіри там, інші монстри.

- Цих вампірів, демонів, вендіго та інших створювали вже самі могутності для своїх потреб. І відповідно нові творіння підпорядковувалися вже законам творців та фізичним законам світу, в якому створені.

Ангел опустив погляд на дівчину, що сиділа біля підніжжя хреста. Невдоволено хмикнув і Ганна піднялася в повітря, стала на ноги а навколо неї мигнув бірюзовий ореол. Те саме відбувалося і з Мартіном від несподіванки ойкнувшим.

- Побиті соратники мені ні до чого. Вважайте, що почали з чистого листа. Про це мене молили багато хто до вас, жертви приносили, смішно уявити - тільки щоб покликати вбивали десятками! А вам повне зцілення задарма дісталося. - Він глянув на Івана і коротко посміявся. - Про тебе промовчу. Для мене це справді смішно, але дуже по господньому. Будь здоровий до кінця днів своїх!

Тепер ангел розсміявся по-справжньому. Гучно, закидаючи голову, навіть сльози виступили в куточках очей.