Випадково Кетік набрала номер телефону своєї матері. Ну випадково ж...На великій перерві. Та краще б вона взагалі не чіпала свій телефончик. Такий випадок з нею траплявся раз на тисячу років.
А потім випадково скинула дзвінок мами, що пролунав прямо на уроці. Математичка тоді так злісно подивилась на неї, Кетька ж винувато закліпала очицями. Угу...
Ну, забула вона поставити сотовий на "безвучний режим"...
Ну, буває!
Якщо чесно, Кетік плювала на закони адміністрації школи. Ніка теж...
Ну, а потім перелякана мама Кетьки подзвонила в той же момент Вероніці.
Ну, а Нікочка в ту нещасливу хвилину побігла до туалету, а свою "цеглину" залишила в сумці, що тряплялося з нею раз на мільйон років.
Кет нервово кусала нігті і люто стріляла очима на Василину Андріївну, що сердито шпетила на всі заставки їхнього недолугого Вовку.
Фух, ось уже перерва.
Кетька стомлено виповзла разом з усіма з класної кімнати і помчала шукати свою подругу, що, напевне, заблукала.
Це був такий собі стайл Вероніки: кортіти до туалету за 5 хвилин до перерви. Спочатку Кет це дратувало, але потім вона звикла до химер улюбленої подружки. Повернувши просторим шкільним коридором, натрапила на старі подерті обшарпані двері. І це жіночий туалет!Кетік спересердя штовхнула двері і проникла всередину. Приміщення мало на диво доволі непоганий вигляд, певно, на респектабельний вхід у цю пустку не хватило грошенят. На невисокій стелі яскраво миготіли економки. Кет мимоволі замружила очі. Всі кабінки були, очевидно, зайняті, а їх було чимало...
Скрипнули дверцята однієї з кабінок і звідти вискочила висока фарбована білявка. Нашвидкуруч навела мейк, поглядаючи в одне з дзеркал, скоса зиркнула на Кет і зникла у дверях. Кетік співчутливо похитала головою. Всім було відомо, що та кабінка під номером "п'ять" була в аварійному стані...
Та видно, що не всім.
В приміщенні заворушилось. З кабінок одна за одною повискакували дівчата і чимдуж помчали до рукомийників. Кет нетерпляче тупцювала на місці і споглядала дивну картину: дівчата дружньо кривлялись на камеру, фоткались і верещали.
Врешті, заспокоївшись, дівчата кинулись до виходу, збили з ніг Кетьку і дружньо прогупотіли коридором.
Кет підхопилась на ноги,  спіткнулась об пошкоджену, що вже майже припинила боліти,  і злісно  подивилась їм услід.
"Тупуваті дорослі дівчиська, які тямлять тільки у селфі".
Повільно тяглися хвилини. Певно Ніка запуталась в петельках...
Кет нервово затарабанила пальцями по облупленій стінці. Здається прошла вічність,  коли нарешті висока постать винирнула з напівтемряви і попростувала назустріч Кетьці. Кет демонстративно затиснула ніс.
"Припини", — роздратовано обізвалася Ніка, щосили натискаючи на дозатор для рідкого мила.
— Твій смартфон цілий урок не вгавав, — зауважила Кет, схрещуючи руки на грудях.
— То, певно, мій хлопець, — вищирилась Ніка, вже обмацуючи намиленими пальцами свій набряклий лоб.
—Та, млинчики, Нік! — Кет закотила очі, — який хлопець у такої прищавої дурепи як ти!
— Заткнись! — гаркнула Вероніка, довгими налакованими нігтями роздираючи невеличкий прищик.
— Ну-у, все таки, наступного разу бери його з собою, — вимогливим тоном, заявила Кет, спираючись спиною об стінку.
— Кого?Хлопця? — роздратовано вигукнула Ніка, ретельно підводячи свої вуста рожевою помадкою "Light".
— Телефон, дуриндо!
— А-а-а...Угу. І? Ну як я? Як виглядаю? — неуважно промовила Нікі і повернулась до Кет, розтягуючи губи у спокусливій посмішці.
— Надзвичайно дурнувато, — в піднесеному тоні проказала Кет і рушила до виходу. Вероніка здвигнула плечима.
— Ну дурнувато, так дурнувато.
І почовгала за подругою.
В сутінках коридору все здавалось моторошним. Дівчата швидко проминули гамірні компанії і вискочили на свіже повітря.
Кет замислено сягнула рукою до задньої кишені спортивних брюк та, намацавши телефон, витягла і вгляділася примружреними очима в блідий екран "Huaweia".
"Боже-е мій...Бо-оже-е", — пробурмотіла вона і швидко заклацала по екрану.
"Що?Що там?", —Ніка стрибала навколо неї і зацікавлено намагалась зазирнуть в її телефон.
—Нічого!9 пропущених дзвінків, — крикнула Кет і побігла в напрямку дитячого майданчику.
—Чиїх?Мого хлопця? — Ніка кинулась її наздоганяти.
— Відчепись, недотепо! — Кетька полізла рачки в один з дитячих будиночків і зачинилась зсередини.
Нікі ображено зацідила ногою по декоративному кущику і, запримітившим технічку, що грізно прямувала до неї, втекла до школи.
Кетька, тим часом, скорцюбившись в тісному приміщенні, схвильовано набирала маму.
Ішли гудки, і Кетік,  неспокійно відбиваючи такт ногою  якусь малозвісну мелодію, нетерпляче чекала...
Зненацька зовсім близько біля неї прозвучав голос мами: "Алло!!".
Кет від несподіванки ледь не впустила телефон.
— Так, мамо. Слухаю...
— Ти мені дзвонила. — Голос мами звучав стомлено і сердито.
— Ну, так...Я-я випадково. Не хотіла. Так вийшло, — Кет, забувшись, замахала руками і стукнулась головою об пластикову стелю.
— Я тут хвилююсь вже, сто раз телефонувала, май совість і Ніка проігнорила... — зв'язок був поганий і рипучі звуки надавали маминому голосу загрозливі нотки.
Кетька потерла забиту потилицю.
— Ну добре, ма, — примирливо озвалася Кетя: — більше тобі не...
— Слухай! — перебила її матуся: —тут ще одне...
Кет інстиктивно випрямилась і знову гепнулась головою об стелю.
— Приїхали гості і треба докупити продукти. Я скину тобі список на "Telegram". Тобі якраз по дорозі, закупишся... — в слухавку ввірвалися голоси: один писклявий, другий басовитий.
— Ти що Колю додому забрала? — Кет мимоволі підвищила голосок.
— Та цеє...Почекай... — заклопотано пробурмотіло в слухавці.
Кет прислухалась. Було чути як хряснули двері, хтось кудись побіг, мамина швидка хода.
— Розумієш, — виринув з тиші мамин голос: — в Колі заболів у школі живіт і медсестра відправила його додому...
"Знову об'ївся того гидючого "Flintу", — обурилась про себе Кетька.
—То може якісь ліки купить? — запитала вона, обережно вилізаючи з хатинки.
— Та ні, все є. Нічого там нема серйозного. Ну добре...Дивись до Ніки не забігай!Сразу сюди. Допоможеш. — В телефоні заклацало і все стихло.
Кет розминала руки і ноги, і подумки злилась на те, що її запрягли в домашні і не зовсім, справи.
"Треба ж...Ну побачимо хто кого!". Кетька обтрусила невидимі пилинки з себе і гордо попрямувала до шкільних дверей,  пофарбованих у яскраво-зелений колір.
На шкільному подвір'ї було тихо і безлюдно.
Галасливо продзвенів дзвінок. Кетька, перестрибаючи через одну-дві сходинки, поспішала на третій поверх.
У навстіж розчинених дверях, вона зіткнулась з якимось хлопчаком, відлетіла, і ледве не випала за поруччя. Хлопець вхопив її за руки і поставив на ноги.
— Куди це ти так поспішаєш? — озвався насмішливо він, розглядаючи Кет і, впізнавши, враз розцвів: — а, це ти!Іди обійму!
Кет відштовхнула від себе хлопця і намагалась згадати його наймення.
Щось на кшалт Макса-Пакса-Бакса...
— Де Ніка?Що у вас за урок? — улесливо сптитав він.
Кетька хмикнула і уважно подивилась на хлопця. Дійсно?!Що в неї за урок?
Навіщо вона стовбичить з цим...Та ще й повинна щось пояснювати?!
— Не знаю. Сам знайдеш. — холодно відказала Кетя і, відсунувшись від Макса, пішла геть.
"Ну ок, знайду!" — крикнув хлопчисько услід і, нервово провівши себе по волоссю та скрививши губи в недобрій посмішці, подався далі вниз по сходам.
В Кет була "Історія України"...
Предмет цікавий, але ця товста нудна історичка, з вічно набитим чимось ротом...Ех. Кетька замислено кусала нігті і, напевно, би весь урок споглядала налаковані червоним лаком кігті своєї голодної неспокійної товаришки, якби та добряче не гупнула їй по спині.
Кет, що вже звикла до таких маніпуляцій подруги, тільки. охнула і потерла забите місце.
— Маю для тебе чудові новини.. — зловісно прошипіла їй на вухо Ніка.
— Які?Мій хребет житиме?
— Та не сци, я ще слабенько. Я накопала чудову інформацію на твою сестричку-у...
Кет незадоволено поморщилась.
—І?
— А що "і"?Після школи заскочиш до мене — все розкажу.
— І змусиш мене знову драїти сковородки.
— Ноу, спочатку вимиєш до блиску дзеркало, що у вітальні, протреш навкарячки гарненько підлогу в коридорі і аж потім я дозволю тобі бити посуду.
— Дівчата! — гримнуло від учительского столу. — Контрольну хочете?
Ніка зробила вигляд, що щось швидко записує у пусту чернетку.
Після настала велика перерва, що обридла всім до чортиків. В класній кімнаті нікого не було, окрім Кеті з Нікітосом і пошарпаних настінних атласів, ну типовий географічний кабінет. Більша половина класу тусила у їдальні. Решта побігла до кав'ярні.
Ніка з превеликим задоволенням наминала куплену по дорозі піцу. На пропозицію Ніки призволитись Кет гидливо скривилась і вхопилась за ніс, чим роздратувала до нестями найліпшу подружку. Нікі вхопила здоровенний шматочок і полізла до Кетьки. Та відчайдушно відбивалась і Ніка
урешті-решт, сердито сплюнувши вбік, зацідила італійскою попурі стравою прямо в обличчя Маляфці. Після чого самозадоволено посміхаючись, всілась святкувати перемогу.
Кет люто здирала із себе липкий майонез і лаяла на всі заставки оту осоружну подругу. Раптом двері класу відчинились і на порозі постав Макс-Пакс-Бакс власною персоною.
Кет заніміла посеред класу з піднятою рукою. Ніка з роззявленим ротом втупилась у "симпатичного хлопця".
Нарешті Кетік прийшла в себе:
— Що, GPS зламався? — їдко спитала вона, ретельно розмазуючи густу консистенцію по обличчю.
— Чим...В-ви т-тут займаєтесь? — хлопець видно злякався, побачивши, що личко у Кет лисніється якоюсь дивною речовиною.
— Н-нішим, — прошепелявила Нікі, крадькома ховаючи нікчемні залишки сирної піци у сумку.
Хлопець, підозріло косячи на Кет, боязко проминув її боком, проліз між партами і гепнувся коло Ніки.
— Я тебе шукать, — тихо  проказав він на кавказький манер, пильно вдивляючись в обличчя вже рожевощокій дівчині.
— Я знаю, — розпливлась в милій посмішці на всі 32 Вероніка, нервово погойдуючи ногою.
Хдопець насмішкувато кивнув на Кет, що весь цей час старанно тріпала серветкою по збуряковілому обличчі.
— Оце щось сказало?
— Не оце, а її подруга! — зірвалася Кет і, зім'явши косметичний засіб в кульку, жбурнула в напрямку симпатичного обличчя Макса. Непролетівши й метра, серветка плюхнулась на першу ліпшу парту.
Макс і Ніка в німому зачудуванні спостерігали за польотом. Кет почервоніла і, прикусивши нижню губу, вилетіла з класу.
— Що...З нею? — хлопець повільно повернув голову до Ніки.
— Вона трошки того, — Нікі промовисто покрутила пальцем коло виска.
— Та я бачу. — Макс-Пакс полегшено відкинувся на спинку стільчика, хитро поглянув на Ніку і чуттєво прошепотів: — Ходімо прогуляємось...
Вероніка з жалем подумала про свою пошматовану піцу, але зі звичним виглядом підхопилась і безтурботно проказала:
— А давай!
Вони зникли в тунелях коридору.
Кет, що стояла навпроти географічного кабінету перед невеликим дзеркалом, бачила як солодка парочка, вхопившись за руки, повернула до ігрового залу, обоє весело хихотіли.
Кет щосили вкусила себе за палець.
"Ну нічого!Я покажу тобі як чіплятись до моєї подруженьки!".
Швидко проминувши коридор, Кетька кинулась до того самого злощасного кабінету.
Попорпавшись в Нікиній сумочці, що підозріло віддувалась, напопала на штук з десять патчів.
Прилаштувавши своє кишенькове дзеркальце належним чином, спритно поналіплювала патчики на своє досі червоне обличчя.
"Ох, нарешті...
Довгоочікуваний релакс".
Кет примостилась зверху на парті.
"Не розумію, він же пришелепкуватий лицемір. Ще і до мене чіплявся. #H-idiot! Ну Нікочка в своєму репертуарі...Треба щось скоріше придумати, хоча цей дурник сам себе спалить, ось побачиш...Ще й ця тітка і її доця...Якого?
А-а-а...Вони мені вже обридли!" — Кет злісно влупила ногою по металічній ніжці стола.
Кеті подобалась самотність. Правда, не завжди...Того самого дня коли помер її тато, для веселого непосидючого дівчиська це відчуття стало чимось новим. Неначе похмурими нитками обгорнуло її...
Кет і самотність.
Та настав день коли вона зненавиділа ці тенета, але розплутатись, вибратись не змогла...

... Той самий день...Йшов різкий холодний дощ...Безжалісно бив по обличчю самотніх людей, що у відчаї схилились над свіжою могилою...Блеклий сірий вінок, пожовкле тремтяче листя; сира земля, що пахла болем і плачем. Розпущене довге волосся матері обвивало мовчазний хрест. Бліде обличчя, в очах розпука...Руки, що з німим криком простяглись до могили. І сльози...Такі дивно-великі і чисті...Прозорі-прозорі...
Тихо, так тихо спускались в пожадливі потріскані вуста землі. Нахабно ударив грім і земля забилась в конвульсіях, поглинаючи дари небі і людей...Тремтячі руки матері, що вхопила до себе на руки маленьку налякану донечку. Стрімкий біг...Навкруги все вирувало, гриміло, стогнало. Обережно посадила плачучу Кет на заднє сидіння, легкою рукою пристебнула її ремнем безпеки...І, зафурчавши автомобілем, погнала на зустріч сліпучим вогням міста...

Глухо вдарили двері. Кет стріпонулась і розплющила очі. В клас з лементом увірвались хлопці, тягнучи за руки дівчат, що пищали і виривались. Помітивши Кетік, всі сторопіло зупинились. Вовка, довготелесий рудий хлопчисько, загоготав і, захлинаючись сміхом, показуючи пальцем на Кет, пропищав:
"Вона справді дурнувате дівчисько!І не тільки!Чудовисько!"
З натовпу вискочила Ніка і розпачливо заверещала:
— Ти що з моїми новенькими патчами зробила, га???
Кет боязко пробелькотіла:
— Що?А що з ними не так?"
І заходилась обмацувати обличчя.
—Та все не так!!Чого ти вічно лізеш??Собі купи і хоч на дупу наліпи!
Клас задоволено хихотів.
Ніка підскочила і почала здирати з Кет модні косметичні препарати. Кет ойкала і айкала та це мало чим допомогло. Обличчя рясно вкрилось червоними плямами. Закінчивши болісну процедуру, Ніка процідила їй в обличчя:
— Собі купи, а МОЄ не чіпай!
Кет розгублено опустилась на свое місце. Дівчата не переставали скоса зиркати на Кет і хихотіти, хлопці тихо посміювались.
Ніка, не звертаючи на похилену постать сусідки по парті, викладала підручники і безтурботно цокотіла по телефону. Кет спідлоба гляділа на дошку.
Пролунав дзвінок...